8. Задокументована історія в українському фольклорі 1920-1930-х років

...Коли де можна побачити вдачу народу, то се скоріше в ліричних піснях...

Леся Українка.

...Весь справжній характер України.., все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим.

Микола Добролюбов.

Комуністична влада, що утверджувалась в Радянському Союзі і в Україні, намагалась усіма засобами пропаганди і агітації, в тім числі з допомогою історичної науки та освіти, нав'язати «нову» (тоталітарну)

157

історичну свідомість українському народові. Особливо брутальни­ми методи впливу на народну пам'ять були в 1920-30-х роках, коли панівний режим намагався ствердитись ще й ідеологічно. Але всі зусилля ідеологічного апарату, великого корпусу «придворних» істо-риків-марксистів розбивались об міць народної побутової історич­ної свідомості. Відомо, що цей феномен - народна історична свідомість - функціонує в усіх суспільствах об'єктивно, є досить консервативною, що застерігає в свою чергу від поспішних змінюрі-єнтирів та цінностей. Побутова історична свідомість задовольняє повсякденні потреби людини у знаннях про минуле (а такі потреби є завжди, не дивлячись на стан офіційної історичної науки, її попу­лярність, авторитетність чи відсутність взагалі), дає первісні оцінки історичним фактам і подіям, не завжди проникаючи в глибинну сутність подій та явищ, їх джерелами виступають література (ху­дожня, науково-популярна), мова (прислів'я, приказки, топоніми), мистецтво, публіцистика, фольклор, безпосередній особистий жит­тєвий досвід людини, сімейні традиції та ін.

Невичерпним джерелом української народної історичної само­свідомості (пам'яті) є, звичайно, наш самобутній фольклор з його багатством видів і жанрів. Для кожного народу його усна творчість була й лишається великим коштовним здобутком духовної діяльності багатьох поколінь. Відомо, що вік писемності найдавніших культур сягає 5-6 тисяч років, а історія усної народної творчості має далеко за 50-60-тисячний вік.

Особливістю українського фольклору є переважання в ньому лірич­них пісень. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світо­сприйняття, народної моралі, педагогіки, етики та естетики. Іван Фран-ко високо цінив саме пісенне мистецтво українського народу, вказу­вав на глибоко народні корені цього виду творчості: «Народний поет творить свою пісню з того матеріалу вражень та ідей, яким живе ціла маса його земляків. Творячи її, він не стає і не може стати вище від інших: із скарбів своєї індивідуальної душі він в головних контурах не може зачерпнути ані іншого змісту, ані інших форм, крім тих, що становлять щоденну поживу цілої маси. Його пісня є, отже, якимось виразом думки, вражень та стремління цілої маси, і тільки таким чи­ном вона стає здатною до сприйняття і засвоєння її масою».

158

Так історично склалося, що українські народні пісні оспівували високі моральні якості трудящої людини, вони були поетичною мо­рально-етичною пам'яттю народу і були покликані зробити мораль­но-етичні норми здобутком свідомості підростаючих поколінь.

У фольклорі українців відображене аксіологічне (ціннісне) став­лення як до історії, так і до дійсності. Тому дослідження історично­го минулого нашого народу не може бути повним, якщо не зверну­тись до фольклорного відображення тих чи інших періодів вітчиз­няної історії.

«На папері голо», а пам'ять народна зафіксувала все, що чи то боляче, чи радісно перейшло через неї», - писала професор Клавдія Фролова про відомий трагічний розрив між офіційною (писаною) історією і народною історією, що панував в нашому суспільстві за доби тоталітаризму.

***

Український фольклор періоду 1920-30-х років є своєрідним дже­релом, з якого можна (і треба!) почерпнути знання щодо справжнього ставлення наших людей до «великого комуністичного експерименту», спроб влади витравити історичну пам'ять, нав'язати народу сфаль­сифіковану історію за «загальноросійською схемою».

В українських піснях цього періоду відбиті саме ті сторінки історії, які замовчувала і фальсифікувала офіційна влада. Наприклад, тема голоду 1933 р.... Павло Мовчан писав з цього приводу: «...Порятун­ку не було... Снаги до боротьби - також: всі резерви вичерпані, зос­тались одна криївка - слово. І не просто слово, а слово пісенне. Хто за такої екзистенції міг вистояти? І коли звинувачують українців у покірливості, в угодівстві, в холуйстві, я кажу: це неправда... Бо смер-тію смерть долали, долали її сміхом, іронією, мелосом. Співали ко­ломийки, танцюючи на битому склі, на розгребеному жаровинні, на розпеченому залізі... Є гучне геройство, показне, бо чиниться на людях воно, а є геройство інше - зумовлена розумінням своєї право­ти, поцінуванням істини, вона людину завше вивищує».

Саме фольклор, на відміну від інших, особливо офіційних дже­рел, доказує, що населення України не сприймало всерйоз ленінсь­ко-сталінський план кооперування села, воно забуло про нього чи й зовсім не знало його. Колективізація виявилася для українського села

159

(та й всього суспільства) страшенною трагедією, що підірвала не тільки матеріальні, а й духовні основи життя нашого народу. Ось чому темою номер 1 фольклору цього періоду була колективізація та її прояви і наслідки: розкуркулення, голод, неспроможність еконо­мічної моделі більшовиків.

*** 1. Український фольклор про колективізацію і голод 1933 р.

Мати в созі, батько в созі, Діти плачуть по дорозі, Нема хліба, нема сала, Тільки кіно та вистава. А на хаті один куль, Та й то кажуть, що куркуль.

(Соз (або тсоз) - артіль, товариство спільного

обробітку землі). Ой, яблучко наливається, А комунська власть наживається. Ой яблучко українськеє, А з 'їсть тебе рило свинськеє.

(Заспів «Ой, яблучко» був дуже популярний в махновських частів­ках, які знав кожен українець, а тому їх вплив відчувався і в 1930-х роках, після розгрому селянського повстанського руху).

Батько в созі, мати в созі,

Діти плачуть по дорозі.

Приїхало гепеу, гонить людей в кропиву...

(Так український народ влучно охарактеризував роль ОДПУ («ге­пеу») в проведенні колективізації).

В тридцять третьому году їли люди лободу, Пухли - мерли із голоду, Наче мухи на холоду.

160

Український народ затаврував назавжди винуватців трагедії 1933 р. (комуністів часто називали «комунистими»), часто звертався в піснях до тих, хто справді боровся за народну волю:

Комуністи на Вкраїну

Несуть чорну хмару -

Безневинним хліборобам

Голод - люту кару.

Ой, Постишев, вражий сину,

Всохли б тобі руки,

Як ти віддав Україну

На голодні муки

Встав би батько Махно -

Не дав комунистим

Хліб мужицький відбирати

І в комуні їсти.

Ленін землю обіцяв,

Сталін й нашу відібрав.

Ленін волю обіцяв,

Сталін в сози всіх загнав.

Ні корови, ні свині,

Тільки Ленін на стіні,

Ще й показує рукою,

Куди йти за кропивою.

Крупська грає на гармошці,

Сталін жаре гопака,

Дожилася Україна -

По сто грам на їдока.

Встань, Тарасе, з домовини,

Глянь на горе України -

Пухнуть люди, мруть-конають,

Через сози погибають.

2. Український фольклор про соціалістичну дійсність, ставлення народу до більшовизму.

Був господарем при непі, А у созі, як в халепі:

161

11 * Удод О.А.

Хто як хоче поганяє,

Бо за дурня тебе має.

Як мав землю я свою,

Стрівав в полі я зорю,

Нині сплю я до тих пір,

Доки збудить бригадир.

Чи роби, чи сиди -

Соз не дасть тобі їди.

Мала баба одну козу,

І ту віддала колхозу,

Сіла собі при столі,

Та й рахує трудодні.

Пийте воду, їжте січку -

Виконуйте п 'ятирічку!

Пусте пузо, штани в клітку —

Виконуйте п 'ятилітку!

Ой, яблучко, на чотири часті -

Нема хліба на Вкраїні

При совіцькій власті.

їде Сталін на тарані,

Дві селъодки у кармані,

Цибулиной поганяє,

Америку доганяє.

А на хаті серп і молот,

А у хаті смерть і голод.

Ой, спасибі Іллічу,

Що я хліба не печу.

Треба Сталіна просити,

Щоб нічого й не варити.

Не дивуйся, братан,

Що ми комуністи, -

Мужики нароблять хліба,

А ми будемо їсти.

- Куди йдеш, куди йдеш, Куди шкандибаєш?

- У райком, за пайком, Хіба ти не знаєш.

162

Вийшли ми всі із народу -Голод зробили у нас, Нам таке царство свободи Дав бородатий Карл Маркс.

Є й інший варіант травестії відомої революційної пісні «Варшав'­янки»:

Вийшли ми всі із народу -Хліб відібрали у нас, Ось вам Союз і свобода, Ось вона, сталінська власть.

Український народ гнівно відгукнувся на вбивство С. Петлюри в Парижі у 1926 р. Сергій Єфремов у своєму щоденнику записав кілька віршів, які ходили по руках і були присвячені паризькій події.

3. Український фольклор про вбивство С. Петлюри.

У Парижі, славнім місті

Удень, не вночі,

Ішов батько наш Петлюра

Та й плакав йдучи:

Україно, Україно,

Де ж доля твоя?

Знов зажерли твою волю,

Хоч нема й царя.

Знов посіли твої груди

Люті вороги:

Не татари, та й не ляхи -

Кацапи й жиди. /.../

Ой підкрався Юда ззаду,

Стрельнув в спину раз,

Похитнувся пан отаман,

Але ще не впав...

Ухопивсь він до шаблюки,

А її нема -

163

Не забувсь її він дома -

Зломила війна...

І схилився пан Петлюра,

Юда ж не дрімав,

Отаманові у груди

Ще шість раз стріляв...

Заплакали гайдамаки,

З ними й козаки,

Як понесли отамана

В дубовій труні. /... /

Так тремтіть же, кати люті,

Кацапи й жиди, -

Бо повстануть гайдамаки,

З ними й козаки...

(Запис Єфремова від 9 червня 1926 р.).

Ти заснула. Ти спиш, Україно,

Геть сплюндрований бідний мій край...

Розляглася навколо мертвуща руїна,

Серце стискує мертвий одчай... /... /

Україно моя, Україно!

Закатований рідний мій край!

Знов принесено жертву криваво-невинну,

Але, мамо, - не плач, не ридай...

Не бувало ж, рідненька, у світі ніколи,

Щоб над правдою гору Іуда взяв, кат.

«Ціна крови» дала лиш скудельниче поле,

А не звела весільних палат...

(Запис С. Єфремова від 27 жовтня 1926 р.).

Блискавиця помсти ніч розріже, Всім на жах і всім на помсту буде! Ти упав на вулицях Парижа Від руки не Брута, а Іуди. Там востаннє твої очі з криці Відсвітили біль твого народу, Стогін вирвався і знялася птиця Над палаци, храми та заводи.../.../

164

Блискавиця волі ніч розріже, Всім на спокій, всім на радість буде! Ти упав на вулицях Парижа -Мов офіра, від руки Іуди.

(Запис С. Єфремова від 8 червня 1926 р.).

Працівникам освіти в 1920-30-х роках доводилось досить часто вимушено «реагувати» на факти поширення, виконання пісень, час­тівок антикомуністичного змісту серед школярів.

4. Український фольклор в шкільних стінах.

Сергій Єфремов у «Щоденнику» зробив запис 26 травня 1924 р. такого змісту: «Чув - на вулиці діти співають:

Не надо нам коммуны, ячеек, Спартаков Пойдем мы в синагогу порежем всех жидов. Едет Ленин на свинье, Троцкий на собаке, Коммунисты испугались, думали казаки.

Ох, і скільки ж зненависти носиться в повітрі!»

10 листопада 1924 р.:

«Чув пісню на вулиці - хорову, на доскочистий мотив:

Неча шаматъ, неча пить ~

Нужно девочек любить.

Ох-ох-ох-уха-ха - комсомольская братва! «Новий побут...»

У довідці про ідеологічний стан шкіл керівні партійні органи теж неодноразово фіксували факт розповсюдження пісень подібного змісту: Когда Кирова убили, Тогда книжки отменили, Когда Станина убьют Тогда даром хлеб дадут.

Держ. архів Дніпропетр. області. -Фонд 439. - Оп. 1. - Спр. 66. - Арк.77.

165

Таким чином, український фольклор 1920-1930-х років своєрід­ним поетичним способом задокументував не ілюзорне, бажане для більшовиків ставлення народу до соціалістичної дійсності, свого минулого, а реальне, справжнє відображення духовного стану суспільства, масове несприйняття населенням України ідеології ко­мунізму та міцність тих духовних цінностей, які були вироблені в українців протягом тисячоліть своєї історії.