59. Розірвання трудового договору з ініціативи власника

При звільненні людини з роботи працедавець зобов'язаний обґрунтувати розірвання трудового договору. Підстави розірвання трудового договору за ініціативою працедавця встановлені ст. 40 Кодексу законів про працю України. На даних підставах можуть бути розірвані як безстрокові, так і термінові трудові договори. Працедавець не має права довільно розширювати перелік вказаних в законі підстав:

*ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

*невідповідність працівника посади, що виявилася, або виконуваній роботі унаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи;

*систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором (контрактом) або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або суспільного стягнення;

*прогул (зокрема відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

*нез'явлення на роботу протягом більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки по вагітності і родам. За працівниками, що втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

*відновлення на роботі, працівника, що раніше виконував цю роботу;

*поява на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

*здійснення за місцем роботи розкрадання (зокрема дрібного) державного або суспільного майна.

У разі звільнення працівника по скороченню чисельності або штату працівників, невідповідності посади, що виявилася, або у зв'язку з відновленням на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу розірвання трудового договору допускається лише тоді, коли неможливо перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу.

60. Робочий час : поняття та види

Робочий час являє собою встановлену законом норму календарного часу, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов’язки.

До роб часу відноситься:

• час, протягом якого працівник фактично виконував свої трудові обов’язки працював

• інші періоди перебування працівника на роботі, коли він знаходився в розпорядженні власника (в разі простою)

• періоди, коли працівник мав бути на роботі, але був відсутній (прогул, запізнення на роботу)

Основою для правового регулювання роб часу є норма роб часу - встановлена законодавством кількість годин, протягом яких працівник має виконувати свої трудові обов’язки у певний календарний період.

У законодавстві застосовуються такі нормативи роб часу:

• робочий день – встановлена законом тривалість праці працівника у межах доби

• робоча зміна – тривалість часу праці згідно з графіком протягом доби

• роб тиждень – встановлена у законі в годинах тривалість праці в межах календарного тижня.

Може бути роб місяць і роб рік.

Законодавство передбачає такі види робочого часу:

нормальна і скорочена тривалість робочого часу;

неповний робочий час;

ненормований робочий день.

Тривалість робочого часу за нормального робочо­го тижня не може перевищувати 40 годин. Це є за­гальна норма, яка не залежить від кількості робочих днів на тиждень.

Деякі категорії працівників мають скорочені (не­повні) обсяги робочого часу. До них, зокрема, нале­жать неповнолітні: працівникам віком од 16 до 18 років установлюється 36 годин на тиждень; для осіб віком од 15 до 16 років (учні віком од 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працю­ють протягом навчального року у вільний від на­вчання час, не може перевищувати половини макси­мальної тривалості вказаного вище робочого часу (для осіб відповідного віку); працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень; учителям у середньо­му встановлено шестигодинний робочий день; ліка­рям, наприклад, стоматологам, лікарям поліклінік, станцій, кабінетів установлено 5,5-годинний робо­чий день; лікарям лікарень, середньому медичному персоналові лікарень, інших стаціонарних лікар­ських закладів, спеціалізованих санаторіїв, лікарям ясел та деяким іншим установлено 6,5-годинний ро­бочий день.

Скорочена тривалість робочого часу може вста­новлюватися за власні кошти на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда,

Можливість працювати неповний робочий час здебільшого використовується особами за певних життєвих обставин, скажімо, за необхідності догля­ду за дітьми, хворими членами сім'ї, у зв'язку з на­вчанням, станом здоров'я і т. ін. Неповний робочий час установлюється обов'язково на прохання вагіт­ної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходить­ся під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.

З огляду на специфіку й характер трудової діяль­ності певної частини населення законодавством перед­бачено можливість роботи понад установлену нормальну тривалість робочого часу.