37. Політико-правова доктрина Томаса Гоббса.

Буржуазна революція в Англії в середині XVII ст. (1640-1660 рр.) ліквідувала не всі старі установи. Причиною консервативного характеру революції був союз буржуазії з новим дворянством. Це становище відобразилося і в ідеології. Ідеологія, як і раніше, ґрунтувалась переважно на релігійних засадах, але загалом у цей час в Англії сформувалась антифеодальна програма, яка включала такі напрями.

1. Ідеологія старого дворянства, яке обстоювало абсолютизм. Представник цього напряму Р. Фільмер у праці "Патріарх або природна влада королів" (1646 р.) обґрунтував необмеженість королівської влади (відома точніша назва цієї праці, що розкриває її сутність: "Патріарх: захист природної влади королів проти неприродної свободи народу").

2. Ідеологія верхівки нового дворянства і великої буржуазії(Т. Гоббс).

3. Ідеологія середніх прошарків нового дворянства і буржуазії, так звані індепенденти — "незалежні" (ідеологи — Дж. Мільтон та Олджерон Сідней).

4. Ідеологія дрібної буржуазії (левеллери — Дж. Лільберн).

5. Утопічний соціалізм (Д. Уїнстенлі).

Видатним представником природно-правової теорії і прибічником королівського абсолютизму в Англії XVII ст. був Томас Гоббс (1588-1679 рр.). Народився він у місті Малмсбері. Батько був грубим і малоосвіченим представником духовенства. Гоббс рано залишився сиротою, але природні здібності сприяли тому, що вже з 6-8 років він вивчав латинську і грецьку мови, писав вірші латиною. У 17 років вступив до університету. Багато подорожував країнами Європи. За політичні погляди в різні часи переслідувався. Тривалий час жив у Парижі. Його основні твори — "Про громадянина", "Левіафан" — утвердили за ним репутацію атеїста. У січні 1652 р. Гоббс повернувся до Англії. Кромвель запропонував йому обійняти високий пост секретаря англійської республіки, але Гоббс відмовився. При реставрації монархії (1660 р.) Гоббс знову зазнав нападів з боку прибічників короля. Після його смерті усі твори було привселюдно спалено.

Як філософ Гоббс обстоював матеріалістичні позиції. Світ, на його думку, складається з дрібних частинок — атомів. Тіла існують незалежно від людської свідомості. Матерія не створюється і не зникає. Вона існує вічно і пізнається розумом. Матеріалізм Гоббса доходив повного заперечення релігії і бога. Однак цей матеріалізм був ще обмежений, як і в інших мислителів того часу. Гоббс критикував релігію, але не заперечував її. Релігія, на його думку, необхідна для народу, пересічних людей. Філософ може бути атеїстом, прості люди — не можуть. Це потрібно для дотримання порядку в суспільстві.

Свої політичні погляди Гоббс виклав у праці "Захист влади і прав короля, необхідних для збереження миру в державі", а також у згадуваних уже "Про громадянина" і "Левіафан". Його вчення про державу і право ґрунтується на теорії природного права. Він виходив з горезвісної природи людини. Однак, згідно з Гоббсом природа людини відрізняється від уявлень Аристотеля і Гроція, що за природою людині властиве прагнення до спілкування з іншими. Гоббс стверджував, що страх, а не інстинкт спілкування породжує суспільство, що людина від природи за своєю сутністю егоїстична, що вона шукає не спілкування, а панування, і до інших людей її вабить не любов, а прагнення слави і зручностей.

Такий стан, коли все прагне до всього, є стан природний. У природному (додержавному) стані відбувається війна всіх проти всіх. Причина цього полягає в егоїстичних прагненнях людини. У цьому зв'язку Гоббс дійшов висновку, що людина людині вовк. Він зауважує, що людська природа залишається незмінною в будь-якому суспільстві. Тому для приборкання егоїстичних інтересів людини необхідна якась вища сила в суспільстві, якою й може бути тільки держава. "Розум людини, — пише Гоббс, — підказує їй, що потрібно залишити природний стан і шукати миру й висуває теорію договору про створення держави... Загальна влада... може бути створена тільки одним шляхом, а саме зосередженням усієї влади і сили в однієї людини або зібранні людей, які більшістю голосів могли б звести всі волі громадян в єдину волю". Суспільство егоїстичних індивідів може існувати лише за наявності держави левіафана (за біблійною міфологією "левіафан" — величезне морське чудовисько), яка здатна придушити будь-які вияви свавілля, що виходить від індивідів або народних мас. Із демократичних за змістом передумов робився антидемократичний висновок: всезагальне самообмеження і повне відчуження особистих прав на користь суверена. Виникнення держави тотожне впровадженню абсолютної влади. Особа повністю підкоряється державі, яка встановлює обсяг приватних прав. При цьому форма держави не має значення. Громадяни зобов'язані до покори в аристократичній або демократичній державі не менше, ніж у монархічній, хоча в останній Гоббс вбачав найповніше вираження централізації і концентрації влади.

Виникнувши внаслідок суспільного договору, держава набуває самостійності щодо суспільства, диктує йому закони і не підкоряється суспільній думці. Від волі суверена залежить весь устрій суспільства: організація приватної власності, мораль, релігія та ін. Народ як єдине ціле представлений лише сувереном, його воля і воля народу тотожні. Без державної влади, стверджує Гоббс, народ становить лише розрізнений натовп, позбавлений єдиної волі і будь-яких прав.

Гоббс критично ставився до демократії як правління демагогів, які захищають приватні інтереси. Він засуджує теорію розподілу влади як шкідливу для суспільства. Будь-яке обмеження влади, зауважує Гоббс, є згубним, неминуче призводить до зіткнення різних сил, громадянської війни і в кінцевому підсумку — до розвалу держави. Суверенна влада повинна повною мірою зосереджувати і законодавство, і судочинство, і призначення чиновників, і питання війни й миру (наприклад, Кромвель).

Державний примус Гоббс розглядав поза зв'язком з класовою боротьбою, однак антинародну спрямованість влади виявляв доволі чітко. В державній доктрині Гоббс вбачав гарантію утримання народу в покорі. З його концепції випливало абсолютне заперечення прав народу щодо верховної влади. Державна влада виступала єдиним дієздатним суб'єктом політичного життя, без жодних обов'язків перед народом. Водночас він розвінчує комуністичний ідеал дигерів і намагається переконати, що стан, в якому немає розмежування "моє", "твоє" і кожен має право на всі речі — це стан загибелі та взаємного знищення. Порятунок людей — у запровадженні приватної власності, яка охороняється всесильною державною владою.

Таким чином, хоча Гоббс був прогресивним щодо антифеодальної спрямованості, він водночас заклав підвалини антинародної буржуазної політичної ідеології, поставленої на службу пригніченню трудящих мас.

Держава, за Гоббсом, — це універсальний механізм, машина, створена в результаті руху людських пристрастей, і людина в ньому — окремий елемент, гвинтик. На відміну від Спінози він припускає державну опіку не тільки над зовнішніми діями людей, а й над внутрішніми їх помислами (думками). Держава контролює переконання і погляди громадян, здійснює сувору цензуру літератури, забороняє "шкідливі вчення", регулює релігійні питання.

Держава — це особа (або зібрання осіб), воля якої внаслідок згоди багатьох людей вважається законом для всіх, так що вона має право використовувати силу і здібності кожного для загального миру й захисту.

Серед усіх відомих форм держави найкращою Гоббс вважав монархію (аргументи — немає партій, легше забезпечити державну таємницю, кращий і дешевший державний апарат). Права держави безмежні. Перед державою — усі раби. Всі права громадяни отримують тільки від держави. Основне призначення державної влади — забезпечення миру і безпеки громадян. Із природи верховної влади випливає, що вона не може бути знищена волею громадян. Іншими словами, Гоббс обґрунтовує тезу про неможливість революційних виступів проти держави. "Будь-яка смута, будь-який неспокій — це хвороба".

У тісному зв'язку з абсолютистськими ідеями Гоббса перебуває його правова доктрина. Визначальним моментом буржуазного правопорядку, шо складався, він висуває силу і авторитет влади. Лише держава приписує дотримання правових норм і єдиним законодавцем є суверен, який обіймає надзаконне положення. "Цивільним (позитивним) правом є для кожного підданого ті правила, які держава усно, письмово або за допомогою інших доволі чітких знаків своєї волі приписала йому, щоб він користувався ними для розрізнення правильного і неправильного, а саме того, що узгоджується, і того, що не узгоджується з правилом".

Загальні правила, що ґрунтуються на вимогах розуму, здорового глузду, Гоббс називає природними законами. Він формулює цілу низку "правил розуму", в яких чітко виявляються основні зачатки нової, буржуазної етико-правової свідомості. Із цих правил випливає необхідність розмежування свого і чужого, особистої волі й безпеки, дотримання договорів, рівності сторін, що вступають в угоду, еквівалентності та взаємних послуг, неупередженості й незалежності суддів, відповідності покарання до тяжкості злочину, заперечення зворотної дії карального закону тощо.

Виражаючи розумну й моральну природу людини, природні закони діють як тенденції, зобов'язують лише внутрішньо, і тільки накази державної влади надають їм владні якості права. "При відмінностях, що мають місце між окремими людьми, тільки накази держави можуть встановити, що є неупередженість, справедливість і доброзичливість, і зробити всі ці правила поведінки обов'язковими, а також тільки держава може встановити покарання за їх порушення, і тому такі накази є громадянськими законами. Тому в усіх державах світу природний закон є частиною громадянського закону". Таким чином, за Гоббсом, не природні закони коригують цивільні закони, як стверджували прибічники природно-правової теорії, а навпаки, держава коригує природні

закони. Наголошуючи на силі владних осіб у державі, Гоббс зауважує: "Якби істина, що три кути трикутника рівні двом кутам квадрата, суперечила чиємусь праву на владу або інтересам тих, що вже мають владу, то, оскільки це було б у межах влади тих, чиї інтереси зачеплені цією істиною, — вчення геометрії було б якщо не заперечене, то витіснене спаленням усіх книг з геометрії".

Гоббс вважав, що природний закон можна розглядати як кордон, поставлений розумом людським пристрастям. І з цієї позиції він виокремлює три основних природних закони.

1. Кожен має добиватися миру всіма наявними в нього засобами, а якщо він не може здобути мир, він може шукати й використовувати всі засоби та переваги війни.

Із цього випливає безпосередньо другий закон.

2. Кожен повинен бути готовий відмовитися від свого права на все, якщо інші це так само роблять, оскільки ця відмова необхідна для миру і самозахисту.

3. Третій природний закон проголошує: люди повинні дотримувати своїх договорів і угод.

Із цих основних природних законів Гоббс виводить закон християнської моралі: "Не роби іншому того, чого не бажаєш, щоб

зробили тобі".

Гоббс обґрунтовував формальну рівність усіх перед законом і стабільність (вічність) буржуазного правопорядку. Але в умовах буржуазної революції в Англії, на фоні ідей Дж. Лільберна, ці ідеї Гоббса мали реакційний характер. У них втілились бажання наляканого революцією нового дворянства і великої буржуазії піти на. компроміс, зберегти абсолютизм і приборкати революційний народ.