- •1.Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
- •2. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.
- •3. Вчення про державу і право Івана Франка.
- •4. Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення
- •5. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень
- •6. Державно-правові погляди Лесі Українки (Лариси Косач).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень.
- •8. Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).
- •12. Вsчення Жана Бодена (Франція) про державу.
- •14. Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.
- •16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков/.
- •18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.
- •19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
- •20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
- •23. Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.
- •24. Сократ про державу та право.
- •25. Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.
- •26. Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.
- •27. Платон про державу та право.
- •28. Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози.
- •30. Аристотель про державу та право.
- •31. Основні напрямки англійської політико-правової думки в період буржуазної революції хvii сторіччя
- •32. Політико-правові погляди російських філософів і правознавців першої половини хх ст. (Габріель Шершеневич, Сергій Котляревський).
- •33. Епікур про державу та право.
- •34. Політико-правова ідеологія левеллерів /Джон Лілберн/
- •35. Політико-правова ідеологія російського марксизму (Георгій Плеханов, Володимир Ленін)
- •36. Стоїки про державу та право.
- •37. Політико-правова доктрина Томаса Гоббса.
- •38. Праворозуміння радянського періоду (с.Кечекьян, в.Нерсесянц та ін).
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ..
- •43. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Просвітництва /кінець XVII - XVIII cт./. 44. Вчення Цицерона про державу і право.
- •47. Політико-правові погляди римських стоїків / Марк Аврелій Антонін/.
- •48. Політико-правова думка в Італії. XVII - XVIII ст. Правова теорія Чезаре Беккаріа.
- •49. Позитивістський нормативізм Ганса Кельзена (Австрія).
- •50. Політико-правові ідеї римських юристів /Гай, Папініан, Ульпіан, Павло/.
- •51. Політико-правова доктрина Шарля-Луї Монтеск’є.
- •52. Політико-правова ідеологія раннього християнства.
- •53. Політико-правові погляди Аврелія Августина.
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.
- •55. Політико-правова доктрина Жан Жака Руссо.
- •56. Політико-правове вчення Фоми Аквінського
- •57. Французький соціалізм епохи Просвітництва (ж. Мол’є, Мореллі, Габріель де Маблі) .
- •58. Політико-правове вчення Марсілія Падуанського.
- •59. Політико-правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондісти, якобінство, Марат, Робесп’єр і Гракх Бабеф).
- •60. Загальна характеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології XVII - XIX ст..
- •61. Формування і розвиток мусульманської політико-правової думки. Коран як джерело мусульманського права.
- •62. Вчення Іммануїла Канта про державу і право.
- •63. Соціологічна юриспруденція: Євген Ерліх (Австрія).
- •64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.
- •65. Слово "Про Закон і Благодать" митрополита київського Іларіона.
- •66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право.
- •68. Політична програма Володимира Мономаха.
- •69. Історична школа права ( Густав Гуго, Фрідріх Карл Савін’ї, Георг Пухта)/. Загальна характеристика
- •70. Психологічна теорія права Лева Петражицького.
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін (Англія)/
- •1. Загальна характеристика
- •2. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон
- •3. Франсуа-Марі-Шарль Фур'є
- •4. Роберт Оуен
- •81. Політико-правові погляди Григорія Сковороди. 82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
- •84. Яков Козельський про суспільний договір.
- •85. Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/.
- •86. Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. До н. Е.
- •87. Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.
- •88. Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).
- •89. Політико правовий зміст творчості Гомера ("Іліада" та "Одисея") та Гесіода – поеми ("Теогонія" та "Турботи і дні").
- •90. Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.
- •91. Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.
- •92. Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).
34. Політико-правова ідеологія левеллерів /Джон Лілберн/
Інтереси дрібної буржуазії, селянства і міської бідноти виражала партія левеллерів ("зрівнювачів"), яка утворилась на початку 1647 р. з лівого крила індепендентів.
Левеллери вставали на захист демократичних принципів, намагались ці принципи якнайпослідовніше розвивати і застосовувати. Це була найрадикальніша партія англійської буржуазної революції. Левеллери обстоювали республіку і рішуче заперечували монархію. Вони вимагали скасування палати лордів, а нижню палату пропонували організувати па демократичних засадах, встановивши рівність виборчих округів, щорічні вибори до парламенту і підзвітність усіх посадових осіб парламенту.
Ідейним лідером партії левеллерів був Джон Лільберн (1613-1657 рр.), який походив із дрібнопомісних дворян. Він написав багато політичних памфлетів, у яких різко критикував існуючий лад і висував власні політичні вимоги. Після неодноразових арештів за політичну діяльність, у липні 1645 р. Лільберна було відправлено до тюрми за опубліковану брошуру "Лист до товариша", де він вперше виклав низку положень власної політичної програми. У тюрмі він написав новий памфлет "Виправдання природного права Англії", де в загальних рисах описав майже всі основні положення політичної доктрини вождя левеллерів.
У середині жовтня 1645 р. Лільберна звільнено з тюрми, але менш як за рік знову заарештовано за звинуваченням в образі палати лордів. Лорди наклали на "бунтівника" величезний штраф, а також винесли вирок про ув'язнення на сім років до Тауера і позбавлення права обіймати державні посади упродовж всього його життя.
Принципи природного права Лільберн сформулював своєрідно. Він збільшив кількість невідчужуваних природних прав, включивши в них багато демократичних прав і свобод, зокрема свободу думки, слова, друку, зборів, право подання петицій, свободу від свавільних арештів, принцип законності. До природних прав Лільберн відносив навіть інститут присяжних у суді, а також право кожного громадянина на участь в управлінні державою.
Із договірної теорії походження держави Лільберн дійшов також висновку - про суверенітет народу. На цій підставі він висунув цілу низку буржуазно-демократичних вимог:
про право народу на повстання проти антинародної влади;
про ліквідацію будь-якого майнового цензу при виборах до парламенту (однак позбавляв права голосу жінок і слуг);
про право народу не тільки обирати, а й відкликати своїх депутатів;
про свободу віросповідання і виборність священнослужителів.
Лільберн один із перших висунув ідею поділу влади на законодавчу і виконавчу, але при цьому передбачав необхідність підзвітності виконавчої влади парламенту (однопалатному, без палати лордів).
У питаннях кримінального права він вважав за потрібне дотримувати такого принципу: немає злочину і не повинно бути покарання без відповідного кримінального закону. Лільберн обстоював формальну рівність усіх перед законом. "Усі громадяни рівні перед законом і однаково відповідальні перед ним". Окремо він зауважував, що казнокрадів треба вішати там, де їх схоплять за крадіжку.
Слід зауважити, що "зрівняння", яке обстоювали левеллери, не торкалося приватної власності, а обмежувалося тільки сферою політичних прав. "Парламент, — наголошував Лільберн, — не має права зрівнювати майновий стан людей, руйнувати власність або робити всі речі спільними". Він вважав несправедливою назву їх партії "зрівнювачі", намагався довести, що він противник майнової рівності.
Таким чином, на відміну від індепендентів левеллери намагались рішучіше і послідовніше здійснювати принципи буржуазної демократії, і в цьому аспекті може йтися про прогресивність їхніх вимог.