12. Вsчення Жана Бодена (Франція) про державу.

Ідею сильної централізованої монархії обстоював також політичний мислитель Франції Жан Боден (1530—1596). Свою політико-правову концепцію він виклав у творі "Шість книжок про республіку". Боден піддав критиці проекти ідеальної держави Платона і вважав, що держава — це сукупність сімей. Але держава відрізняється від сім'ї особливим характером державної влади — її суверенністю, яка і є головною ознакою держави.

Суверенітет, за його вченням, — це необмежена влада над громадянами і підданими. Суверенітет не зв'язаний позитивними законами, він знаходиться над ними. Боден припускав підкорення суверена тільки божественним і природним законам.

Повноваження суверена надзвичайні: він одноособове схвалює закони, має право оголошувати війну і мир, здійснювати судочинство та інші владні функції. У рамки вчення Бодена вкладалася тільки одна форма державності — монархія. Тільки вона єдина може здійснювати надзаконну владу. Ба більше — тільки в монархії можливе чітке функціонування всіх елементів державного механізму, оскільки вони скеровуються однією особою — монархом. Він стимулює ефективність одних і стримує інших. Демократичну, аристократичну і тиранічну державність Боден уважав такими, що не можуть забезпечити добробут суспільства. Тиранія є насильницькою формою, що спричинює постійне обурення громадян і, зрештою, непокору; аристократія з її партійними конфліктами теж не в змозі реалізовувати функції держави; найгіршою формою є демократія, оскільки народ нездатний до розумних рішень, а безмежна свобода призводить до анархії та занепаду держави.

Обстоюючи ідею сильної централізованої монархії, Боден не припускав можливості змішаної форми держави, мотивуючи це тим, що суверенітет не може бути поділеним і одночасно належати різним суб'єктам влади: монархові та аристократії. Суверенна влада неподільна.

Будучи апологетом абсолютизму, Боден усе ж спробував означити межі впливу суверенітету. Його влада безмежна тільки у сфері державних відносин; відносини приватної власності, особисте життя громадян знаходяться поза сферою впливу суверена, вони недоторканні та священні. Безумовно, це положення мало важливе значення для формування основ капіталістичних відносин і становлення ідеї громадянського суспільства.

Право, за вченням Бодена, є досягненням суспільства, бо відрізняє державу від додержавного утворення. Він зазначав, що для з'ясування загальних засад права необхідно осягнути всі системи права, які мали місце в історії людства, використовуючи одночасно філософський та історичний підходи.

Така методологія давала йому підстави стверджувати, що загальними засадами права є вічна істина, а також універсальні зразки, що знайшли відображення в сукупності законодавств різних народів.

Воднораз мислитель зазначав, що позитивне право, встановлюване в державі сувереном, не повинне суперечити вимогам божественного і природного права, оскільки суверен повністю підкорений Богові та не може оголосити йому війну

13. Політико-правова ідеологія в Стародавньому Китаї. Даосизм. Етико-політичні погляди Конфуція. Засновником даосизму, уважається Лао-цзи (VI в. до н.е.). Його погляди викладені в добутку «Дао де цзин» («Книга про дао й де»).

Лао-цзи характеризує дао як незалежний від небесного владики природний хід речей, природну закономірність. Дао визначає закони неба, природи й суспільства. Воно персоніфікує вищу чесноту й природну справедливість, У відношенні до дао всі рівні.

Всі недоліки сучасної йому культури, соціально-політичне нерівність людей, тяжке становище народу й т.д. Лао-цзы приписує відхиленню від справжнього дао. Протестуючи проти існуючого положення справ, він разом з тим всі свої надії покладав на мимовільну дію дао, якому приписується здатність відновлювати справедливість. Дао виступає як природне право безпосередньої дії.

Істотна роль у даосизмі приділяється принципу недіяння, утриманню від активних дій. Недіяння виступає в цьому навчанні насамперед як осуд антинародного активізму володарів і багатих, як заклик утриматися від утисків народу й дати йому спокій.

Все неприродне відповідно до даосизму, це відхилення від дао й помилковий шлях. \Різко критикував Лао-цзи всякого роду насильство, війни, армію.

Однак недіяння, що вихваляється даосизмом, означало разом з тим і проповідь пасивності. Даосиській критиці культури й досягнень цивілізації властиві риси консервативної утопії. Повертаючись спиною до прогресу, Лао-цзи призивав до

патріархальної простоти минулих часів, до життя в маленьких, роз'єднаних поселеннях, до відмови від писемності, знарядь праці й усього нового.

Фундаментальну роль у всій історії етичної й політичної думки Китаю зіграло вчення Конфуція (551-479 р. до н.е.). Його погляди викладені в книзі «Лунь юй» («Бесіди й висловлення»), складеної його учнями. Опираючись на традиційні погляди, Конфуцій розвивав патріархальну концепцію держави. Держава трактується ним як велика сім»я. Влада імператора («сина неба») уподібнюється до влади батька, а відносини правлячих і підданих - сімейним відносинам, де молодші залежать від старших. Зображувана Конфуцієм соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності людей: «темні люди», «простолюдини», «низькі», «молодші» повинні підкорятися «шляхетним чоловікам», «кращим», «вищим», «старшим». Тим самим Конфуцій виступав за аристократичну концепцію правління, оскільки простий народ повністю відсторонявся від участі в керуванні державою.

Будучи прихильником ненасильницьких методів правління, Конфуцій призивав правителів, чиновників і підданих будувати свої взаємини на засадах чесноти. Цей заклик насамперед звернений до правителів, оскільки дотримання ними вимог чесноти відіграє вирішальну роль і визначає панування норм моральності в поводженні до підданих. Основна чеснота підданих складається, відповідно до Конфуція, у відданості правителеві, у слухняності й шанобливості до всіх «старших». Політична етика Конфуція в цілому спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами й низами суспільства й стабілізації правління. У цілому чеснота в трактуванні Конфуція -це великий комплекс етико-правових норм і принципів, у який входять правила ритуалу (чи), людинолюбства (жэнь), турботи про людей (шу), шанобливого відношення до батьків (сяо), відданості правителеві (чжун), боргу (і) і т.д. Вся ця нормативна цілісність, що включає в себе всі основні форми соціально-політичного регулювання того часу, за винятком норм позитивного закону (фа), являє собою єдність моральних і правових явищ.

Уже незабаром після свого виникнення конфуціанство стало впливовим плином етичної й політичної думки в Китаєві, а в II в. до н.е. було визнано в Китаєві офіційною ідеологією й стало відігравати роль державної релігії.