36. Стоїки про державу та право.

Засновником стоїчної школи був Зенон Китійський (336-264 рр. до н. є.). Народився він на Кіпрі але з молодих років жив в Афінах. Тут Зенон долучився до філософії так званих кінників, які оголосили себе послідовниками Сократа і вчили, що найвище благо полягає у цілковитій байдужості до зовнішніх благ (апатія), у змозі побороти пристрасті, в обмеженні власних потреб і навіть відмові від їх задоволення.

Близько 300 р. до н. є. Зенон Китійський почав викладати в Афінах. Заняття проходили у приміщенні під назвою «строкатий зал» — звідси й назва школи — стоїчна. Ідеї Зенона розвивав його послідовник Хризіпп (280-205 рр. до н. є.).

Стоїки визнавали основою всього існуючого матерію. Однак послідовними матеріалістами вони не були, позаяк поряд з матерією висували друге начало світу — божественний розум — логос. Результатом творчої дії цього розуму на матерію й є природа з її законами. Людина, людська природа за етикою стоїків — частина загальної природи і світобудови загалом. Звідси випливає основний етичний принцип стоїцизму — жити у злагоді з природою, тобто з розумом, керуючись природними законами світобудови, жити чесно і доброчинно.

Стоїки вчили, що у світі немає нічого випадкового, усе підпорядковується необхідності. Усе, що відбувається, становить нерозривний ланцюг причин і наслідків. Уявлення про панівну у світі необхідність приводить стоїків до фаталізму, до вчення про долю, якій підпорядковані всі люди, про логос (розум), що править усім світом. Людина підкорена долі (року) і нічого не може змінити у світі. Тому вона повинна покірно зносити усі примхи долі.

Філософія стоїків закликала до пасивності й покори долі. Вони пропагували цілковиту байдужість до будь-яких зовнішніх благ, ідеал життя вбачали в тому, щоб жити за законами природи, розумом, що панує у світі, не захоплюючись чуттєвими насолодами, які не мають ніякої цінності. Мудрець, вчили стоїки, має стояти вище будь-яких пристрастей і хвилювань. У стоїцизмі шукали втіху пригнічені, незадоволені своїм станом люди. Це був безсилий протест проти пригноблення у рабовласницькому суспільстві. Пізніше ця філософія потрапила й до вищих класів (соціальних груп) суспільства.

Стоїки стверджували, що держава і право виникли й існують згідно із законами природи, а не за волею людей. Вони вважали, що за природою всі люди рівні й тому в майбутній ідеальній державі не буде ні рабства, ні судів, ні храмів, ні грошей. Проте на все це треба покірно очікувати.

Стоїцизм спирається на силу природних законів, які відображають необхідні вимоги владарюючого у світі розуму. Такий підхід до права давав стоїкам можливість критично оцінювати встановлене право, але проповідь поряд із цим повної покори не сприяла цьому. Тому людський закон — це вираження вічного світового закону.

Ідеї Зенона і Хризіпа продовжували розвивати римські стоїки (І ст. до н. є. і І ст. н. є.). Вони так само пропагували відмову від активного політичного життя, висували замість цього завдання морального самовдосконалення і морального протесту проти деспотизму.

Ідеї стоїцизму, що спрямовувалися на захист інтересів панівного класу рабовласників, розвивав Луцїй Анней Сенека (близько 4 р. до н. є. — 65 р. н. є.). Виходячи з положення про духовну рівність людей і пропагуючи ідею покірності, він заспокоював рабів тим, що, мовляв, їх краща частина — дух — "сам собі пан". Людина має добровільно підкорятися долі, наголошував Сенека, і тоді вона не відчуватиме ніякого гніту. "Бажаючого доля веде, а небажаючого доля волоче", — зауважував він. Будучи сам багатою людиною (мільйонером!), Сенека не ігнорував свого становища, але заявляв, що щастя полягає зовсім не в багатстві та матеріальних благах, а в доброму настрої духу. (Демокріт: "Щастя в доброму стані духу"). Однак від чого залежить цей добрий настрій Сенека не вказує. У статті "Бруно Бауер і раннє християнство" Ф. Енгельс так характеризує Сенеку: "Цей стоїк, який проповідував доброчинність і стриманість, був першим інтриганом при дворі Нерона, причому справа не обходилась без плазування: він домагався від Нерона подарунків грошима, маєтками, садами, замками і, проповідуючи бідність євангельського Лазаря, сам насправді був багатієм з тієї ж притчі". (Сенека був вихователем Нерона і згодом за його ж вказівкою покінчив самогубством.)

Сенека створює ілюзію морального осуду рабства. "Раби — це люди, це друзі з тієї самої матерії, що й вільна людина". Тому він пропагує гуманне ставлення до рабів, і в цьому максимум його бажань. Він не веде мову про ліквідацію рабства. "Ми не можемо змінити світових відносин, — наголошує Сенека. — Існування: рабства не залежить від волі людини" Тому залишається "тільки одне — набратись найвищої мужності, гідної порядної людини, і з її допомогою стійко переносити все, що випадає на долю".

Іншим представником стоїчної філософії в Римі був римський імператор Марк Аврелій Антоній (121-180 рр.), що царював із 161 до 180 р. Він управляв імперією тоді, коли внутрішнє та зовнішнє становище Римської держави різко погіршилось. Гостра фінансова криза, голод, чума. У Єгипті та Сирії виникли повстання народних мас, а на кордони імперії "насідали" німецькі племена. Марк Аврелій цілком виправдовував суспільну нерівність, але допускав одну нестрашну для панівного класу поступку — пропагував любов до "гірших", рекомендував прошати людям багато й навіть образи. Одне слово, він пропагував ідеї всепрощення і любові, які стали потім основою християнської моралі.

Імператор вважав, що потрібно створити світову державу, де б панували "кращі" мудреці, відібрана частина панівного класу, а також виражав ідею закономірного претендування римської рабовласницької держави на світове панування.

Однак етика "всепрощення" і любові ніякою мірою не зашкодила Аврелію придушити повстання пригнічених народів проти римського володарювання і залишити недоторканним інститут рабства.

Епіктет (50-138 рр.) — один із найвідоміших стоїків. Походив із рабів. Він так само пропагував пасивний протест проти рабовласницького гніту. Епіктет засуджував багатство і закликав не домагатись його і не нарікати на бідність. На відміну від названих стоїків, він сміливіше засуджував рабство. "Раб і хазяїн -— брати, — говорить Епіктет. — Хто сам не хоче бути рабом — не повинен терпіти біля себе рабства". Проте це лише заклик до совісті рабовласників. Епіктет не закликав до повстання або інших заходів, спрямованих на ліквідацію рабства. Він вчив, що людині не під силу змінити встановлений порядок і так само пропагував підкорення долі. У його вченні звучить заклик до покори. "Стоїк, — зауважував Епіктет, — повинен дозволяти бити себе як осла, але навіть під час побоїв він повинен любити тих, хто його б'є, тому що він одночасно і батько, і брат усіх людей".

Таким чином, стає очевидним, що ідеї стоїків не йшли далі морального засудження рабства, закликали тільки до "совісті", гуманності рабовласників, а фактично проповідували непротивлення злу насильством, об'єктивно відповідали інтересам рабовласників і мали реакційний характер.