3. Метод Монте-Карло

Метод Монте-Карло є найскладнішим методом розрахунку VaR, проте його точність може бути значно вище, ніж у інших методів.

Передбачає:

1. визначення ринкових факторів, що впливають на ціну активу

2. змінюються припущення стосовно розподілу за яким змінюється цей ринковий фактор.

3. застосовується генератор випадкових чисел і отримують n з гіпотетичних змін ціни активу, де, як правило n більше 1000

Монте-Карло має на увазі побудову наступних моделей:

• модель залежності вартості фінансового результату по портфелю від змін факторів ризику;

• модель волатильності і кореляцій факторів ризику.

Переваги методу Монте-Карло:

• Можливість розрахунку ризиків для нелінійних інструментів.

• Можливість використання будь-яких розподілів.

• Можливість моделювання складного поведінки ринків - трендів, кластерів високої або низької волатильності, мінливих кореляцій між факторами ризику, сценаріїв "що-якщо" і т.д.

• Можливість подальшого, практично нічим не обмеженого розвитку моделей.

Недоліки методу Монте-Карло:

• Складність реалізації.

• Вимагає потужних обчислювальних ресурсів.

• Складність для розуміння топ-менеджментом.

• При найпростіших реалізаціях може виявитися близький або до історичного або параметричного VaR, що призведе до спадкоємства всіх їх недоліків.

• Імовірність значущих помилок у використовуваних моделях.

42. Коефіцієнт чутливості до ринкового ризику.(коефіцієнт бета або Шарпа)

Коефіцієнт бета представляє собою міру ризику (систематичного ризику - у моделі оцінки капітальних активів). Систематичний, або ринковий ризик, відображає така зміна вартості, яке є результатом змін середньоринкових показників. Іншими словами рівень систематичного ризику - це ризик притаманний певному ринковому портфелю або спільнму ринку в цілому.

Коефіцієнт бета - показує чутливість певного цінного паперу до коливань ринку в цілому.

Буквально розуміється, що коливання загальної прибутковості ринку або загальної прибутковості конкретного портфеля цінних паперів можуть характеризуватися умовно мірою ризику 1,0. Тобто якщо коефіцієнт бета дорівнює 1, то систематичний ризик цінного паперу в точності такий же, як ризик портфеля. Бета-коефіцієнт, більший (менший) одиниці, вказує на те, що цінний папір ризикованіше (надійніше), ніж ринковий портфель. Слово дохідність у цьому випадку можна замінити на волантільність зміни курсу акцій оцінюваної компанії або середнього курсу акцій компаній, які входять в певний набір - портфель. Наведемо простий приклад. Якщо дохідність за 1-й квартал компанії А виросла на 13%, у другий квартал знизилася на 5%, в третій квартал знову підвищилася на 9%, а прибутковість по індексу відбиває дохідність з 200 компаній аналогічної галузі в 1-му кварталі виріс на 2 %, у другому кварталі на 5% і в третьому знизився на 2%, то очевидно що волантільність або ризик великий розкид значень у компанії А вище ніж в індексу що говорить про високий коефіцієнті бетта для даної компанії. Тобто в компанії А дисперсія (відхилення від середнього) вище ніж в індексу.

Таким чином видно що для визначення коефіцієнта бета необхідні два значення: 1) рівень прибутковості конкретної (оцінюваної) компанії; 2) рівень прибутковості ринку.

Sharp = (R − Rf) / si,

де R - прибутковість; Rf - безризикова процентна ставка; si - стандартне відхилення прибутковості. Чим більше значення цього коефіцієнта, тим краще якість управління.