1. Єфремов с. Щоденники, 1923 - 1929. - к., 1997.

«23 травня [1924р., Київ]

Чутки про нову білогвардійщину. Ніби Микола Мик. Романов за­мишляє знов інтервенцію... Кажуть також, що європейські держави висувають навпроти цього домагання автономії України. Взагалі якісь мало схожі на правду речі розказують.

29 травня [1924 р.]

Поголоси ширяться й набираюсь усе сенсаційнішого вигляду. Сьогодні чув, що Троцький на партійному з'їзді, що саме одбуваєть-ся в Москві, мав цілком «менщевицьку» промову: «держава, мовляв, стоїть над безоднею, рятунку нема, і опріч того не треба забувати, що на кордоні стоїть 100-тисячна армія.

На базарі просто вже говорять про війну, що вона неминуча. Без­робіття шириться й виникає незадоволення, -звідси, певне, й ці чут­ки, що спекулюють на роздратованого й знервованого обивателя. До того ще й страшенна посуха зменшує надії на врожай і ще більш нервує та роз'ятрює фантазію.

108

Новий приклад: говорять, що всіх службовців записуватимуть «до партії». Коли я сказав, що це ж абсурд, то мені одказано: «записали ж всіх студентів ІНО, не питаючись, до комсомола». Я й цьому не поняв віри... Розпитавшись, дізнавсь, що таки брехня. Але взагалі легковірність обивательська дорівнює фантазії.

ЗО травня [1924р.]. Базар говорить про війну, що от-от має поча­тись. З ким - невідомо: так, «взагалі». Може до того підстави дає сама власть, роблячи якісь таємні мобілізації. Принаймні, на біржі праці сьогодні не було запису, а хто приходив, тим казали, що «через мобілізацію» запис одкладається до понеділка». (С. 126 - 128).

2. Чутки про війну не тільки нервували людей, але й мали прямий вплив на економіку, життєвий рівень. Так, в серпні 1924 р. в «Се­лянську газету» прийшов лист, в якому повідомлялось, що «непма-ни, куркулі і взагалі вороги радянської влади пустили чутку, що війна нібито вже майже розпочалась, тільки це приховують; в зв'язку з цим забронювали продукти: сіль, керосин, цукор і інші предмети першої необхідності. Результатом такої чутки було те, що всі, хто повірив цій чутці, а їх... було дуже багато, кинулись за покупками солі, керосину і т.п., а особливо солі; швидко розібрали, що було в кооперативі, і хлинули до непманів». («История, 1997, № 29. - С.2).

***

Чутки мали і мають вплив на суспільство. Вони формують гро­мадську думку, настрої і поведінку (суспільства в цілому, окремих соціальних верств, вікових груп, регіонів, місцевостей).

Чутки, що побутували в 1920-х роках, в Україні, відображали справжнє, а не удаване ставлення нашого народу до так званих «со­ціалістичних перетворень» більшовицького режиму.

У своїх «Щоденниках» Сергій Єфремов подав науковий аналіз причин чуток та відображення у них настроїв українського народу.

Єфремов С. Щоденники, 1923 - 1929. - К., 1997.

«22 липня [1925 р.]. Серед обивательства мов у дзвони дзвонять про майбутні переміни... Цікаві ці чутки найбільш з психологічного боку, як покажчик невмирущого, невважаючи ні на що, протесту проти розтлінного режиму та невгашенного бажання якось інакше своє життя збудувати.

109

...До чого ж довели людей, що треба виключної мужносте, щоб го­ворити правду! Як здеморалізували громаду, як прибили її ?! Система, що потрапила це зробити, саме в собі носить таку отруту, од якої му­сить загинути неминуче, і ніякі заспокоювання нічного тут зробити не можуть. Це самообман, самоодурювання, офіційна брехня, якій ніхто віри не йме, ніж ті навіть, хто цю брехню пускає в люде». (С. 259).

«5 серпня [1924 р.] Знов чутки - про ультиматум большевиками щодо переміни курсу, евакуації України і т.п.». (С. 144).

«17 травня [1924р.] Чуток, чуток!... Говорять багато про останні страйки робітників у Києві, про події в «Ленінграді» (святкування 1 травня не одбулося: ніхто не вийшов...); про великі арешти в Кате­ринославі; про фінансову скруту... і т.п. і т.п. ^агЬеіІ (правда) щільно переплітається з ОісЬшп§ (поезія).

Але вже сама ряснота поголосок показує, що не все гаразд, їх раз-у-раз надто багато буває переступних, непевних моментів, коли всі чекають чогось нового і силуються зазирнути за спущену завісу су­часносте. Багато дурниць і нісенітниці, але в основі їх правда - роз-хитанности режиму та прагнення до переміни. Останні часи дуже нагадують мені кінець революції. Тоді теж чуток та поголосок було видимо-невидимо. Вони - мов дух, що йде з загнилого організму й нехибно викриває процес розкладу». (С. 123-124).

«Серпень [1923р.] ... Чутки з Поділля про хрест прострелений, з якого тече кров. А перед тим в Києві все «обновялися» церкви: біля Скорбященської церкви і вдень і вночі стояв натовп та дивився на «баню», що «на очах обновлялася». От як ростуть на очах легенди! А власть своїми безглуздими та безтактними заходами тільки пома­гає їм ширитись». (С. 42).

«15 травня [1924 р.] Пішла поголоска, що арештовано митропо­лита Липківського. Говорив мені про це з обуренням робітник.

Імпотенція комунізму виявляється все більше. Робітничий рух не задоволений і він обертається тепер проти власти, що зве себе робі­тничо-селянською. Про задоволення селян і говорити нема чого. Так починалось і за царського режиму.

В Лаврі одно з приміщеннів обернули в клуб. Треба було зняти й винести важку ікону. Коли знімали, то одна дошка впала і гострим цвяхом вгородилася в присутнього комуніста. «Чудо кари Божої» зробило на робітників велике враження. «Чуда» шукають у всьому -наслідок розумної антирелігійної пропаганди.

ПО

Які чутки - таке й суспільство. Чутки, поголоски - це його дзер­кало. Поширення чуток - це виявлення незахищеності народу, його повної залежності від властей. Закритість влади від поглядів народу створювала умови, коли український народ живився чутками. Влада сама про себе мовчала.

Може якраз через це наша вітчизняна історія, на відміну від інших народів і суспільств, і є багато в чому історією чуток, міфів, легенд, спотвореної правди».