2. «Яке суспільство, такі й чутки...»

(До питання про природу та функції чуток в історичній самосвідомості українського народу)

Серед специфічних історичних джерел, до яких в останній час звернуто увагу дослідників (істориків, філософів, психологів, соціо­логів, політологів), своєрідне місце мають чутки. Вони, нехай зовні й парадоксально, але все-таки відображають рівень розвитку грома­дянського суспільства, стан демократії, гласності, історичної само­свідомості народів. Недаром кажуть, яке суспільство, такі й чутки.

Особливо важливу роль відіграє проблема дослідження чуток, як специфічного історичного джерела, в Україні періоду 1920-3 0-х років, коли становлення тоталітарного режиму в нашій державі на­клало свій трагічний відбиток на всі сторони духовного життя лю­дей, у тім числі на усну (альтернативну) історію.

Слово «чутка», як і російське «слух», має багатоаспектний зміст. Ще в «Толковом словаре живаго великорусскаго языка Владиміра Даля» (С-Петербург, 1882) воно визначалось як «молва, вести, на-слухъ, говоръ въ народе, слава, огласка». (С. 225). У словнику С.І. Ожегова (1949 р.) зміст цього терміну доповнюється і розширюєть­ся: «молва, известие о ком-нибудь (обычно ещё ничем не подтвер­жденное». (С. 730). Крім цього українське слово «чутка» має синоніми - поголос, поголоска. Чутки побутують у тому ж середовищі, що й фольклор, але пронизують значно більший соціальний простір. Вони народжуються в будь-якому суспільстві, але там, де немає демократії і гласності, чутки стають обов'язковими і досить суттєвим факто­ром соціального життя. В таких умовах вони поширюються надзвичайно активно і нерідко стають основою історичних міфів.

Чутки народжуються внаслідок природного бажання людей зна­ти правду, істину, або ж, навпаки, через прагнення приховати її, за­туманити, спотворити. Кращий засіб розвінчання чуток - історична правда, об'єктивна, несфальсифікована історична наука. Але прав­дива історія не завжди можлива, її боялись у всі часи, а особливо в специфічних історіографічних ситуаціях (тоталітаризм, репресії, волюнтаризм, адміністрування, обмеження свободи слова й твор­чості). Внаслідок цього чутки були і залишаються одним із засобів

103

передачі соціальне важливої інформації, історичних народних знань. Відповідно чутки є важливим (але специфічним, неординарним) джерелом відомостей з історії країни, що вимагають, звичайно, кри­тичного і досить обережного використання.

Чутки народжуються кожного дня і супроводжують людину все життя, ними наповнена вся історія людства. Але особливо багато чуток виникає на крутих поворотах суспільного життя, напередодні серйозних перемін, навколо крупних подій. А українська історія XX століття якраз і складається майже тільки з таких подій. Кілька ре­волюцій, воєн, суцільна колективізація, голод 1932-1933 років, ма­сові репресії 1930-х років, постійне очікування соціально-економіч­них нововведень і реформ, особливо грошових, побоювання, що зв'язані зі знецінюванням грошей і підвищенням цін, надзвичайні події (аварії, катастрофи, стихійні лиха) - всі ці події і явища визна­чали характер українського суспільного життя протягом кількох де­сятиліть. Дуже тривалі смуги соціального напруження, масових істо­ричних неврозів призводили до того, що українське суспільство пер­манентно жило в неясний, неспокійний час, а це й було невичерп­ним джерелом чуток.

Чутки народжуються в будь-якому соціальному середовищі, у всіх верствах суспільства, їх поширюють, наприклад, чиновники не дуже високого рангу - через бажання надати значення своїй персоні. Засобом досягнення цієї мети часто стає демонстрація власної інфор-мованості перед знайомими, родичами, відвідувачами владних струк­тур. У результаті «відомості», отримані в колах «близьких до...», ши­роко розповсюджуються в різних соціальних верствах.

Чутки народжуються в жвавих місцях: на базарі і в магазинах, в громадському транспорті і в банях, у перукарнях, лікарнях, навчаль­них закладах - скрізь, де збирається більше однієї людини, де є говірливий розповідач і зацікавлений слухач.

Чутки розтікаються з надзвичайною швидкістю. Ця швидкість лише здається загадковою - все пояснюється властивостями геометричної прогресії. Це наочно продемонстрував ще в 1920-х роках відомий по­пуляризатор науки ЯЛ. Перельман. На простому прикладі він показав, що провінційне містечко з 50 тисячами жителів може взнати свіжу новину, привезену столичним жителем, протягом дуже невеликого часу: від 1 години до 2,5 годин (і це при засобах комунікації 20-х років).

104

Особливий вид чуток - це поголоси із далекого минулого, що нерідко перетворюються в легенди і міфи, їх несе через роки ко­лективна пам'ять людей, народна історія. Вони, як правило, передаються із покоління в покоління усно, але можуть фіксуватися в мемуарах, листах, щоденниках, донесеннях секретних агентів, зведеннях і ана­літичних записках спецслужб, розвідок і т.п. У суспільстві, де функ­ціонує офіційна історія і альтернативна їй усна, народна історія, подібні чутки (історичні) вступають у протиріччя, призводять до роз­двоєння моралі, духовних цінностей, соціальної мімікрії.

В основі історичної чутки може бути реальний факт (недаром у народі кажуть: немає диму без вогню) або факт спотворений -інколи до абсурду, невпізнанності. Нарешті, деякі чутки взагалі не мають ніякої реальної основи. В історії зафіксовані випадки, коли чутки спеціально творились і поширювались державними спецслуж­бами.

Чутки, якими абсурдними вони не були б, не можуть бути абст­рактними (як, наприклад, абстрактний анекдот). Чутка обов'язково прив'язується до часу (хоч хронологічні зв'язки можуть бути зміщені) і до місця, а також до події, яка реально відбувається в країні.

Отже, історичні чутки - це дуже своєрідна реакція на минуле, сучасне і, навіть, спроба передбачити майбутнє.

Що ж дають чутки історику? Чи варто їх обирати предметом істо­ричного дослідження?

Перш за все, чутки говорять про те, що народ в Україні жив не радістю звершень 1920-3 0-х років, як нам стверджувала довгі роки радянська історіографія, а в тривожному очікуванні невідомого, жах­ливого, неминучого покарання за страхітливі соціальні експеримен­ти. Незрозумілість і заплутаність того, що відбувалось у той час в Україні, народжувало людину епохи революції - зовсім не героя і ентузіаста, а мученика, беззахисну, позбавлену орієнтирів і віри «лю-дину-гвинтика».

***

Радянський період української історії весь обплутаний чутками. Жовтневий переворот і громадянська війна проходили в оточенні чуток неймовірних. Навіть аналіз лише чуток, що зафіксовані у ме­муарах і щоденниках сучасників, досить легко можуть розвінчати

105

міф, який переходив з одного в інший радянський підручник історії: «Народ з радістю зустрів звістку про перемогу пролетарської рево­люції».