Лiтература:

1. Грицак Я. До генези iдеї полiтичної самостiйностi України // Україна: культурна спадщина, нацiональна свiдомiсть, державнiсть. – К., 1992. – Вип. 1. – С. 119–143.

2. Кугутяк М. Радикальна партiя в Схiднiй Галичинi // Український iсторичний журнал. – 1990. – № 10. – С. 55–63.

3. Лисяк-Рудницький I. Український нацiональний рух напередоднi першої свiтової вiйни // Iсторичнi есе. – К., 1994. – Т. 1 – С. 471–483.

4. Лисяк-Рудницький I. Українцi в Галичинi пiд австрiйським пануванням // Iсторичнi есе. – 1994. – Т. 1. – С. 413–450.

5. Нариси з історії суспільних рухів та політичних партій в Україні (ХІХ – ХХ ст.): навчальний посібник для студентів вузів. – Львів, 2001.

6. Павко А.І. Партійно-політична система в Східній Галичині та Наддніпрянщині в кінці ХІХ – на початку ХХ століття: загальне та особливе // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – № 504. – 2001. – С. 50–55.

7. Русько-Українська радикальна партiя // Довiдник з iсторiї України. Т. 3 (Р – Я). – К., 1999. – С. 102.

8. Українська нацiонально-демократична партiя // Там само. – С. 424–425.

9. Українська соцiал-демократична партiя // Там само. – С. 446–447.

Витяги з джерел:

1. Уривок із програми Русько-української радикальної партії

Зваживши, що теперішні економічні, політичні і культурні потреби нашого простого народу і інтелігенції такі, що обидві наші старші партії – народовська і москофільска, – при своїх основах і цілях, не в стані заспокоїти тих потреб, – ми, русько-українські радикали, порозумівшися приватно в днях 4 і 5 н. ст. жовтня 1890 р., виступаємо як нова партія під назвою Русько-українська радикальна партія з ось якою програмою:

А. Програма максимальна

1) В справах суспільно-економічних змагаємо до переміни засобу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, т. є. хочемо колективного устрою праці і колективної власності засобів продукційних.

2) В справах політичних хочемо повної волі особи, слова, сходин і товариств, печаті і сумління, забезпечення кожній одиниці, без різниці пола, найповнішого впливу на вирішення всіх питань політичного життя; автономії громад, повітів, країв, у місцевих справах, надання кожному народові можливості найповнішого розвитку культурного.

3) В справах культурних стоїмо на грунті позитивної науки, за раціоналізмом в справах віри і домагаємося, щоб всі здобутки культури і науки стали власністю всього народу. (Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. – Мюнхен, 1983. – Т. 1. – С. 9.)

2. Уривок із програми Української національно-демократичної партії (1899 р.)

Ми, галицькі Русини, частина українсько-руського народу, що мав колись самостійність державну, відтак боровся віками за свої державно-політичні права і ніколи не зрікся і не зрікається прав народу самостійного, заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є дійти до того, щоб цілий українсько-руський народ здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з’єднався з часом в одноцільний організм, в якім би загал народу на свою загальну користь орудував всіма своїми справами: культурними, економічними і політичними.

Змагаючи до тої кінцевої мети, і зважаючи на нашу приналежність до австрійської держави, ставимо собі для нашої народної роботи цю програму:

А) В межах Австрії

І. В справах політичних:

Змагаємо до того, щоб в австрійській державі територія, заселена Русинами становила одну окрему провінцію з широкою автономією в законодавстві та адміністрації; тим самим вимагаємо заборону теперішніх крайових статутів для Галичини й Буковини, до поділу Галичини на дві частини: руську й польську, та до утворення з руських частин Галичини й Буковини однієї національної провінції з окремою адміністрацією й окремим національним сеймом...

Б) Поза межами Австрії

І. Щодо угорської Русі:

Будемо вимагати, щоб серед угорських Русинів викликати подібний рух національний, який є між галицькими і буковинськими Русинами, щоб загріти їх до вживання й плекання рідної мови, до боротьби проти винародовлювання, та до культурної, економічної і політичної діяльності в користь угорсько-руському народу; в тій цілі будемо зав’язувати з угорськими Русинами тісніші взаємини й будемо старатися зблизити їх до себе.

ІІ. Щодо російської України:

Будемо підтримувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями та змагати до створення разом з ними культурної одноцільності;

Будемо серед російських українців підтримувати такі змагання, котрі ведуть до перетворення російської держави з абсолютної і централістичної в державу конституційно-федералістичну, що базується на автономії народностей. (Народна програма // Справа. – Львів, 1899. – 16 (28) грудня.)