26. Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.

Формування сучасної правової системи України у відповідності з міжнародними, зокрема європейськими правовими стандартами, є процесом складним та багатофункційним, а тому потребує як глибокого наукового аналізу правової дійсності, так і виявлення основних тенденцій її розвитку. Проголошуючи державний суверенітет України, Верховна Рада Української РСР виражала прагнення народу України створити демократичне суспільство, побудувати правову державу.[1] Ці положення знайшли своє відображення у Конституції України, зокрема, у ст. 1 Україна проголошувалася "суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою". Прийняття Конституції України стало реалізацією положень Постанови Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р., схваленого 1 грудня 1991р. всенародним голосуванням[3], які задекларували появу нової держави – України. День проголошення незалежності України формально можна вважати початком формування її сучасної національної правової системи.

Правова система України виникла об’єктивно у період досягнення радянською правовою системою "точки біфуркації", коли ця система згідно з основними засадами синергетики руйнувалася. Подальше формування правової системи України залежало від таких умов, як відкритість, нелінійність, нерівноважність. Насамперед це стосувалося взаємозв’язку із оточуючим середовищем, вибором шляхів розвитку. Поряд з цим, для сучасної правової системи України важливим є досягнення відповідного стану рівноваги, що буде свідчити про створення власне системи. Адже будь-яка система, згідно з положеннями синергетики, об’єктивно знаходиться у стані взаємопереходів рівноваги та нерівноваги, організації та дезорганізації, хаосу та порядку. А тому необхідним та важливим на даний час є створення механізму самоорганізації системи, який сконцентрує зусилля суспільства саме на стані рівноваги (з допустимим станом змінюваності). Такий стан забезпечується правильним розміщенням елементів правової системи та зв’язків між ними, тобто належною її структуризацією.

Не можна погодитися і з позицією А.О. Білоуса про те, що не можуть бути суб’єктами політико-правової системи окремі громадяни. Згідно з системним підходом саме люди та їх об’єднання завжди були, є і будуть основними елементами правової системи (її суб’єктами). Це стосується і правової системи України.

Дослідження історико-філософської проблематики тісно пов'язане з аналізом українського національного характеру. Чижевський дає повну картину національних властивостей. Називає їх "народним світоглядом", який проявляється втому, "що цей нарід в світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно"'. Відмічає, що національний характер не є цілісним, оскільки в кожній нації є різні психологічні і соціальні типи та відмінності, які детерміновані умовами буття нації. При цьому виділяє істотні риси українського національного характеру. Поряд з позитивними рисами як емоційність, сентиментальність, ліризм, індивідуалізм, прагнення до свободи, здатність сприйняття нового, тощо, мають місце і негативні -прагнення до взаємної боротьби, знищення власних і чужих життєвих форм і таке інше. Узагальнюючи все сказане, мислитель робить висновок, що національний характер українцявибрав із багатьох історичних подій саме ту, яка відповідала його сутності. Поряд з цими філософами, українська діаспора представлена й іншими мислителями, які більшою чи меншою мірою приєднуються до вищезгаданих представників. Це О.Куль-чицький, І.Мірчук, В.Щербаківський, М.Сціборський, А.Жуковський, Д.Олянчич, В.Шаян та інші, які своєю працею сприяли зростанню авторитету української філософської думки на світовій арені.

В Україні філософські аспекти космогонічних підходів розвивались у стінах Києво-Могилянської академії ще у ХVIII ст. Перед світовою науковою спільнотою вони постали в працях видатного українського мислителя Григорія Сковороди – “першого філософа на Русі в точному розумінні слова”, як назвав його відомий і дуже поважаний історик руської філософії киянин Василь Зеньківський. До речі, саме народження Григорія Сковороди було синхронізовано у часі з появою на світ (через рік з лишком) славнозвісного німецького філософа Іммануїла Канта, якого також можна віднести до мислителів космогонічного напряму у світлі його ранніх творів (згадаймо хоча б його “Загальну природничу історію і теорію неба”, де у 7-й главі викладено концепцію Всесвіту в його безкінечності у просторі і часі, а у доповненні до неї – і загальну теорію й історію Сонця взагалі). Вершиною ж космогонічної тріади світової філософської думки більш ніж через століття по тому став видатний російський філософ Володимир Соловйов. З його ім’ям пов’язують народження феномена російського космізму.

Наприкінці ХІХ ст. видатний український вчений Михайло Туган-Барановський (“найкращий слов’янський економіст”, як назвав його славнозвісний австрійський, а згодом й американський економіст Йозеф Шумпетер) першим у тогочасному світі розробив вчення про закономірність циклічності економічної динаміки, пов’язаної з періодичністю промислових криз як фактора, що впливає на зміни у народному житті. Основні висновки про циклічність економічного розвитку він зробив на основі аналізу різноманітних показників, що характеризували динаміку господарства найрозвинутішої у ХІХ ст. країни – Великобританії. Свої міркування Михайло Туган-Барановський виклав у книзі “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини та найближчий вплив на народне життя”, виданій у Санкт-Петербурзі 1894 р. А через рік автор опублікував статтю “Значення економічного фактора в історії”, яка набула широкого розголосу, викликавши навіть дискусію серед провідних суспільствознавців Росії. У виданих через 15 років “Основах політичної економії” М. Туган-Барановський вперше звернув увагу на необхідність соціального, а не політичного спрямування економічного розвитку. До речі, саме за його фундаментальними підручниками з політичної економії, що витримали до 1917 р. чотири перевидання, майже вся Росія набувала економічних знань. Вже незадовго до смерті (1919 р.) він написав і видав популярний курс політичної економії українською мовою, який було перевидано у 1927 р. в Празі, а у 1994 р. в Україні.