58. Микола Лисенко – основоположник проф. Музики

Микола Лисенко народився 10.03.1842 в селі Гриньки Кременчуцького повіту на Полтавщині, в козацько-поміщицькій сім'ї. В Лейпцигу, в 1868 Лисенко складає і видає перший збірник записаних ним народних пісень, в т. ч. і перші 10 пісень, які він сам створив на слова Шевченка. Серед них був «Заповіт» для чоловічого хору і тенора-соло, що призначалася, для виконання у Львові в річницю смерті поета. Пізніше давав приватні уроки. Отримуючи за вчителювання заробіток, весь вільний час віддає українській пісні: видає нові збірки народних пісень, вигадує власні, переважно до «Кобзаря», пише п'єси для фортепіано, оперету «Чорноморці» і оперу «Різдвяна ніч». Це була перша українська опера, і коли її поставили на сцені (вперше в Києві в 1874 р.), вона справила велике враження на слухачів, з того часу всі визнали талант композитора. У 1881 р. починає найбільшу свою оперу «Тарас Бульба». Одночасно збирає в Києві хор, складає нові пісні, видає пісні народні у перекладі для хору, пише іншу оперу - «Утоплена». В 1900 р. заснував власну музичну школу. Саме Лисенко заклав основи професійної художньої освіти в Україні, відкривши в Києві в 1904 р. свою Музично-драматичну школу. Крім музичного, там були відділення української та російської драми і перший в Російській імперії клас гри на народних інструментах - клас бандури, який, всупереч усім складнощам його організації, здійснив перший випуск в квітні 1911 р. Особливо важливе місце в його композиторської роботі займають твори на тексти Т. Шевченка: «Заповіт», «Музика до« Кобзаря », вокально-інструментальні кантати (« Радуйся, ниво неполитая »,« Б'ють пороги »), хорові твори« Гайдамак »,« Іван Гус »і т. д. Залишив понад 50 фортепіанних творів. Серед його творів прелюдії, вальси, ноктюрни, мазурки, марші і полонези, пісні без слів. Особливо виразно вони звучали в авторському виконанні. Саме йому судилося стати автором двох гімнів, які стверджують духовну велич Людини і Народу. Це «Вічний революціонер» (1905 р.) на вірші І. Франка та «Дитячий гімн» на вірші О. Кониського (1885 р.) - всесвітньо відомий тепер як «Молитва за Україну" Бог Великий, Єдиний! "», З 1992 р. затверджений офіційним гімном Української православної церкви (Київський патріархат).

59.Тетр. Мистецтво укр. 19ст. Д-сть провідних акторів,режисерів

З творчістю І.Котляревського та Г.Квітки-Основ'яненка пов'язане становлення нової української драми. Обидва письменники були визначними організаторами театрального життя першої половини XIX ст., режисерами й акторами полтавського та харківського театрів. П'єси І.Котляревського "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник", комедії Г.Квітки "Сватання на Гончарівці" та "Шельменко-денщик" до цього часу зберегли популярність в театральному репертуарі.  За царюваня ліберального імператора Олександра І в перші десятиліття XIX ст. в Україні відроджується напівпрофесійний театр (Київ, Харків, Полтава, Ніжин, Катеринослав). Перший український репертуар був досить нечисленним ([.Котляревський, Василь Гоголь - батько великого письменника, Г.Квітка-Основ'яненко, перша спроба опери "Купала на Івана" харківського священика С.Писаревського, побутова драма з життя чорноморського козацтва Я.Кухаренка, історично-побутова драма "Назар Стодоля" Т.Шевченка, деякі інші твори невисокої якості), а тому часто відтіснявся російським і західноєвропейським. З новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки видатних акторів М.Щепкіна і К.Соленика. Українське професійне театральне мистецтво розвивалось у другій половині XIX ст. у дуже несприятливих умовах: не було спеціальних закладів, приміщень, належних традицій режисури й акторської гри, високохудожнього репертуару. На доповнення, а в багатьох випадках і на зміну професійному театру приходив аматорський мандрівний театр. У 50-60-х pp. аматорські музично-драматичні гуртки діяли в кількох містах Східної України (Чернігів, Новгород-Сіверський, Полтава, Єлисаветград, Харків), в Галичині діяв театр товариства "Руська бесіда". Грали здебільшого трьома мовами - українською, російською й польською. Серед п'єс траплялися й переклади зарубіжної класики, але переважно - твори місцевих авторів. П'єси мали сентиментальний і романтичний характер. У жанровому відношенні - це драма, мелодрама, трагедія, комедія, водевіль, опера, пантоміма і т.п., які тільки в 90-ті pp. витісняє реалістична побутова драма. Специфічним для українського театру стало впровадження у драматичну дію народних обрядів. Засновником професійного українського театру нового покоління вважають Марка Кропивницького, непересічного драматурга, режисера й актора. Театр 80-90-х pp. мав цілу плеяду видатних акторів: Г.Затиркевич, М.Садовський, К.Саксаганський, М.Кропивниць-кий, І.Тобілевич, М.Заньковецька; ЛЛіницька, Г.Борисоглібська та інші.