19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.

Основними етапами розвитку російської політико-правової думки є:

1. Політична думку Стародавньої Руси.

2. Російська політико-правова думку 18 века.

3. Характер політичних навчань у Росії 19 – 20 вв.

Політична думку Стародавньої Руси.

Початок письмової політичної думки Росії – Київської Русі сягають Х – IХ вв.Предметом найважливіших політичних суджень у Стародавній Русі були такі проблеми, як походження держави, правомірність правлячих кіл, шляху зміцнення княжої влади, єдність російських земель.У древніх джерелах княжа влада бачилася батьковій, праведною, традиційної. У. Мономаха говориться про відповідальність князя за авторитет влади, проведену політику, судовий розгляд, успіхи у військову справу.Джерело влади ідентифікується з божественним початком, й у – суть політичної думки Русі і середньовічної Європи. Проте за Русі сильної виявилася тенденція ідентифікації основи влади з згодою панівне і підданих. Ідея божественної влади доповнювалася сильними общинними традиціями, узгодженням інтересів “правлячих і керованих”. Саме звідси йде традиція запрошення князювання незалежного кандидата зі стороны.Склалася найважливіша ідеологічна основа злагоди і визначення кордонів державних інтересів. Наслідок союзу царської влади й церкви позначилися на політичному розвитку Росії. Такий союз зміцнював центральну влада, державність. Церква перебував під владою князів і царів. Це обмежувало її можливості у критиці власти.У цілому нині російська політична думку допетрівською епохи розвивалася паралельно з державністю, орієнтувалася на православну церковь.І тільки до ХVI віці у Росії з'являються перші ознаки початку процесу звільнення політичної думки від релігії.

Російська політико-правова думку 18 века.Новий етап історія політичної і правової думки Росії починається межі ХVII – ХVIII ст., з реформ Петра I. Політичні реформи, у Росії торкалися спільні проблеми держави, структури державного апарату, соціального суспільний лад і станових відносин. Петро прагнув зміцнити абсолютну монархію, обмежити церква Косьми і влада родової аристократії. Ідеологія освіченого абсолютизму знаходила свій відбиток у реформаторської політиці першого імператора Росії – Петра I. Він сприяв зміцнення становища дворянства, і використовував жорсткі заходи на її здійснення. Багато політичні документи, ідеї, які у їх основі Петро розробляв сам, через що його за праву вважають видатним російських політичних мыслителем. Також дивись питання № 17.

Характер політичних навчань у Росії 19 – 20 вв.XIX століття політичної думки Росії – століття особливий. У цього століття Росії указом «згори» скасували кріпосне право, країни став розвиватися капіталізм. Однак політична надбудова суспільства – самодержавство – залишалося багато в чому незмінною. Ідеали конституційної, думській монархії, а про демократичної республіці, у цьому столітті залишилися недостижимыми.Такий розвиток були не викликати до життя великої кількості політичних навчань й ідей про шляхи перебудови та розвитку Росії. Виникли й лягали основних напрямів російської політичної думки: лібералізм, революціонізм, консерватизм, ”західники” і “слов'янофіли”. Усі ці характерні напрями, які виникли у 19 столітті, у тому чи іншого формі проявилися й в наступної політичного життя страныУ 19 столітті у політичної думки Росії зароджуються, та був оформляються її основних напрямів й низхідні течії: - Лібералізм, орієнтується на ідеологічні принципи західних навчань і виражає інтереси зародження буржуазії ( М.М. Сперанський, П.Я.Чаадаєв); політико-правової лібералізм середини – кінця XIX століття. - Радикалізм, виражає інтереси знедолених верств населення, обосновывающий і використовує революційні методи боротьби. - Консерватизм, він відбивав інтереси поміщиків, частини бюрократії та інтелігенції, відстоював самобутній шлях розвитку Росії; проимператорское напрям – до нього входили Карамзін, С.С. Уварів, К.П.Победоносцев).

Орієнтація на західні цінності й ідеали виявилося і в просвітницьку діяльність цілої плеяди учених, філософів, публіцистів, яких називали західниками: П.Я. Чаадаєв, Н.В. Станкевич, П.В. Анненков і другие.

Ідеї західників були значною подією суспільной думці Росії. У періоди розвитку російського суспільства між ”західниками” і ”почвенниками” велися постійні дискусії, оскільки з про шляху розвитку для Росії завжди актуален.Радикальні теорії та методи перебудови російського суспільства на початку 19 століття вони були запропоновані декабристами – представниками революційного дворянського руху. Керівник Південного товариства П.І. Пестель свої республіканські погляди на роботах “Конституція. Державний заповіт” і “Російська Щоправда”. Вони узагальнювалися політичні поняття, такі як держава, народ, влада, їх взаємні правничий та обов'язки, давалася характеристика існуючих політичних порядков.“Російська Щоправда” – передбачала знищення всіх станових перегородок встановлення єдиного стану – громадянського. Відповідно до його концепції, верховна влада поділяється на законодавчу, виконавчу, блюстительную. На місцях обираються народні зборів. Найкращою формою державного будівництва для Росії, Пестель, вважав унітарна держава з наданням права самостійності лише Польщі. Засобом досягнення поставленої мети Пестель бачив у военно- революційному перевороті, з негайної ліквідацією монархии.Меншим радикалізмом відрізнялася програма Північного суспільства та його організаторів. Однією з яких було М.М. Муравйов. Він підходив до політичним проблемам свого часу з позицій загальнолюдського розуму і реального історичного досвіду. Його проекти виступали за перехід від царського самодержавства до конституційної монархії. Проект передбачав поділ влади й федеративний устрій Росії, у зв'язку з ніж вищий до представницького органу – Народне Віче – передбачалося утворити з двох палат – Палати народних представників, і Верховної Думи, що становить суб'єкти федерации.Вища виконавча влада зберігалася за спадковим імператором, котрі набули статусу «верховного чиновника уряду» з правом відкладеного вето після ухвалення законів. Муравйов виступав за рівність всіх перед законом, недоторканність особи, житла, свободу печати.Наприкінці ХІХ століття, у зв'язку з розвитком робочого і вільного революційного руху, значної ролі у політичному думки Росії почали грати соціалістичні ідеї марксистського напрями. Найяскравіше вони були представлені Г.В. Плехановим – основоположником першої російської марксистської організації «Звільнення праці», створеної 1883 року у Женеві, і В.І. Леніним – однією з лідерів соціал-демократичного руху на Росії, автором відомих трудав “Розвиток капіталізму у Росії”, “Що таке “друзі народу” і як воюють проти соціал-демократів?” у цих роботах були подолані ілюзії народників про селянської громаді, показано неминучість капіталістичного розвитку России.Останній третини 19 століття Росії розпочалося новий етап у розвитку лібералізму. Він був із скасуванням кріпацтва, судової та земської реформації. Сформувався конституційний лібералізм. Його представники – Б.М. Чічерін, М.М. Коржуков та інші – першочергового значення вони надавали розробці програм правової держави, захисту і свобод можливо громадян, теорії влади, історії політичний навчань. Будучи представниками правознавства, вони зробили суттєвий вкалд у розвиток російської політичної науки.

Характерні риси політичної думки 19 століття: - надзвичайне розмаїтість різних політичних вчення й ідей. - Переважна більшість крайнощів: радикалізм, і консерватизм. - Тісна взаємозв'язок політичних, філософських, моральних та релігійних ідей концепцій. - Надмірна ідеалізація, а як і міфологізація. - Своєрідність набору та змісту поставлених запитань і розв'язуваних завдань. - Категоричність радикалізму і консерватизму, слабке сприйняття суспільством ліберальних ідей. - Недостатня економічна, політична та правова обгрунтованість низки важливих ідей шляхів їх практичної реалізації; - Слабка постановка систематичного вивчення та викладання політичних наук у навчальних заведениях

До 1917 року політична думку Росії продовжувала повинна розвиватися у традиційних напрямах: консерватизм, лібералізм, соціалізм. Виразниками консервативної політичної думки виступали ідеологи, захищали основні самодержавно-помещичьи принципи устрою Росії. У тому числі були: А.І. Гучков, князь Г.Е. Львів, М. В. Родзянка і другие.Важливим, невід'ємним напрямом політичної думки Росії стали соціал-демократичні ідеї, й доктрини. Прибічники поміркованого крила социал- демократії (Ю.О. Мартов, Г.В. Плеханов) наголошували на реалізації економічних вимог пролетаріату, реформуванні яка була ладу, визнавали позитивну роль буржуазії у неповазі демократичних перетвореннях, вважали, що Росія має пройти довгий і складний шлях капіталістичного развития.Провідним теоретиком “більшовизму” з'явився В.І. Ленін. До найважливіших положень “ленінізму” можна віднести: вчення партію нових типів, побудованої за принципами демократичного центризму, ідею гегемонії пролетаріату, своєї партії в буржуазно-демократичної Революції же Росії та можливості її участі перетворення на соціалістичну, стратегію і тактику пролетарської партії в різних етапах революційного процесу. Ключовою в лениниской теорії є концепція партії нових типів, роллю та у радах – органах влади трудящих