- •1.Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
- •2. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.
- •3. Вчення про державу і право Івана Франка.
- •4. Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення
- •5. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень
- •6. Державно-правові погляди Лесі Українки (Лариси Косач).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень.
- •8. Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).
- •12. Вsчення Жана Бодена (Франція) про державу.
- •14. Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.
- •16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков/.
- •18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.
- •19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
- •20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
- •23. Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.
- •24. Сократ про державу та право.
- •25. Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.
- •26. Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.
- •27. Платон про державу та право.
- •28. Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози.
- •30. Аристотель про державу та право.
- •31. Основні напрямки англійської політико-правової думки в період буржуазної революції хvii сторіччя
- •32. Політико-правові погляди російських філософів і правознавців першої половини хх ст. (Габріель Шершеневич, Сергій Котляревський).
- •33. Епікур про державу та право.
- •34. Політико-правова ідеологія левеллерів /Джон Лілберн/
- •35. Політико-правова ідеологія російського марксизму (Георгій Плеханов, Володимир Ленін)
- •36. Стоїки про державу та право.
- •37. Політико-правова доктрина Томаса Гоббса.
- •38. Праворозуміння радянського періоду (с.Кечекьян, в.Нерсесянц та ін).
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ..
- •43. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Просвітництва /кінець XVII - XVIII cт./. 44. Вчення Цицерона про державу і право.
- •47. Політико-правові погляди римських стоїків / Марк Аврелій Антонін/.
- •48. Політико-правова думка в Італії. XVII - XVIII ст. Правова теорія Чезаре Беккаріа.
- •49. Позитивістський нормативізм Ганса Кельзена (Австрія).
- •50. Політико-правові ідеї римських юристів /Гай, Папініан, Ульпіан, Павло/.
- •51. Політико-правова доктрина Шарля-Луї Монтеск’є.
- •52. Політико-правова ідеологія раннього християнства.
- •53. Політико-правові погляди Аврелія Августина.
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.
- •55. Політико-правова доктрина Жан Жака Руссо.
- •56. Політико-правове вчення Фоми Аквінського
- •57. Французький соціалізм епохи Просвітництва (ж. Мол’є, Мореллі, Габріель де Маблі) .
- •58. Політико-правове вчення Марсілія Падуанського.
- •59. Політико-правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондісти, якобінство, Марат, Робесп’єр і Гракх Бабеф).
- •60. Загальна характеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології XVII - XIX ст..
- •61. Формування і розвиток мусульманської політико-правової думки. Коран як джерело мусульманського права.
- •62. Вчення Іммануїла Канта про державу і право.
- •63. Соціологічна юриспруденція: Євген Ерліх (Австрія).
- •64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.
- •65. Слово "Про Закон і Благодать" митрополита київського Іларіона.
- •66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право.
- •68. Політична програма Володимира Мономаха.
- •69. Історична школа права ( Густав Гуго, Фрідріх Карл Савін’ї, Георг Пухта)/. Загальна характеристика
- •70. Психологічна теорія права Лева Петражицького.
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін (Англія)/
- •1. Загальна характеристика
- •2. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон
- •3. Франсуа-Марі-Шарль Фур'є
- •4. Роберт Оуен
- •81. Політико-правові погляди Григорія Сковороди. 82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
- •84. Яков Козельський про суспільний договір.
- •85. Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/.
- •86. Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. До н. Е.
- •87. Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.
- •88. Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).
- •89. Політико правовий зміст творчості Гомера ("Іліада" та "Одисея") та Гесіода – поеми ("Теогонія" та "Турботи і дні").
- •90. Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.
- •91. Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.
- •92. Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).
63. Соціологічна юриспруденція: Євген Ерліх (Австрія).
На початку XX ст. соціологічна юриспруденція продовжила існування в іншій інтерпретації — в теорії "вільного права", біля витоків якої стояв Євгеній Ерліх (1862—1922). Учений стверджував, що право корениться не в законах, а в самому суспільстві. Джерело права слід шукати в поведінці людей, які реалізують це право. Фактичні відносини у господарській, політичній та інших сферах незалежно від суверена та його законів формуються у фактичні правила поведінки, правові норми.
Навіть більше, кожна спільність людей — організація, профспілка, робітничий колектив, а також виробнича структура — фабрика, підприємство, установа та інші структури суспільства створюють свій порядок, своє право.
Законодавець не створює, а лише винаходить, фіксує відповідну норму після того, як вона знайдена юристами-практиками в повсякденному житті.
Є. Ерліх, висуваючи ідею "вільного", або "живого", права, віддавав перевагу судовій та адміні-. стративній правотворчості.
64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.
Проблема співвідношення церковної та світської влади згодом, на початку XII ст., привернула увагу єпископа Кирила Туровського. Він обстоював єдність цих гілок суспільної влади, ідею "одного володаря", закликав до єднання Русі.
Ці ідеї він виклав у "Кирила-ченця притчі про людську душу, і про тіло, і про порушення Божої заповіді, і про Страшний С,уд, і про муки", "Повісті про сліпого й кульгавого", а також в інших творах.
Основою поєднання цих гілок влади могло, на думку автора, стати Святе Письмо, яке робить людину смиренною, добродійною, благородною.
Поліпшити суспільне життя, економічні й соціальні відносини можна лише за допомогою християнської релігії, за допомогою Святого Письма, яке належить читати "з розміркуванням". Відхилення від християнської віри, порушення її вимог призводить до соціального зла, яке може бути покаране відповідно до Божих законів. Він засуджував війни між князями, ворожнечу між служителями церкви, зазіхання на владу, бо вона від Бога. Кирило Туровський — прибічник сильної влади. Але той, у кого влада, вважав він, повинен бути розумним, робити людям добро, піклуватися про духовний і матеріальний стан громадян. Служителі церкви мають сприяти встановленню соціальної злагоди в суспільстві, загальної справедливості, гармонії між світською та церковною владою.
Проблеми зміцнення державності, централізації влади в той час вели перед у політичній думці. Актуальність їх обумовлювалась і тим, що між слов'янськими народами, які входили до складу Київської Русі, мала місце суперечка про верховенство того чи іншого народу. Можливо, через це і виникла легенда, буцімто північні слов'яни запросили до себе княжити варязького князя Рюрика, який нібито був батьком київського, князя Ігоря... Ця версія мала дві мети. По-перше, ідея про іноземця, який встановив порядок у давньоруських землях, повинна була припинити суперечку між слов'янськими народами за верховенство. По-друге, вона мала покріплювати авторитет київських князів і центру держави — Києва.
Цю версію було викладено в "Повісті временних літ" Нестора-літописця, датою появи якої вважається 1113 р. Основа цієї пам'ятки давньоруської літератури — ідея про богообраність слов'янського народу, включення слов'янства в контекст християнської історії. Тут викладено думки про необхідність єдиної держави з централізованою політичною владою, яка можлива на основі добровільної домовленості народу з князями.
Найбільш раціональним державним устроєм автор "Повісті..." вважав порядок, що його встановив Ярослав Мудрий.
У творі Нестора-літописця також мала місце спроба вирішити співвідношення двох гілок влади — світської та церковної, що сформувались у державі. Він уважав, що єдність держави має бути гарантована верховенством церковної влади.
У той час оригінальні політичні концепції пропонував великий князь київський Володимир Мономах.
Під назвою "Повчання" відомий його лист до князя Олега Святославича, де підкреслювалася життєва необхідність єдності Русі, засуджувалися князівські міжусобиці. Автор "Повчання" зробив спробу знайти раціональне співвідношення особистості й держави, в якому інтереси держави визначено як головні, але тут же підкреслено необхідність піклуватися про бідних і слабких, поважати старших і менших. Гарантом усіх соціальних благ у такій державі, на його думку, мав бути ідеальний князь, який один реалізуватиме владні функції, приділяючи при цьому значну увагу усуненню протиріч між багатими та бідними.
Офіційну політико-правову ідеологію тих часів було закріплено в першій пам'ятці права — "Руській правді", де викладено норми, що регулювали ранньофеодальні відносини, зміцнювали князівську владу, вирішували питання власності, встановлювали відповідальність за злочин.
Слід звернути увагу й на те, що в "Руській правді" було значною мірою звужено сферу застосування прямої помсти потерпілого і дедалі більшу роль відігравало відповідне судове рішення; ставилося питання про скасування смертної кари; замість покарання у вигляді якоїсь фізичної дії встановлювалися кримінальні штрафи тощо. Особливо слід наголосити, що остання редакція "Руської правди" деякими положеннями "...веде нас низкою ознак в оборот громадянського побуту".
Політична і правова думка слов'янських народів дуже чутливо реагувала на зміни в соціальній та інших сферах. Про це красномовно свідчить те, що ці зміни знаходили відображення в пам'ятках літератури. Так, феодальна роздробленість, яка почалася на землях Київської Русі й загрожувала розпадом держави, була основною проблемою "Слова о полку Ігоревім". У цьому творі, з огляду на згадану політичну ситуацію в руських землях, обстоювалася думка про необхідність концентрації влади в руках сильного князя і збереження цілісної першої слов'янської держави. Ідея одновладдя пронизує ввесь твір. Для утвердження цієї ідеї автор застосував нову термінологію, зокрема назвавши київського князя "господином" і підкресливши цим його верховенство над князями в підлеглих землях.
Ідея одновладдя в державі знайшла відображення ще в одній пам'ятці Київської Русі — "Молінні Даниїла Заточника", яке, на думку вчених, з'явилось у XII—XIII ст. Звертаючись до переяславського князя, автор розглянув умови, за яких можна укріпити державу, засудив феодальні війни. В "Молінні" викладено поради князеві, як урівноважити владу, зробити її стабільною. Для цього необхідно спиратися на підданих, які мають середній достаток, а в радники брати за ознаками не знатності, а освіченості й розуму.
Викладаючи цю думку, автор писав, що не море топить кораблі, а вітри; не вогонь розпікає залізо, а роздмухування міхами; ось так і князь не сам у халепу потрапляє, а радники вводять.
Воднораз у "Молінні" порушено проблеми соціальної нерівності й несправедливості в суспільстві.
Автор радив князеві виступити гарантом справедливості у своїх володіннях, що також сприятиме зміцненню влади.
Як видно з викладеного, в пам'ятках літератури Київської Русі знайшли відображення найгостріші проблеми соціально-політичного життя тогочасного суспільства: покріплення державності, збереження єдності першої слов'янської держави, обстоювання її міжнародного авторитету, вирішення проблеми співвідношення .світської та церковної гілок влади.