9. Поняття та категорії економічної ризикології : фінансування ризику. Метод Хаустона.

Фінансування ризику – визначення джерел, з яких буде відшкодовано потенційний збиток.

Поняття фінансування ризику означає пошук і мобілізацію грошових ресурсів для здійснення превентивних заходів і запобігання збиткам від настання несприятливих подій.

Фінансування ризиків здійснюється:

1. За власний рахунок

2. Переданням ризику іншому господарському суб’єкту (за рахунок третіх осіб) згідно з попередньою взаємною домовленістю.

Фінансування ризиків за власний рахунок:

1. Покриття збитків з поточного доходу (за рахунок поточних грошових потоків компанії, не створюючи ні внутрішніх, ні зовнішніх фондів фінансування).

2. Покриття збитків з резервів (за рахунок коштів резервних фондів, які навмисно створюються для цих цілей). Головна відмінність методу покриття збитків з резервів від методу покриття збитків з поточного доходу полягає в більшому розмірі збитків першого.

3. Самострахування (створення власних страхових фондів, призначених для покриття збитків, на зразок фондів страхових та перестрахувальних компаній).

Фінансування ризиків за рахунок 3х осіб:

1. Покриття збитків за рахунок страхування (за рахунок перекладання свого ризику на страхову компанію за відповідну плату).

2. Покриття збитків на сонові спонсорства (за рахунок перекладання ризику спонсору).

3. Покриття збитків за рахунок використання займу (за рахунок отримання кредиту).

4. Покриття збитків на основі підтримки державних і\або муніципальних органів.

Метод Хаустона - спосіб порівняльної оцінки ефективності страхування і самострахування, суть якого полягає в оцінці впливу різних способів управління ризиком на «вартість підприємства». Вартість підприємства визначимо через вартість його вільних активів.

Вільні (або чисті) активи підприємства - це різниця між величиною всіх його активів і зобов'язань. Рішення зі страхування або самострахування ризику змінюють вартість підприємства, оскільки витрати на ці заходи зменшують грошові кошти або активи, які організація могла б направити на інвестиції та отримати прибуток.

Нехай в розглянутій моделі враховується також виникнення збитків у майбутньому від розглянутих ризиків; страхування і самострахування в рівній мірі забезпечують однаковий рівень компенсації майбутніх збитків.

При страхуванні підприємство сплачує на початку фінансового періоду страхову премію і гарантує собі компенсацію збитків у майбутньому. Вартість підприємства в кінці фінансового періоду при здійсненні страхування висловимо наступною формулою:

S, = S-P + r

де Si-вартість підприємства в кінці фінансового періоду при страхуванні; S-вартість підприємства на початку фінансового періоду; Р. -розмір страхової премії; г - середня дохідність працюючих активів.

Величина збитків не впливає на вартість підприємства, оскільки вони, як передбачається, повністю компенсуються за рахунок виплачених страхових відшкодувань.

При самострахування підприємство повністю зберігає власний ризик і формує спеціальний резервний фонд - фонд ризику. Вплив на величину вільних активів повністю збереженого ризику можна оцінити наступною формулою:

SR = S-L + r + iF ,

де Sr - вартість підприємства в кінці фінансового періоду при повністю збереженому ризик;

L - очікувані втрати від розглянутих ризиків; F-величина резервного фонду ризику; i - середня прибутковість активів фонду ризику.

При самострахування підприємство зазнає два види збитків - прямі і непрямі. Прямі збитки виражаються у вигляді очікуваних річних втрат L. Крім очікуваних втрат L, певні кошти повинні бути спрямовані в резервний фонд F, щоб забезпечити компенсацію очікуваних втрат, причому з деяким запасом. Передбачається, що активи зберігаються в резервному фонді в більш ліквідній формі, ніж активи, інвестовані у виробництво, тому вони приносять менший дохід. Порівняння значень Sj і Sr дозволяє судити про порівняльну економічної ефективності страхування і самострахування.

Задамося метою визначити з моделі Хаустон умови ефективності використання страхування на підприємстві для захисту від ризиків. Математично ця умова можна записати в наступному вигляді:

S> SR .

Це говорить про те, що вартість підприємства в кінці фінансового періоду при страхуванні повинна бути вище.

Необхідний розмір фонду ризику F, який повинен бути сформований підприємством при самострахування, можна оцінити, виходячи з таких міркувань. Грошові кошти фонду ризику; як уже згадувалося, також використовуються підприємством для одержання прибутку, оскільки вони є «тимчасово вільними» до тих пір, поки не знадобляться для компенсації збитків. Якби ефективність

використання фонду ризику дорівнювала ефективності використання виробничих активів, то умова ефективності страхування, заданий нерівністю, ніколи б не дотримувалося, оскільки страхова премія Р завжди більше середніх очікуваних збитків: Т • Р> Т

Ця обставина випливає зі структури страхового тарифу, оскільки крім величини середніх збитків в неї закладені витрати на ведення справи і прибуток страхової компанії. Страхування завжди було б менш економічно вигідно, ніж самострахування. Однак, як правило, м> i, оскільки активи у фонді ризику повинні зберігатися в більш ліквідною, а значить, менш прибутковою формі. Тому існує область значень тих змінних, при яких страхування буде більш економічно вигідним механізмом, що виразиться у збільшенні вартості підприємства.

Розмір фонду ризику визначається відповідно до суб'єктивним сприйняттям ризику страхувальником. Для оцінки даного чинника в моделі використовується вже згадуване раніше поняття максимально прийнятного рівня збитку Lmax. Логічно було б встановити розмір фонду ризику рівним величині максимально прийнятного збитку: F = Lmax.