43.Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVII-початкуXXст.

Національне відродження — важливий чинник сучасного політичного життя. Українці ввійшли у процес національного відродження відносно пізно і не досягли на той час кінцевої мети національних рухів — політичної незалежності. Тому вони продовжили цю діяльність у XX ст.. М.Грох виділяє в історії кожного національного руху три основні етапи: академічний, культурний та політичний. На першому етапі певна етнічно-національна спільнота стає предметом уваги дослідників-етнографів, мовознавців, фольклористів. Тут дослідники накопичують відомості про матеріальну і духовну культуру конкретного народу. Однак усе це робиться мовою іншого народу. Другий етап національного відродження — культурна фаза. Мова, яка на першому етапі є предметом вивчення, стає літературною мовою, вона поступово вводиться до народних шкіл, а згодом і до вищих навчальних закладів, використовується в наукових дослідженнях, застосовується у політиці, громадському житті, побуті. Названий етап можна вважати періодом патріотичного відродження, коли широкі маси народу долучаються до -національного руху, поступово формується національна свідомість.

На третьому — політичному етапі національного відродження відбувається організаційне оформлення політичних партій і рухів. Тепер нація  висуває вимоги політичного самоврядування та проголошення суверенної держави, розгортається масовий рух за політичне самовизначення.

Р.Шпорлюк зробив спробу застосувати схему М.Гроха до розвитку українського відродження кінця XVIII — початку XX ст. Він виділяє три його фази — наукову, культурну і політичну. Дослідник звертає увагу на те, що у підросійській Україні культурна фаза почалася 1905 р. і не закінчилася навіть у 1917 р. Одночасно розпочалася політична фаза, яка набула прискорення в революційних обставинах 1917—1920 pp. Однак українці не витримали іспиту з політики. Внутрішні та зовнішні фактори призвели до поразки національно-визвольних змагань і, зрештою, до повалення УНР на Сході та ЗУНР на Заході України.

Національно-культурне відродження у Галичині пов'язувалося з іменем М.Шашкевича, який видав альманах "Русалка Дністровая", започаткувавши західноукраїнський літературний, а згодом і національний ренесанс. Сучасні дослідники вважають, що відродження у Східній Україні розпочалося в останній чверті XVIII ст. На думку Д.Дорошенка, джерела українського національно-культурного відродження потрібно шукати у пробудженні української народності та збереженні історичної традиції.

І.Лисяк-Рудницький виділив три етапи на шляху українського національно-культурного відродження: шляхетський (дворянський, 1780—1840 pp.), народницький (1846—1880 pp.), модерністський (1890—1914 pp). На першому етапі як рушійна сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. В надрах народу продовжував жевріти український територіальний патріотизм і деякі автономістичні тенденції. Найвиразніше ці ідеї прозвучали в книзі "Історія Русів".

На другому, народницькому, етапі провідною  силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Головне гасло цього періоду - "повернутися лицем до народу

На третьому (модерністському) етапі український національно-культурний рух проник від інтелігенції у середовище народних мас і тривав аж до Першої світової війни. Формувалися політичні партії, які очолили національне відродження, і формулювали кінцеву мету руху — проголошення незалежної України.

Наведену періодизацію можна пристосувати і до Галичини. Першому періодові тут відповідає доба гегемонії греко-като-лицького духовенства , На другому етапі виникло типове галицьке народництво, репрезентоване діяльністю "Руської трійці" та виходом у світ альманаху "Русалка Дністровая" (1837 p.). Третій період характерний започаткуванням національно-визвольних змагань напередодні та під час Першої світової війни. Отже, паралелізм національно-культурного відродження у Східній та Західній Україні засвідчує внутрішню єдність українців XIX ст., їх прагнення здобути національну незалежність.