- •1.Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
- •2. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.
- •3. Вчення про державу і право Івана Франка.
- •4. Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення
- •5. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень
- •6. Державно-правові погляди Лесі Українки (Лариси Косач).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень.
- •8. Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).
- •12. Вsчення Жана Бодена (Франція) про державу.
- •14. Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.
- •16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков/.
- •18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.
- •19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
- •20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
- •23. Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.
- •24. Сократ про державу та право.
- •25. Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.
- •26. Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.
- •27. Платон про державу та право.
- •28. Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози.
- •30. Аристотель про державу та право.
- •31. Основні напрямки англійської політико-правової думки в період буржуазної революції хvii сторіччя
- •32. Політико-правові погляди російських філософів і правознавців першої половини хх ст. (Габріель Шершеневич, Сергій Котляревський).
- •33. Епікур про державу та право.
- •34. Політико-правова ідеологія левеллерів /Джон Лілберн/
- •35. Політико-правова ідеологія російського марксизму (Георгій Плеханов, Володимир Ленін)
- •36. Стоїки про державу та право.
- •37. Політико-правова доктрина Томаса Гоббса.
- •38. Праворозуміння радянського періоду (с.Кечекьян, в.Нерсесянц та ін).
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ..
- •43. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Просвітництва /кінець XVII - XVIII cт./. 44. Вчення Цицерона про державу і право.
- •47. Політико-правові погляди римських стоїків / Марк Аврелій Антонін/.
- •48. Політико-правова думка в Італії. XVII - XVIII ст. Правова теорія Чезаре Беккаріа.
- •49. Позитивістський нормативізм Ганса Кельзена (Австрія).
- •50. Політико-правові ідеї римських юристів /Гай, Папініан, Ульпіан, Павло/.
- •51. Політико-правова доктрина Шарля-Луї Монтеск’є.
- •52. Політико-правова ідеологія раннього християнства.
- •53. Політико-правові погляди Аврелія Августина.
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.
- •55. Політико-правова доктрина Жан Жака Руссо.
- •56. Політико-правове вчення Фоми Аквінського
- •57. Французький соціалізм епохи Просвітництва (ж. Мол’є, Мореллі, Габріель де Маблі) .
- •58. Політико-правове вчення Марсілія Падуанського.
- •59. Політико-правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондісти, якобінство, Марат, Робесп’єр і Гракх Бабеф).
- •60. Загальна характеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології XVII - XIX ст..
- •61. Формування і розвиток мусульманської політико-правової думки. Коран як джерело мусульманського права.
- •62. Вчення Іммануїла Канта про державу і право.
- •63. Соціологічна юриспруденція: Євген Ерліх (Австрія).
- •64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.
- •65. Слово "Про Закон і Благодать" митрополита київського Іларіона.
- •66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право.
- •68. Політична програма Володимира Мономаха.
- •69. Історична школа права ( Густав Гуго, Фрідріх Карл Савін’ї, Георг Пухта)/. Загальна характеристика
- •70. Психологічна теорія права Лева Петражицького.
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін (Англія)/
- •1. Загальна характеристика
- •2. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон
- •3. Франсуа-Марі-Шарль Фур'є
- •4. Роберт Оуен
- •81. Політико-правові погляди Григорія Сковороди. 82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
- •84. Яков Козельський про суспільний договір.
- •85. Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/.
- •86. Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. До н. Е.
- •87. Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.
- •88. Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).
- •89. Політико правовий зміст творчості Гомера ("Іліада" та "Одисея") та Гесіода – поеми ("Теогонія" та "Турботи і дні").
- •90. Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.
- •91. Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.
- •92. Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).
1. Загальна характеристика
Розвиток європейського суспільства у XVIII - на початку XIX ст. поряд з беззаперечними успіхами мав і суттєві проблеми. Однією з найгостріших була соціальна. Проголошення і навіть реальне забезпечення правової рівності не усувало, а деякою мірою навіть поглиблювало соціальні суперечності, протистояння між власниками засобів виробництва (буржуазією) та найманими робітниками (пролетаріатом). Стихійні виступи робітників, їхні протести проти пригноблення і злиднів, пошук шляхів до нового соціального ладу, який би забезпечив вирішення соціальних протиріч, стали поштовхом до появи нового напряму в європейській політичній думці XIX ст. - соціалізму. У цьому напрямі згодом з'являється низка течій, які мають свою специфіку та особливості, але засаднича ідея, тобто соціальна справедливість, завжди залишається стрижневою, так само як для всіх ліберальних течій основою є свобода індивіда. Ідеї соціалізму були розвинуті у творчості таких мислителів XIX ст., як Сен-Сімон, Фур'є та Оуен. Цей період у розвитку соціалізму часто називають "утопічний соціалізм". Термін “утопічний” пов'язаний з тим, що пізніші представники цього напряму вважили, що їхня теорія є справді науковою, звідси і з’являється термін "науковий соціалізм", але, оскільки засаднича базова ідея залишалася незмінною, то, щоб якось відділити ці два етапи, і було введено термін "утопічний". Хоча, на нашу думку, концепції вказаних мислителів є не менше наукові, ніж будь-яка інша теорія.
Для творчості названих мислителів, як і в цілому для цього напряму політичної думки характерна недооцінка ролі і значення державних і правових інститутів, тому в їхніх працях порівняно мало уваги приділено політиці, державі, праву. Проте їхня творчість і в цілому соціалістичний напрям є важливим явищем у духовному житті Європи XIX ст. і їхні вплив та значення в історії суспільно-політичної та державно-правової думки є надзвичайно великі.
вверх
2. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон
Визначним представником французького соціалізму, одним з його основоположників був граф Клод Анді де Рувруа Сен-Сімон (Sen-Simon), 1760-1825, представник одного з найдавніших аристократичних родів Франції. У період Великої французької революції він виступає з пропагандою принципів свободи і політичної рівності, проте, пізніше розчарувавшись в її результатах, оскільки вона аніскільки не полегшила життя переважній більшості народу, він заперечує революційний спосіб перебудови існуючого суспільства. З 1802 р. Сен-Сімон повністю віддається науково-літературній творчості, розробляє концепції справедливого соціального ладу та шляхів його здобуття. Його погляди викладені у таких працях: "Про індустріальну систему" (1821), "Катехізис індустріалів" (1824), "Нове християнство" (1826).
Основою поглядів Сен-Сімона, у тому числі на державу і право, є його концепція історичного прогресу. Суть її полягає у тому, що людство закономірно розвивається по висхідній лінії. Переходячи від однієї стадії до іншої, воно постійно вдосконалюється, тобто кожен етап у розвитку людського суспільства порівняно з попереднім є об'єктивно прогресивним. У зв'язку з цим мислитель зазначав, що золотий вік, який до цього часу вважався явищем минулого, насправді ще попереду. У розвитку людства він виділяє такі стадії: теологічну, яка охоплює період античності та середньовіччя; метафізичну, до якої належить тогочасне суспільство, і позитивну стадію з таким встановленим суспільним устроєм, коли більшість людей будуть щасливі, маючи максимум засобів і можливостей для задоволення своїх найголовніших потреб. І, відповідно, якщо на першій стадії влада у суспільстві належала священикам і феодалам, на другій - юристам і метафізикам, то на третій вона повинна перейти до вчених і промисловців. Основою ж історичного прогресу, за Сен-Сімоном, є розвиток знань і моралі. Тому він заперечує роль та значення революційних змін, виступаючи за поступові перетворення, у тому числі у сфері власності та законодавства. Зокрема, він стверджував, що "закон, який встановлює владу і форму правління, не має такого значення і такого впливу на добробут нації, як закон, що встановлює власність та регулює користування нею". В цьому ж аспекті, аналізуючи перехід до нової стадії у розвитку людства, Сен-Сімон зазначав, що "найважливіше питання, яке підлягає вирішенню, - це питання про те, як повинна бути організована власність для найбільшого блага суспільства стосовно свободи і стосовно багатства", оскільки "економічне становище є основа політичних установ". Пріоритетність економіки зумовлює і той факт, що влада, на думку Сен-Сімона, повинна перейти до рук найбільш талановитих "індустріалів", представників промислового класу. І вся повнота влади у суспільстві повинна була б бути зосереджена в новоствореному парламенті - Раді промисловців, яка й здійснить реорганізацію устрою в інтересах усього суспільства. Ця реорганізація мала б грунтуватися на планомірній координації зусиль індивідів, різних соціальних груп, жорсткій централізації та дисципліні, які дадуть змогу з максимальною ефективністю використати обов'язкову для всіх працю на благо нації, усунуть непотрібні затрати енергії і матеріальних засобів. Ці ж фактори зроблять зайвими такі завдання суспільства і держави, як забезпечення свободи, гарантування особистих прав, підтримка справедливого порядку. Система індустріалізму, яку пропонував Сен-Сімон, мала б максимально обмежити політичне панування і звести політику, діяльність державних органів до простого адміністрування, тобто управління речами і виробничими процесами. Проте треба зазначити, що Сен-Сімон не виступає проти принципу приватної власності - вона, на його думку, може і повинна бути корисна всьому суспільству і при цьому не ставати суспільною. "Індустріали", або "промисловці", зайнявши панівне становище у суспільстві, "будуть видавати закони, будуть визначати становище, яке повинні займати інші класи стосовно один одного; вони нададуть кожному з них значення відповідно до послуг, наданих промисловості".
вверх