18. Літописання кр в контексті духовної к-ри.

У КР достатньо швидко виник свій жанр л-ри – літописання. Збереглося близько 1500 літописних списків. Давньоруські літописи- це історичні, літературні твори, сказання, билини, народні перекази, легенди. З них ми дізнаємось про окремі подробиці подій і процесів. Однак у тексти літописних зведень часто вносилися «зумовлені політичною кон’юктурою зміни», тому літописи могли повністю переписуватися. Літописи створювалися на підставі багатьох різноманітних джерел, а укладачами найчастіше були монахи. Вони намагалися використовувати Біблію, тому дуже часто розпочинали опис з короткого переказу основних старозавітніх подій: про перших людей, Великий потоп. Ця частина мала надати авторитет подальшим подіям. Зародженню літописної творчості сприяв ряд чинників: діяльність могутньої Київської держави, відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, заснування Київської митрополії, спорудження Софійського собору та ін. Літописання почалося у Києві. Вважають, що давніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. X ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення Великого князя Володимира Святославича. В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072 — 73 (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093 — 95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті минулих літ». Безпосереднім продовженням її в Іпатіївському списку був Київський літопис, складений у Видубицькому монастирі на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи XII ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень. Найвидатнішим вітчизняним літописом є «Повість временних літ», 1113р, укладена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. В ньому вперше зроблено спробу пов’язати історію КР зі світовою історією літопису, охоплює події 1118—1200 років.

19. «Повість временних літ» - визначна пам’ятка духовної культури кр

Повість минулих літ — літописне зведення, складене у Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури КР є Найвидатнішим історичним твором Київської русі й найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом , написана ченцем Києво – Печерського монастиря Нестором 1113р. «Повість минулих літ» — перша у КР пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Нею починаються майже всі давньоруські літописи, що дійшли до нашого часу. До цього літопису ввійшли всі попередні зводи та різні доповнення зроблені самим Нестором та його попередниками. Вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі, пов’язати її історію зі світовою. «Повість временних літ» показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоруській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський характер. він дає всі підстави вважати очевидним факт намагання культурних кіл сприяти утворенню на території Київської Русі єдиної нації.Історична заслуга Нестора полягає у тому, що він створив другу, після Іларіона концепцію осмислення давньоруської історії та висунув питання про введення історії Русі до всесвітньої історії. В центрі політичної історії епохи Нестора актуальним залишалося питання про незалежність Русі від Візантії, і її культурну самобутність.