30.Церковна та культурно –просвітницька діяльність Петра Могили.Могилянська Доба в історії української культури.

На фоні духовної культури українського народу виділяється постать визначного церковного і культурного діяча, теолога і реформатора, вченого та організатора української вищої школи Петра Могили (1597—1647 рр.). Він був нащадком молдавської княжої династії, спорідненої з українськими і польськими аристократичними родами.

П. Могила виховувався в Україні під керівництвом учителів Львівської братської школи. Вищу освіту одержав у Західній Європі, де студіював теологію. Особливо розквітнув осередок Лаври в часи урядування Петра Могили (1627—1646 pp.). У 1627 році став архімандритом Лаври.Він запровадив друкування книг не лише кириличних, а й польських, латинських. Орієнтуючись на високоосвічену церковну ієрархію, яку настирливо виховував, Петро Могила намагався підвищити роль церкви в суспільному житті, а шлях до цього вбачав у визнанні досягнень людського розуму й науки. Благочестя невігласів не має ціни, тому він орієнтував сучасників на вивчення, осмислення та засвоєння західноєвропейської науки — передової на той час, — а також практики Католицької церкви, збагаченої досвідом Реформації. П.Могилу його сучасники звинувачували у спробі латинізувати українську культуру, зокрема після того, коли він, об'єднавши школу Київського братства і Лаврського осередку, створив першу в східнослов'янському світі Київську колегію — школу вищого зразка, подібну до західноєвропейських університетів (1632 p.). П.Могила мріяв про міцну українську державу, якою управляв би освічений християнський володар, здійснював заходи на створення київського патріархату. Задуми вченого перервала раптова смерть 1646 р. у віці 50 років.П.Могила видав необхідну церковну літературу «Православне сповідання віри», «Служебник»(подавались повні тексти Богослужінь), « Требник» ( докладний опис і порядок здійснення треб – вінчання,хрещення).

31. Полемічна літ-ра України кін.16- і пол. 17ст.

Полемічна література- це літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні.

Особливого розвитку ПЛ набула в 16-17ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ’я, а також у зв’язку з Брестською церковною унією 1596р. Поштовхом для розвитку ПЛ стала книга польського публіциста- єзуїта Петра Скарги «Про єдність церкви Божої». Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. У відповідь Скарзі зявилися анонімні памфлети укр. православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Х.Філалета, І. Вишенського, С. зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського М. Андрелли і ін.. Зокрема, «Апокрисис» Х. Філалета гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки укр. духовенства. «Календар римський новий» Смотрицького «змагається за незалежність руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками та прислів’ями, написаний мовою, наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.

Однак полемісти не обмежувались проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімались і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори І. Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів »він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога.

Письменники-полемісти М. смотрицький і творі «Тренос», З. Копистенський у «Палінодії», І. Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом: «чим гірше, тим краще». Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими , відрізнялися сумнівним моральними і особистісними якостями. Мали місце здирництво грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель.

Полемічна література стала важливою ідейною зброєю у боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.