4. Сценарії поводження з ризиком: ігнорування ризику, самофінансування ризику.

Ігнорування ризику. Цей варіант поведінки означає, що особа, яка приймає рішення, не робить жодних дій щодо попередження можливого ризику. Подібна поведінка можливо в одній з трьох ситуацій.

Перша ситуація має місце в тому випадку, коли особа, яка приймає рішення (ОПР), не усвідомлює ризиковості операції. В якості прикладу згадаємо про залучення професіонально непідготовлених осіб у різного роду фінансові афери. Найяскравіший приклад подібних афер - фінансові піраміди; багато їх учасники спокушаються можливістю легкої наживи, яку обіцяють організаторами піраміди, і не замислюються про які-небудь наслідки.

Друга ситуація має місце в тому випадку, коли ОПР, навіть усвідомлюючи ризиковість операції, не має можливості протидіяти ризику. Прикладом може служити ситуація в Росії напередодні банківської кризи 1998 р., коли державні органи по суті зобов'язували комерційні банки купувати державні короткострокові зобов'язання.

Третя ситуація складається в тому випадку, якщо ОПР навмисне ігнорує ризик. Зокрема, у міру розширення тієї ж фінансової піраміди завжди з'являються схильні до ризику інвестори, які чудово усвідомлюють можливість втрат, але сподіваються, що вони встигнуть вийти з піраміди до її краху.

r = W1 –W0 / W0

W0 – поч. добробут, r – Дохідність (return – віддача)

Также доходность можно посчитать, если известна начальная и конечная сумма вложений:

где сумма1 - начальная сумма, сумма2 - конечная сумма.

Однако, в этих формулах не учитывается такой важный показатель, как время. Чтобы учесть время, за которое инвестиции показали доходность, используется следующая формула доходности:

где срок в месяцах - время, в течение которого происходит вложение средств.

Самофінансування ризиків, відоме також як самострахування, є формою безпосереднього самостійного покриття збитків власними коштами.

За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж до повного задоволення потреби. Істотним недоліком самофінансування ризиків є неможливість точного визначення потреби у резервних коштах через недостатню статистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, меншому за майбутню реальну потребу, призведе до неповного фінансування. Проте формування фондів та резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе до вилучення з господарського обігу значних фінансових ресурсів.

У тих випадках, коли збитки очікуються більшими за фінансові можливості господарського суб'єкта до самофінансування ризиків, постає потреба передати власну фінансову відпо-відальність за ними іншим суб'єктам, здатним до фінансування таких ризиків на певних умовах.

Самострахування відрізняється від методу прийняття ризиків на себе тим, що компанія має справу з великою кількістю однорідних ризиків. Щоб точно спрогнозувати розмір збитку, метод самострахування прередбачає можливість концентрації великої кількості однорідних ризиків.

Отже самофінансування (самострахування) ризиків – полягає у створенні власних страхових фондів, признач. для покриття збитків,на зразок фондів страхових та перестрахувальних компаній.

Одним з механізмів проведення самострахування є створення кептивних страхових компаній.

Кептивні страхові компанії – це страхові компанії, що входять у групу нестрахових організацій – промислових, промислово-фінансових, фінансових груп тощо – і страхують ризики всієї групи.

Використання послуг кептивних страхових компаній має ряд переваг. Вони дозволяють:

• Інвестувати кошти страхових фондів в межах об’єднаній діловій одиниці;

• Зберегти прибуток всередині відповідної групи;

• Отримати деякі пільги від оподаткування;

• Уникнути бюрократизму при оформленні договорів страхування.