11. Про цінності справжні

Й ДЕКЛАРОВАНІ...

(Життя українського народу 1920-1930-х років у листах селян)

Історична наука і освіта в 1920-1930-ті роки в Україні займали одне з провідних місць у добре налагодженій системі пропаганди та ідеологічного контролю. Вони виконували функцію творення та при­щеплення народним масам міфів, які покликані були відвертати людей від проблем повсякденного життя і налаштовувати на краще існування колись, при «повній перемозі комунізму».

Творились міфи великі, офіційні, які служили ідеологічною ба­зою радянської влади. Умовою успішного їх поширення була інфор­маційна закритість суспільства, відсутність гласності. А методами їх впровадження була власне історична наука, освіта, пропаганда. Сформувався свого роду міфологічний етикет: український народ швидко сприйняв «правила гри» - у відповідь на ідеологічний тиск звучали такі ж цитатні фрази, формули, штампи, що свідчили ніби­то про лояльність до режиму. Люди виробили в собі певну систему психічного захисту від ідеологічних стереотипів. Все важче й важче було почути живе, щире слово правди.

Подібні явища є характерними для всіх тоталітарних суспільств. Історикам доводиться в зв'язку з цим дуже ретельно працювати з нестандартними джерелами, щоб відтворити справжній духовний стан суспільства, реальні почуття й цінності людей, що не завжди відповідали декларованим владою проявам «єдності, одностайності, підтримки» і т.д.

185

Одним із таких джерел є листи громадян до керівників держави, в органи влади, до газет. Вони, звичайно, не публікувались, але ре­акція на них була завжди. Листи, переписка між людьми - річ зви­чайна, буденна. Але зовсім іншого характеру набували вони в епоху 1920-1930-х років, бо були першою реакцією народу на нещирість влади. Українці своїм мужицьким розумом прагнули збагнути все -і не могли. Не вкладалось реальне життя в ті рамки, в які заганяли агітатори-партійці. Народ обурювався: хто нишком, хтось відкрито і відверто, а були й такі, хто наївно звертався до влади...

1. Листи до й. Сталіна, г. Петровського, с. Косіора.

«Жити стало краще! Жити стало веселіше! Так намітив наш муд­рий вождь т. Сталін. А чи всім же весело живеться?

Наш Кобзар Шевченко писав про кріпосницький лад, за якого бідна вдова в полі колоски збирає, а на неї ніхто й не дивиться: зби­рай, горюй, така твоя доля. А за наших часів, за великого мудрого Сталіна бути на місці Шевченкової вдови - більш-менш підходяще існування. Бо за день, гуляючи, можна назбирати одному до 2-х кг хліба. Та й діти можуть назбирати для себе прохарчитися. Але дзусь­ки, а не колосків - соціалістична власність, недоторканна і священ­на. Краще приоремо, а ти йди, надриваючи пупа, зароблять трудодні. А тоді поїдеш на зліт колгоспників-ударників і будеш кричати: «Ми ростемо, росте міць Радянського Союзу. Будуємо метро, перебудо­вуємо столиці, вкладаючи мільярди, робимо красу і гордість держа­ви». Приймаючи в себе дипломатів буржуазних країн, влаштовуючи в їх честь банкети, ми намагаємося показати, що наш соціалістич­ний шлях, наші методи в багато разів вигідніші за методи капіталі­стичні... В очах дипломатів, яку казці, все шириться, росте. Росте й Сталін, а під кінець банкету виростає на весь світ.

...Зараз, коли подивитись на село і порівняти його хоча б з періо­дом до колективізації «суцільної», то зараз, здається, селом пройшла монголо-татарська навала. Все розкидано, знищено, залишились одні голі хати і лише на колгоспному дворі маячать примітивні споруди, котрі не варті і тисячної долі того, що втратило село.

А різниця в цінах між промисловістю і сільським господарством? Пана Троцького засудили, коли він хотів підвищити ціни на

186

промисловість, налягти на село. А самі тим часом пішли його слідом і довели село до занепаду.

Ви, котрі привласнили собі звання авангарду - передової части­ни трудящих! А чи ви забезпечуєте в першу чергу основні маси тру­дящих? То ж то й воно, що ні... І виходить, що у нас влада лише отих відростків паразитів, що існують, на основному ядрі трудящих. А це основне ядро десь на задньому плані в рабському труді чекає, як правовірний царства небесного, багато обіцяючого комунізму.

Київська округа, Бориспільський район,С. Любарці. к-п Дімітрова

Грицько Сергійович Гриценко, квітень 1937 р.».

Архів СБУ. - Спр. 5261. - «УК». - № 94-95, 25 травня 1996 р.

«Громадянин Григорій Іванович Петровський!

Ти прийняв владу Всеукраїнського старости. Це, правда, велике з твого боку досягнення перед робітником і селянином. Цим досяг­ненням треба було б гордитися. Такого досягнення навряд чи хтось із нас, багатьох мільйонів таких само, як я, зуміємо досягти. Але ти, друже, мабуть уже й забув, що ти такий само, які і ми, чи не так?..

Ти в Харкові зайняв хорошу квартиру з м'якою обстановкою і представляєш із себе владу народів і за що отримуєш необмежене жалування, а я із своєю сім'єю живу в старій глиняній халупі, в ба­рахлі ходимо і в ньому ж і спимо, що заробимо, те все на владу Рад віддамо, а сам залишаючись радий, як кажуть, шматові хліба насущ­ного, а господарство все підіймається на мінус з кожним роком...

Я.Ю. Степанов. С, Ново-Миколаївка Лисогорського району, Первомайського округу УСРР» («История», 1997, №30).

***

«Шановний т. Косіор!

Я, комсомолець, весь час відстоював політику і заходи радянсь­кої влади та партії на селі, а після, від'їхавши в місто в 1930/31 рр., став студентом, і, здобуваючи знання, для мене обрій робиться шир­шим і більш світлим, я вивчаю дещо з марксо-ленінської теорії і по­слідовно стежу за пресою, починаючи ще з 1926 року...

На селі народ весь час зберігає в собі старі традиції і не вірить в перемогу соціалізму над капіталізмом, так само й серед міського

187

пролетаріату в більшій частині, не говорю вже про сьогоднішні на­міри всього трудящого людства. Стоїть тільки зайнятися - зацікави­тись і вивчити життя міста й села - і все стане ясно.

... Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять в поле і зникають, а через декілька днів знаходять його аж провонявшим й так його без жалю, наче це цілком природньо, заривають в яму і квит, а на другий день цього ж, що заривав попереднього, находять труп -мруть з голоду.

Хіба це можливо йти на тяжку роботу і нахльобатись якогось бу­р'яну з звичайною макухою? А «начальство» виголошую красноре­чиво «за темпи, за соціалізм». Куди ж к чорту годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день пауперизується...

Ну й чим я тому селянину чи робітнику, що раніше пояснював вірність політики, зможу довести, що ми соціалізм будуємо і збудує­мо, коли в нього цілком зникла віра в перемогу соціалізму, а я не маю на що вже твердо стати, бо всерівно обірвуся.

На мій погляд, все це залежить від головотяпства керівництва. У нас зараз стільки завсюдно є таких політиків, що навчились тільки виступати і кидати красномовні фрази, а вони зараз зовсім безцінні, бо на практиці зовсім інше.

Мені здається, що настільки партія була авторитетна все ж таки серед широких мас, зараз все менше. І тільки внесеться іскра в се­лянство, то палахне всюди. Ми під носом не бачимо, а цілий ряд виголошуємо фраз про пауперизацію і зубожіння по капіталістич­них країнах...

Зараз набирає сил і авторитету теорія т. Бухаріна. Я сам за со­ціалізм безперечно, але проти цілком такого ідіотського шляху.

Може я помиляюсь, то я ще не маю великого стажу в роботі, але востаннє я мислю так, яз 1912р. народження.

Прошу дуже: дайте мені здорову відповідь.

З комсом. привітом Ткаченко.

На адресу: м. Київ, вул. Ж. Революції, 12

(Рибоводний технікум). Ткаченко Гр. І.

або краще, поскільки їду у відпустку на адресу:

С. Карабачин Брусилівського району Київської області.

Ткаченко Гр. І.».

ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 1 - Спр. 2052. - Арк. 41-44.

188

***

Окрему групу джерел, що розкривають справжні настрої украї­нського села 1920-1930-х років, становлять листи до газет. Люди ще вірили друкованому слову, радились із газетою, запитували... Але за всім відчувалось, що декларовані соціалістичні гасла й реальне життя - не одне й те саме.

2. Листи українських селян до газет.

«Запитання. 5 лютого 1930 р.

Запитує гр. С.В. Бушинка Немирівського району Вінницької округи Г. Яременко.

До нашого села прибула бригада проводити колективізацію і пішла величезна боротьба. Багато людей не хотять поки ідти до колективу, як селянин несвідома людина, то у нас таких кидали на сутки у був­ший попів погреб. Агроном Чернишівський в цій бригаді сказав, хто не піде до колективу, то ми тому повідбиваємо руки і ноги. Чи мають вони право так знущатись над людьми?

Прошу, дайте відповідь.

Г. Яременко».

ЦДАГО. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 3108. - Арк. 31.

***

«Прохання.

Прохаю редакцію «Радсела» дати мені відповідь на таке запитан­ня. Чи мають право за невступ в соз об'являти скрізь бойкоти, ізклю-чати по всіх організаціях, а також виключати дітей з шкіл?

Полтавщина, Шишацький р-н, Шишацька сільрада, хут. Рудька Лесику Трохиму Івановичу». ЦДАГО. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 3108. - Арк. 32.

189

***

«Дайте відповідь на мій попередній лист і на цей.

Лист до редакції. [«Радянське село»].

24 березня 1930 р.

Колись було, тепер настало, Отак тепер із того раю

1 рай і пекло на землі, Кубло лелеків. А за ним

Але даремно з того раю Спувалась сіра чорна яма,

Гніздо лелеки зоп 'яли. Куди вже сонце не дійти.

Я бачив сам на свої очі. І звідси бруд той і смород

І маю вам я розказати. Потрібно вичистити геть,

Як це гніздо таке колюче І паразитів тих Петровських

Могло так швидко заснуватись. У Чорнім морі потопить.

По-перше, хмизу нанесла Косіорів та Рикових

Землі - грязі і комишу, На Соловки відправить,

А потім все це зоп 'яли. Нехай та», де куркулі

Й колючим дротом обтягли. Дрова порубають.

Минали місяці і роки, Отак, коли позбудемось

Гніздо лишилось нерухоме, Пикатих ,пузатих,

В ньому плодились лелеки Будем творить колектив,

Такі пузаті та червоні. Владу будувати.

Тертичний Степан

Громадянин села Лозуватка Шполянського р., Шевченківщина».

ЦДАГО. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 3107. - Арк. 63.

190

ПРО АВТОРА

Олександр Андрійович Удод - відомий дослідник історичної науки та освіти в Україні, доктор історичних наук, доцент Дніпро­петровського національного університету, голова предметної комісії з історії Науково-методичної ради Міністерства освіти й науки України.

Автор понад 125 наукових праць, у тому числі монографій:

«Історія в дзеркалі аксіології: Роль історичної науки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу в 1920-1930-х роках» (Київ, Генеза, 2000),

«Історія і духовність» (Київ, Генеза, 1999), «Кость Гуслистий -історик України» (Київ, Генеза, 1998);

навчальних посібників:

«Очищення правдою: Відома і невідома Україна в об 'єктиві історії XXсторіччя» (Київ, Генеза, 1997) - у співавторстві,

«Нариси історії Росії з найдавніших часів до сьогодення» (Дніпро­петровськ, Промінь, 1997) - у співавторстві,

«Політична наука у категоріях, поняттях, схемах та діаграмах» (Київ, Генеза, 1998) - у співавторстві,

«Управління школою» (Дніпропетровськ, Альфа, 1998) - у спів­авторстві,

«Методическое пособие по истории древнего мира: Пособие для учителей» (Дніпропетровськ, Промінь, 1998) - у співавторстві.

191