2. Уривок з програми Української демократично-радикальної партії

Російська Держава перетворюється на державу парламентарну. Одначе яка б не була конституція демократична, вона тільки тоді дасть людності мирно розвиватися, коли не буде централістичною. Як забезпечуються права одиниці – громадянина, так само мусять бути забезпечені ще й права нації, народності. Росія – держава така велика, так багато живе в їй усяких народів, не однакових і побутом, і культурними економічними прикметами, що коли до всіх частин держави, до всіх народів, прикладатимуться однакові закони і однакові засоби порядкування, то неминуче і закони й засоби суперечитимуть справжнім потребам і народів і країн. Через те децентралізація мусить бути доведена до того, щоб кожна народність на своїй території мала автономію з правом місцевого краєвого законодавства.

Таким чином Українська Демократично-Радикальна Партія, обстоюючи в справах політичних за глибоко-демократичну державну конституцію, в той же час розуміє се так, що реформована держава мусить бути федерацією рівноправних автономних національно-територіальних одиниць. Такої автономії вимагає Партія і для свого Українського Народу на всій тій території, яку він фактично тепер заселює суцільною масою.

Щодо справ економічних, то Партія бореться проти всякої експлуатації, від кого б вона не йшла – від людини, громади, краю чи держави, і вважає, що соціалістичний лад, до якого прямує людськість, найкраще забезпечить інтереси людей; через те земля зі всіма її багатствами, всі фабрики, заводи, всі засоби й знаряддя до праці з часом повинні стати спільною народною власністю. Тим і економічну програму Партія виставляє таку, яка веде людськість до здійснення сього ладу.

Заснована на Вкраїні російській, Партія тут і виявляє свою роботу. Але се не значить, що ми відокремлюємо себе від тих частин нашого народу, які живуть поза межами Росії. Думка про відрізнені частки національного тіла ніколи не може покинути живу націю, – не покине вона й нас і виявлятиметься в наших вимаганнях, у нашій тактиці й політичній боротьбі.

І. Загальнодержавні політичні справи

1. Новий лад мусить забезпечувати загальнознані вже людські права і найперше – волю від кари на тілі, від кари на смерть та від кари вічною тюрмою – кари, що часом буває гірша за смертну; потім – незайманість особи, оселі й листування без судового декрету. Опріч того, кожна людина мусить мати волю: а) оселятися й жити скрізь, порядкувати своїм добром як схоче, без ніякого окремого дозволу; б) вживати рідної мови в приватному й громадському житті; в) говорити, писати й друкувати що хоче, відповідаючи тільки перед судом; г) належати до якої хто хоче віри, або й ні до якої; д) збиратися на збори, гуртуватися в спілки й товариства, страйкувати. Громадянські права й повинності мусять бути рівні для всіх, усі привілєї класів, станів, полу, віри, нації мусять бути скасовані.

2. Кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краєвою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах в межах цієї території. Кожна така автономна одиниця має право, рівне з правом кожної іншої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць.

3. Зв'язком, що об'єднуватиме сі автономні одиниці, є парламент, який складається з послів, оплачуваних із державних коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорційної системи виборів, яка давала б заступництво і меншості. Право вибирати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без різниці полу, віри і національності.

4. Державний парламент пильнує, щоб згадані права громадянина й нації були забезпечені скрізь по державі. Опріч того до парламенту належать тільки оці загальнодержавні справи: а) зносини з іншими державами; б) фінанси для загальнодержавних справ; в) позадержавна торгівля; г) загальнодержавна армія та справа війни й миру.

Увага до п. г) Армія має бути реорганізована; служба відбувається в межах рідної країни; час служби має поступово зменшуватися, щоб перейти від регулярної армії до міліції.

ІІ. Лад на Україні

5. Усіма справами на території України має порядкувати Українська Виборна Народна Рада (сейм). Вона складається з послів, оплачуваних з краєвих коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорційності виборів. Право вибирати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без різниці полу, віри і національності. Законодавчий період мусить бути не довший як три роки; законодавство народне (референдум та ініціатива). Вибори і голосування мають відбуватися в показані в законі святкові дні.

6. Українська Народна Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може ні відміняти, ні скасувати загальнодержавний парламент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам.

7. Українська Народна Рада має право рішати всі ті справи, які не належать до державного парламенту. Вона, як господар краю, порядкує всіма землями й водами Української території.

8. Краєва конституція мусить дати право широкого самоврядування громадам сільським і міським і тим округам, у які громади могли б об'єднатися. Кожна така округа має свою окружну раду, із правом самоврядування в межах округи.

9. Краєва Народна Рада (сейм), окружні ради й громади доручають виконувати свої постанови вибраним людям, відповідальним перед тими зборами, які їх вибрали.

10. Вся виборна влада і взагалі всі урядовці мусять бути краєві люди. (Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. – Мюнхен, 1983. – Т. 1. – С. 147–149.)