- •1.Поняття *культура* як духовного та суспільного феномену, структура культури
- •2.Українська культура як духовний та суспільний феномен, її сутність, характерні риси та ознаки
- •3.Еволюція поглядів на культуру в європейській та вітчизняній
- •4. Предмет історії української культури. Проаналізуйте головні періоди на шляху її розвитку.
- •5. Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.
- •6. Світова та національна культура. Їх сутність, характерні риси та ознаки.
- •7.Українська культура як складова світ. Культ. Передумови виник. Та джерела формуваня
- •9.Проаналізуйте міграційну та автохтонну теорії походження укр. Народу.
- •10.Матеріальна та духовна культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі
- •11. Трипільська культура як одне із автохтонних джерел української культури
- •12. Зарубинецька та Черняхівська культура дохристиянської Русі
- •13.Язичницькі релігійні вірування дохристиянської Русі
- •14.Запровадження християнства ,його вплив на духовну культуру Київської Русі
- •15.Розвиток писемності та освіти.Літературні пам’ятки Київської Русі
- •16. Проаналізуйте визначні пам’ятки архітектури Київської Русі.
- •17. Вплив християнства на монументальний живопис та іконопис Київської Русі
- •18. Літописання кр в контексті духовної к-ри.
- •19. «Повість временних літ» - визначна пам’ятка духовної культури кр
- •20. Проаналізуйте літературну пам’ятку Київської Русі «Слово о полку Ігоревім»
- •21. Здобутки матеріальної та духовної культури Галицько – Волинської Русі.
- •23. Етнокульт процеси у період формування української народності.
- •24.Діяльність культурно-освітніх осередків на ниві духовної к-ри Укр.В добу Ренес.
- •25.Поширення ідей раннього гуманізму в Україні у добу Ренесансу.
- •26. Острозька академія – новий тип вищої школи в Україні, її діяльність на ниві духовної культури
- •26. Острозька академія – новий тип вищої школи в Україні, її діяльність на ниві духовної культури
- •27. Розвиток освіти і наукових знань в Україні в добу Ренесансу
- •28. Львівська братська школа та її внесок у духовну культуру України.
- •29.Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл у добу Ренесансу.
- •30.Церковна та культурно –просвітницька діяльність Петра Могили.Могилянська Доба в історії української культури.
- •31. Полемічна літ-ра України кін.16- і пол. 17ст.
- •32. Архітектура і образотворче мистецтво України доби Ренесансу.
- •33. «Золотий вік» львівського архітектурного Ренесансу.
- •34. Музична культура і театральне мистецтво доби Ренесансу
- •35. Культура Козацької держави та її самобутні риси
- •36. Розвиток освіти і наукових знань в Україні друга половина 17-18ст.
- •37. Києво- Могилянська академія – важливий осередок освіти і науки, її внесок у духовну культуру України.
- •38.Роль гетьмана України Івана Мазепи в розвитку духовної культури в період Козацької держави.
- •39. Козацькі літописи – визначна пам’ятка духовної культури України.
- •40.Літературна та культурно-просвітницька діяльність г.С. Сковороди у добу Пр.
- •41.Українське бароко в літературі,архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •42.Музична культура і театральне мистецтво доби бароко.Укр композиторів.
- •43.Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVII-початкуXXст.
- •44.Дворянський (шляхетський) період національно-культурного відродження
- •45.Зародження національної ідеї у дворянський період національно-
- •46.Народницький період національно-культурного відродження в Україні,його
- •47.Суспільно-політична діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
- •48.Культурно-просвітницька д-сть громадівських організацій в Україні у 60-70рр XIX ст.
- •49. Модерністський період національно-культурного відродження в Україні, його особливості, характерні риси та ознаки
- •50.Ю.Бачинський та м.Міхновський- виразники української національної ідеї.
- •51.Національно-культурне відродження в Галичині в XIX - на початку XX століття. Аналіз основних періодів відродження
- •52. Культурно - просвітницька діяльність «Руської трійці» на ниві духовної культури Галичини. Зміст альманаху «Русалка Дністровая»
- •53. Схеми н-к відродж. За Грохом, Шпорлюком та Лисяк-Рудницьким.
- •54. Творча спадщина т.Г. Шевченка .
- •55.Творчий внесок і.Франка в духовну культуру українського народу.
- •56.Архітектура і образотворче мистецтво України хіх ст. Аналіз пам*яток стилю класицизму та модерну.
- •57.Музична культура України хіх ст. Творчість провідних композиторів.
- •58. Микола Лисенко – основоположник проф. Музики
- •59.Тетр. Мистецтво укр. 19ст. Д-сть провідних акторів,режисерів
- •60. Муз культ на зх. Україні. Творчість вербицького, воробкевича, вахнянина, січинського.
- •67. Лесь Курбас – видатний діяч укр. Театрального мистецтва
- •68. Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «Шістдесятників»
- •69. Творчість діячів української культури в еміграції
- •70.Художня культура України xXст.: тенденції розвитку, досягнення.
- •71.Архітектура і образотворче мистецтво України XX ст..
- •72.Театральне мистецтво України XX ст.. Кіномистецтво.
- •74. Специфіка та головні тенденцї розвитку української культури в сучасних
6. Світова та національна культура. Їх сутність, характерні риси та ознаки.
Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету. Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства. Тобто, це продукт матеріальної та духовної праці певної нації, її історія, відносини, соціальна пам’ять, самосвідомість. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки.
Ознаки світової культури:
1. Вагомий вплив розвитку національних культур,які і формують світову;2.великий влив релігій та їх взаємозв’язок; 3.взаємозвязки розвитку культур и в різні періоди;4. Вплив поділу праці на культуру;5.культура кожної епохи нерозривно пов’язана з потребами та інтересами різних класів, соціальних верств і груп.
Характерні риси світової культури:
1. взаємозв’язки розвитку культур и в різні періоди;2. Необхідність відсутності ізоляції;3. Наявність субкультур;4. Великий вплив регіональних особливостей культури;5. Збереження та відтворення минулих надбань у майбутньому всіма народами.
Ознаки національної культури:
1.Мова; 2. Ментальність народу(спосіб мислення);3.Релігійні вірування;4.Звичаї та обряди народу;5.Побут народу.
Характерні риси національної культури:
1.вплив релігії на розвиток культури;2.розвиток субкультур характеризує на якій стадії розвитку знаходиться національна культура;3. Вагомий вплив розвитку освіти на розвиток культури загалом.
7.Українська культура як складова світ. Культ. Передумови виник. Та джерела формуваня
Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною із національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Проте, як засвідчує і новітня, і давня історія, політичні кордони, зазвичай, лишаються лише штучними і нестійкими утвореннями. Вони змінюються значно швидше, ніж традиції народів. Вагомішим доцільно вважати не політичні, а мовні й територіальні ознаки кожної з культур. Однак розвиток людства призвів до суттєвого розгалуження мов і значної культурної диференційованості народів. Отже, сама мова не могла бути вирішальним чинником у формуванні культури. Вона вбирала весь життєвий досвід народу, сприяла його відтворенню в наступних поколіннях і сама змінювалася в часі й просторі. Упродовж тисячоліть на планеті змінювалися і клімат, і довколишні ландшафти й у сучасному світі навряд чи можна знайти народ, який за останні тисячоліття хоча б раз не змінив місця проживання, не зазнав асиміляційних впливів від інших народів. Таким чином, жоден фактор, що визначає нації сучасного світу, не може пояснити самобутність кожної національної культури. Не є винятком і культура України. її особливості, без сумніву, здебільшого зумовлені природно-географічними характеристиками регіону. Це робило українську територію небезпечною для існування, прискорювало міграційні процеси, пожвавлювало культурний обмін між народами. Водночас це призводило і до винищення тих культур, які плідно розвивалися на наших землях упродовж тисячоліть. Не випадково, що такі високі культури, як трипільська, чорноліська та інші, які майже досягли у розвитку межі переходу до ранньокласової цивілізації, так і не здолали цього через нашестя диких і войовничих народів. За характером українська культура належить до культур слов'янського типу, проте генетична спорідненість українців з іншими слов'янськими народами не виключає не лише культурної, а й етнічної унікальності тубільного населення. Як визнано сучасними вченими, "культурний етногенез стародавнього населення України вирізнявся складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець — не одвічна біологічна й історична данність, а наслідок тривалої еволюції людського життя на наших землях. Дослідники українського менталітету одностайно підтверджують його емоційно-почуттєвий характер, "кордоцентричність", що відносно зменшує роль раціонально-вольового компоненту в проявах національного характеру. Українська душа не схильна до такої активно-рефлексивної настанови, як аскеза — послідовне тривале зречення будь-якої втіхи, насолоди життям. Нація попри релігійну формацію душі, а також трагічний історичний досвід, демонструє величезну життєлюбність і життєздатність з орієнтацією на сьогодення. Такі фактори формування української душі, як геопсихічний та історичний, поволі змінюються, сприяючи на сучасному етапі активізації вдачі співвітчизників. Наприклад, економічна криза в Україні, боротьба за державну незалежність сприяють саме активній настанові щодо відродження довкілля. Мабуть, найцікавіший фактор становлення психіки українця — соціальний феномен "спільноти", "малого гурту", об'єднаного емоційно-почуттєвого, а не "спілки" на підвалинах єдиної мети. Із цим пов'язаний індивідуалізм українців, докорінно відмінний від колективістської психології росіян. Поєднання індивідуалізму з ідеєю рівності та недопустимості насильства влади — чи не найстійкіший інваріант української душі, а отже, і національного характеру впродовж усієї трагічної історії України. Звідси — непереборний і невтримний, органічний і масовий потяг до волі. Отже, Україна отримує довгожадану можливість привести у відповідність організаційні форми політичного життя до національного характеру свого народу.
8.Етногенез укр. народу як нової історичної спільноти. Охарактерезуйте головні періоди становлення укр. етносу.
Етногенез (етногенези) (від гр. етнос — народ і генезис походження) — це тривалий процес утворення і розвитку племені, народу, нації. Вивчення процесів етногенезу спирається на комплексне використання даних багатьох наук: історії, мовознавства, етнографії, антропології, археології тощо.
Протягом століть одні племена змінювали чи витісняли інших, асимілювалися (від лат. assimilatio — уподібнення), один етнос вливався в інший — скіфи, гуни, сармати. слов'яни, половці, татари та інші народи тією чи іншою мірою впливали на етногенез українців. Людність Північного чорноморця не була етнічно однорідною протягом тисячоліть. Але, незважаючи на різні переселення та асиміляцію, ядро етносу залишилося постійним, зберігало історичну пам'ять, звичаї, вірування, етнографічні особливості — інакше ми не були б тими, ким є нині.
Культурний генофонд нашого краю не переривався протягом довготривалих війн, поневолення, лихоліть, що вишині на долю українського народу.
Нові дослідження істориків, відкриття археологів постійно змінюють наші уявлення про життя далеких Пращурів. Якщо раніше вчені вважали, що територія України була залюднена 150—200 тис. років тому, то нове сенсаційне відкриття у 70-х роках минулого століття палеолітичної стоянки біля селища Королеве в Закарпатті внесло корективи в історичну науку. Результати досліджень виявили 16 культурних шарів, сто тисяч знахідок, серед яких - знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів. Та найважливішою стала можливість дослідити саме ген етичність пов'язаних між собою прадавніх культур, простежити еволюцію знарядь праці впродовж мільйона років.
Відкриття Королівської стоянки привернуло увагу вчених усього світу і змусило науковців переглянути питання про час і шляхи заселення Східної Європи. Інші вважають, що залюднення України відбувалося не зі сходу на захід, як гадали раніше, а із Західної та Південної Європи. І відбувалися ці процеси близько мільйона років тому.
В етногенетичних і етнокультурних процесах, що відбувалися в Україні, можна виділити кілька етапів:
I. Трипільська доба (середина VI—III тисячоліття до н. ч.)
II. Арійська доба (II тисячоліття до н. ч.)
III. Кіммерійсько-сарматська доба (X ст. до н. ч. — III ст. н. ч.)
IV. Слов'янська доба (приблизно І тисячоліття н. ч.)
V. Доба Русі-України (від VII ст. н. ч.).