24. Сократ про державу та право.

Сокра́т (біля 470-399 до Р.Х.) — давньогрецький філософ, не залишив жодного письмового джерела після себе. В більшості, його описано в діалогах його найвідомішого учня Платона, проте, там важко відрізнити історичного Сократа від Сократа як фігуру, що пропагує Платонівські ідеї. Сократ, будучи спочатку софістом, був націлений не тільки на риторику, а, на обґрунтування політики. Як зазначає інший його учень, Ксенофонт (опис якого частіше піддається критиці, ніж Платона, та який сильно відходить від останнього, а там де ні — вважається, що він у нього списав), Сократ увесь час був зайнятий проблемою, як привести фахівців до влади. Для цього він займався етичною освітою інших громадян.

Від зовнішньої свободи, про необхідність якої казали де-які античні мислителі, громадська думка перейшла до про-блеми внутрішньої свободи людини і суспільного устрою, який був би здатним її забезпечити. Можливість досягнення внутрішньої духовної свободи та її зв'язок зі справедливістю всебічно обґрунтував Сократ (469 -- 399 до н. е.).

Підмурком філософського підходу Сократа до проблеми співвідношення права і свободи було раціоналістичне уяв-лення про визначну роль знання. Ступінь оволодіння знан-нями, за Сократом, означав міру причетності людей до бо-жественного початку і, відповідно, рівень справедливості суспільного життя.

Сократ, як і софісти, розрізняв природне право і право пи-сане. Але ця відмінність не перетворює їх у протилежність, як це тлумачили софісти. І неписані божі, і писані людські зако-ни мають на меті, згідно з Сократом, ту саму справедливість, яка не просто є критерієм законності, а, власне, тотожна з нею. Сократ -- переконаний прихильник такого устрою держави-полісу, за якого безумовно панують справедливі за природою закони. Настійливо пропагуючи необхідність до-тримання полісних законів, Сократ пов'язував із цим і однодумство громадян, без чого, на його погляд, ні будинок не може добре стояти, ні держава існувати. Під «однодумством» він мав на увазі відданість і підкорення членів полісу законам, а не уніфікацію смаків, думок і поглядів людей.

Принцип законності Сократ використовував як базис-ний критерій для класифікації та характеристики різних форм державного устрою і правління. Владу, основану на волі народу і на державних законах, він називав царством, а владу проти волі народу і таку, що базується не на законах, а на свавіллі правителя, -- тиранією. Якщо правління здій-снюється людьми, які виконують закони, то такий устрій він називав аристократією, якщо ж влада походить від ба-гатства -- плутократією, якщо від волі всіх -- демократією. Судячи з платонівського діалогу «Критон», Сократ першим в історії європейської політичної та правової думки сфор-мулював концепцію договірних відносин між державою та її членами (громадянами). Будь-який громадянин, досяг-нувши повноліття, пояснював Сократ, може, відповідно до закону, без перешкод залишити державу, якщо її поряд-ки йому не до вподоби, і відправитися туди, куди йому за-манеться -- або до колонії держави, або до іншої держави. Отже, прийняття громадянства -- річ добровільна. Тому громадяни, які залишаються в цьому полісі як його члени, фактично погоджуються виконувати всі веління держави та її органів. Громадянин держави, який залишається, згідно з Сократом, повинен або переконанням та іншими право-мірними, насильницькими засобами уникнути можливості несправедливих рішень і заходів законних органів полісу та посадових осіб, або виконувати їх.

Політична свобода людини, на думку Сократа, можлива лише в разі панування в державі (полісі) законів, які відпові-дають вимогам розуму і справедливості.

Тільки у разі такої відповідності закони держави можуть набувати абсолютного характеру. Обов'язком громадянина є знання законів і діяльність згідно з їх приписами, а їх не-знання є однією з причин злочинів.

Індивід, уважав Сократ, стає суб'єктом свободи і пра-ва лише завдяки самовідданості, усвідомленню себе неза-лежним у своїх взаємовідносинах з іншими індивідами й державою. Сократ різко критикував тиранів і водночас виступав проти крайнощів демократії, яка робить державу слабкою і дезорганізованою.

Мислитель прагнув обґрунтувати раціональну, розумну природу моральних, політичних і правових явищ, вважаючи розумне, справедливе і законне тотожним. Збіг законного і справедливого є бажаним, розумним станом справ, а не повсюдною реальністю. Для такого збігу слід неухильно дотримуватися законів. Сократ був принциповим прибічником законності. Основу нормального функціонування держави, її благополуччя він убачав у непорушності законів, підпорядкуванні їм усіх громадян. Дотримання полісних законів Сократ пов'язував з однодумством громадян, під яким розумів не уніфікацію думок і поглядів, а відданість і підпорядкування законам.

Теоретична позиція Сократа не тотожна тим чи іншим реально існуючим у його часи політичним порядкам. Він намагався сформулювати ідеально-розумну сутність держави. Владу, засновану на волі народу й державних законах, Сократ вважав царством, а владу, засновану на свавіллі правителя і спрямовану проти народу, — тиранією. Правління тих, хто дотримується законів, він називав аристократією, правління найбагатших — плутократією, а правління всіх — демократією. При цьому мислитель негативно ставився до участі в управлінні державою більшості народу (на його думку, грубих і некомпетентних людей).