87. Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.

Аналізуючи розвиток державно-правової думки в Україні у XIX ст., слід звернути увагу на демократичні ідеї ук¬раїнського державотворення у нарисах Конституції рес¬публіки Георгія Андрузького, в якій особливу увагу було приділено питанням самоврядування в Україні, визначався правовий статус як держави у цілому, так і її частин — общини, області, округу. Найбільш яскравим представником політико-правової ідеології революційної демократії в Україні був Т. Шевчен¬ко (1814—1861). У поемі "Гайдамаки" (1841), а потім у віршах "Заповіт" (1846) і "Я не нездужаю, нівроку" (1858) він обґрунтовує думку про можливість революцій¬ного шляху повалення самодержавства.

Детальний аналіз творчості Т. Шевченка показує, що у своїх поглядах відносно права він дотримується концепції природного права, тому одним з перших визнав і відтворив у своїх творах розуміння тієї обставини, що тільки соціально справедливе може бути правом, причому закони соціальної справедливості як природні закони, природні права людини не підвладні свавіллю державної влади. То¬му соціальне насилля, свавілля, експлуатація є беззакон¬ням, а не "правовим" законом.

Велике значення для розвитку прогресивної державно-правової думки в Україні того періоду мала діяльність Миколи Івановича Костомарова (1817—1885). Він виступав з опозиційними ідеями буржуазного ліберала по відно¬шенню до царського режиму і очолював праве ліберально-буржуазне крило таємної політичної організації в Ук¬раїні — Кирило-Мефодіївське братство (1846—1847).

Розвиток державно-правової думки в Україні другої по¬ловини XIX ст. пов'язаний з ім'ям Михайла Петровича Драгоманова (1841—1895). У його поглядах поєднуються утопічно-соціалістичні і конституційно-демократичні ідеї. Соціалістичні ідеї переважали при розробці кінцевої мети кращого майбутнього, а вимога конституційно-правових за¬конів, спрямованих на ліквідацію абсолютизму як шлях до її досягнення. Він пропагував нову демократичну буржуаз¬ну Росію, в якій інтереси держави не суперечать інтересам народів, що проживають на її території, й інтересам окре¬мої людини.Інші погляди обстоював І. Франко (1856—1916). Він як революціонер-демократ, на відміну від ліберального під¬ходу до проблем влади, вважав, що джерелом і носієм влади є народ.

88. Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).

Ієрінг в основу свого правового вчення поставив питання про сутність права, його соціальну роль та завдання. Теоретичні розробки вченого орієнтовані на вдосконалення законодавства, зміцнення конституційних основ держави.

Ключовими ідеями правової концепції Ієрінга є поняття "боротьба за право" та "мета права.

У концепції вченого правовий позитивізм виявляється і як історико-соціологічне дослідження права з метою обгрунтування його політичного змісту. По суті, у поглядах Ієрінга логіко-правовий та соціолого-правовий підхід були взаємопов’язані, відображаючи позитивістську методологічну орієнтацію вченого. Значення Ієрінга в розвитку теорії права полягає у тому, що він поєднав у своїх поглядах розробку всіх трьох основних напрямів у тогочасній правовій ідеології, зробивши свій внесок у розвиток кожного з них. Йдеться про логіку правових конструкцій, вивчення соціальної природи права і етичних основ права, тобто філософію права. При цьому він прагнув створити єдине вчення про право, показати тісний зв’язок догматики права і вчення про соціально-історичну та моральну природу, особливо рішуче критикуючи так звану юриспруденцію понять за перебільшену увагу до формально-догматичного боку у праві. В цілому Ієрінг заклав основи розвитку нової теорії, соціології та філософії права в Німеччині, справивши суттєвий вплив на розвиток кожного з цих напрямів науки.