1. Поняття соціального забезпечення

Право на соціальне забезпечення — одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і одержало закріплення в міжнародно-правових актах — Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Європейській соціальній хартії. Конституція України встановила право громадян на соціальний захист, у т. ч. й на соціальне забезпечення. Юридичний механізм забезпечення цього суб’єктивного права здійснюється за допомогою самостійної галузі права — права соціального забезпечення. Право соціального забезпечення — це система правових норм, які регулюють відносини щодо забезпечення громадян у старості, у разі непрацездатності, відносини материнства та дитинства, державної допомоги сім’ї, а також тісно пов’язані з ними процедурні та процесуальні відносини.

2. Право громадян на соціальне забезпечення

Основні права та свободи людини і громадянина поділяють­ся на особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні. Соціальні права — це можливості людини щодо забезпечення належних соціальних умов життя. їх завдання — забезпечити можливість нормального фізіологічного існування людини в суспільстві.

Основні засади права на соціальний захист сформульовані у ст. 46 Конституції України і зводяться до такого:

1) усі без ви­нятку громадяни України мають право на соціальний захист;

2) основою такого захисту є соціальне забезпечення;

3) підста­вами соціального забезпечення є передбачені законом соціальні випадки, зокрема, повна, часткова або тимчасова втрата пра­цездатності, втрата годувальника, безробіття з незалежних від особи обставинах, старість, інші випадки, визначені законом;

4) гарантіями забезпечення цього права є загальнообов'язкове державне страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення і створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними;

5) пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечу­вати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на соціальне забезпечення — це визнані й гаранто­вані державою і міжнародним співтовариством можливості людини задовольняти на прожитковому рівні свої фізіологічні, та духовні потреби. Це право не може бути відчуже­не, відібране, обмежене чи подароване. Воно належить кожному з моменту народження і до смерті. Держава визнає його шляхом фіксації в Конституції та поточному законодавстві.

У реальному житті людина має право не на всі види соціаль­ного забезпечення одночасно, а на якийсь один із них. Узагаль­нююче поняття право на соціальне забезпечення, як правило, застосовується в конституційному праві при характеристиці однойменного права людини, а в праві соціального забезпечен­ня вживається термін право на конкретний вид соціального забезпечення.

Чинне законодавство передбачає право людини на пенсійне забезпечення, забезпечення грошовими допомогами, надання пільг, компенсацій, натуральних допомог та соціальних послуг у спеціально створених для цього соціальних закладах. Для кожного виду соціального забезпечення дається перелік осіб, які мають на нього право; умови, за яких особа може реалізу­вати це право; розмір і терміни виплати; порядок надання соці­ального забезпечення.

3. Право соціального забезпечення в системі України та його зв'язок з іншими галузями права

Оскільки право соціального забезпечення взаємодіє з низ­кою галузей права, то виникає потреба у визначенні місця цієї галузі права у правовій системі України.

Конституційне право вважається провідною галуззю права по відношенню до права соціального забезпечення. У його нор­мах закріплені ознаки соціальної держави та її соціальна функ­ція, соціальна спрямованість економіки, органи, що визнача­ють та реалізують соціальну політику держави, механізм захи­сту прав і свобод фізичної особи тощо.

До соціальних (ст. 43—52 Конституції України) належать права, які забезпечують мінімальну можливість нормального фізичного існування людини в суспільстві. Особливе місце се­ред цих прав посідає право на соціальне забезпечення, яке за­фіксоване у ст. 46 Основного Закону як право на соціальний захист. Конституційне право розробляє теоретичні основи пра­ва на соціальне забезпечення як природного і невідчужуваного, що належить кожному з моменту народження, і незалежно­го від волі конкретної держави, вказує на ті умови й засоби, які забезпечують його фактичну реалізацію та надійний захист

Адміністративне право регулює управлінські відносини і, в тому числі, у сфері соціального захисту населення. Це право визначає поняття й структуру соціальної сфери в цілому і соці­ального захисту населення, зокрема, адміністративно-право­вий статус суб'єктів виконавчої влади у сфері соціального за­хисту населення

Норми адміністративного права передбачають систему ор­ганів соціального захисту населення, порядок видання ними актів нормативного і ненормативного характеру, актів застосу­вання норм права та здійснення організаційних дій.

До предмета адміністративного права належать суспільні відносини, що виникають при створенні, легалізації та діяль­ності об'єднань інвалідів, ветеранів праці і війни, інших соці­ально незахищених груп населення, здійснення державного нагляду і контролю за їхньою роботою.

Значна увага приділяється правовому статусу громадян як суб'єктів адміністративного права. Розкривається зміст прав і обов'язків фізичних осіб у сфері державного управління соці­альним захистом населення, особливо права на звернення до органів, що займаються соціальним забезпеченням громадян.

В органах соціального захисту населення введено посади державних службовців. Адміністративне право передбачає умо­ви вступу на державну службу в ці органи, порядок її прохо­дження в органах соціального захисту населення, правила ко­ристування службовими документами, повноваження посадо­вих осіб щодо організації трудового процесу.

Таким чином, предметом адміністративного права є суспільні відносини, що виникають між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що вини­кають у процесі акумуляції, розподілу і використання коштів, тобто фінансова діяльність держави. У навчальній літературі підкреслюється, що відносини, пов'язані з акумулюванням і ви­трачанням коштів різних соціальних фондів, не є предметом пра­ва соціального забезпечення, а належать до фінансового права.

Кошти соціального страхування формуються за рахунок трьох джерел: страхових внесків працівників, внесків робото­давців, субсидій держави. Формування й використання коштів соціальних фондів — це дві сторони однієї медалі. Зараз зби­рання коштів і фінансування соціальних програм зосереджуєть­ся в одних руках.

У літературі підкреслюють безперечний тісний зв'язок тру­дового права і права соціального забезпечення. Ці дві галузі близькі одна до одної і в ряді випадків переплітаються, межі між ними не завжди чітко окреслені. Наприклад, попереджен­ня нещасних випадків на виробництві — це сфера трудового права, а надання пенсій та допомог жертвам виробничих травм — сфера права соціального забезпечення

Існує певний зв'язок між правом соціального забезпечення і цивільним правом. Останнє регулює майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному во­левиявленні, майновій самостійності її учасників.

Перш за все, такий зв'язок вбачається в нормах, що регулю­ють соціальне страхування (право соціального забезпечення) та особисте страхування (цивільне право). Видами соціального страхування є страхування пенсій за віком, у зв'язку з інвалід­ністю, на випадок втрати годувальника; страхування конкрет­них видів допомог (ст. 4 Основ законодавства України про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування). Видами особистого страхування є: змішане страхування життя; стра­хування на випадок смерті чи втрати працездатності; страху­вання додаткової пенсії; страхування від нещасних випадків; індивідуальне страхування тощо. Види обов'язкового страху­вання зазначені у ст. 6 Закону України "Про страхування

Ще однією галуззю права називають соціальне право. Термін соціальне право вживається давно. У нього вкладався і вкла­дається різний зміст: сукупність норм, що регулюють торговий обіг або приватне право; частина публічного права; самостійна галузь права; сукупність галузевих навчальних дисциплін тощо. Найчастіше соціальне право розглядають як сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини в галузі праці, соціального забезпечення, освіти, охорони здоров'я тощо. У цьому розумінні право соціального забезпечення є підгалуззю соціального права

4. Фінансування права соціального забезпечення

Погіршення демографічної ситуації, спад економіки, труд­нощі ринкових перетворень негативно вплинули на чинну сис­тему соціального забезпечення населення і змусили державу приступити до її реформування. Заплановані зміни стосуються насамперед джерел фінансування видатків на соціальне забез­печення, що здійснюються за рахунок страхових фондів, коштів державного бюджету, а також коштів підприємств, установ і організацій та фізичних осіб. До таких джерел фінансування соціальних виплат належать: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Фонд соціаль­ного страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального захисту інвалідів. З часом будуть створені Пенсійний фонд, Накопичу­вальний фонд, Фонд медичного страхування. Значні кошти на соціальне забезпечення і соціальний захист населення виділя­ються з державного бюджету України і місцевих бюджетів. Соціальні програми фінансуються за рахунок коштів під­приємств, установ і організацій та їх об'єднань, фізичних осіб. Фінансування матеріального забезпечення громадян і їхньої соціальної підтримки здійснюється з різних джерел, і соціаль­на політика держави спрямована на розширення їх

5. Поняття, види та особливості організаційно-правових форм соціального забезпечення

Орга­нізаційно-правові форми соціального забезпечення — це способи акумуляції коштів на соціальне забезпечення з подальшим роз­поділом їх між відповідними категоріями населення, що потребу­ють матеріальної підтримки з боку держави і суспільства.

У більшості країн склалися три основні форми соціального забезпечення: соціаль­не страхування, соціальне забезпечення за рахунок державних коштів та соціальна допомога.

Соціальне страхування є формою соціального захисту еко­номічно активного населення від різноманітних ризиків, по­в'язаних із втратою роботи, працездатності й доходів, що ба­зується на колективній солідарності відшкодування шкоди. Характерною рисою соціального страхування є його фінансу­вання зі спеціальних позабюджетних фондів, які формуються із цільових внесків роботодавців, застрахованих осіб та за фінан­сової підтримки держави. Це страхування базується на прин­ципі нежорсткої еквівалентності: є певна залежність страхо­вих виплат від величини трудового вкладу і страхового стажу, але, на відміну від приватного страхування, в соціальному стра­хуванні принцип еквівалентності поєднується з принципом об'єднання ризиків і колективної солідарності

Фонди соціального страхування функціонують на принци­пах самоврядування і некомерційного господарювання

Державне соціальне забезпечення спочатку стосувалося незнач­ної кількості людей. В основному держава брала на себе обов'язок утримувати за рахунок платників податків військовослужбовців та державних службовців, список яких з часом розширився. Сьо­годні ця система ефективно діє в багатьох країнах.

Найдавнішою формою соціального забезпечення є соціальна допомога з боку як держави, так і недержавних утворень. Со­ціальна допомога полягає в наданні соціальних благ і послуг соціально вразливим групам населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму, внаслідок чого вони перебувають за межею бідності, на підставі перевірки факту нужденності. Че­рез інститут соціальної допомоги реалізується концепція мі­німального гарантованого доходу, що є складовою конституц­ійного права на життя.

Основними формами соціального забезпечення в Україні є:

1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

2) державне соціальне забезпечення за рахунок бюджетних коштів;

3) змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян;

4) недержавне соціальне забезпечення. Розкриємо зміст цих форм соціального забезпечення.

6. Поняття соціального страхування, його види та організаційні засади

Соціальне страхування є формою соціального захисту еко­номічно активного населення від різноманітних ризиків, по­в'язаних із втратою роботи, працездатності й доходів, що ба­зується на колективній солідарності відшкодування шкоди. Характерною рисою соціального страхування є його фінансу­вання зі спеціальних позабюджетних фондів, які формують

ся із цільових внесків роботодавців, застрахованих осіб та за фінан­сової підтримки держави. Це страхування базується на прин­ципі нежорсткої еквівалентності: є певна залежність страхо­вих виплат від величини трудового вкладу і страхового стажу, але, на відміну від приватного страхування, в соціальному стра­хуванні принцип еквівалентності поєднується з принципом об'єднання ризиків і колективної солідарності.

Фонди соціального страхування функціонують на принци­пах самоврядування і некомерційного господарювання.

Розрізняють обов'язкове і добровільне соціальне страхуван­ня. Обов'язкове соціальне страхування поділяється на обов'язкове загальне страхування (поширюється на всіх без винятку осіб, які працюють за трудовим договором чи контрактом) і обов'язкове професійне страхування (поширюється на осіб, які зайняті на роботах, пов'язаних з підвищеним травматизмом, небезпечними і несприятливими умовами праці). У разі дефі­циту коштів цих фондів держава здійснює необхідні субсидії за свій рахунок. Добровільне соціальне страхування базується на принципах колективної солідарності та взаємодопомоги без страхової підтримки з боку держави.

За ринкової економіки діють різні види приватного страху­вання від соціальних ризиків, які є різновидами добровільного особистого страхування громадян. Воно здійснюється приват­ними страховими компаніями і пенсійними фондами за раху­нок внесків фізичних і юридичних осіб. Тут діють принципи ринкової еквівалентності індивідуальної оцінки соціального ризику, залежності розміру відшкодування від індивідуальної платоспроможності застрахованої особи, тісного взаємозв'язку програми страхування з розміром індивідуального внеску за­страхованої особи. У цій сфері працюють, в основному, ко­мерційні страхові компанії.

7. Змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян

Останнім часом почала складатися змішана форма соціаль­ного забезпечення, коли одні видатки повністю фінансуються за рахунок бюджетних коштів, а інші покриваються відповідними страховими фондами. Це стосується осіб, які займаються специфічною трудовою діяльністю і отримують матеріальне забезпечення відповідно до Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів", "Про судову експертизу", "Про державну підтримку засобів масової інформації" та ін. 

Особам, які мають право на призначення пенсій за окремими (спеціальними) законами, крім військовослужбовців офіцерсь­кого складу, визначається сума пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуван­ня", виплата якої здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду. Різниця між пенсією, призначеною за окремим законом, та пенсією, визначеною відповідно до Закону України "Про за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачуєть­ся за рахунок визначених відповідним окремим законом коштів (за рахунок державного бюджету, коштів галузі та ін.)

Військовослужбовцям офіцерського складу, військовослуж­бовцям надстрокової служби та військової служби за контрак­том Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситу­ацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Управління державної охорони України, особам на­чальницького складу органів внутрішніх справ України, кри­мінально-виконавчої системи України, особам начальницько­го складу податкової міліції, інших військових формувань, що утворюються відповідно до законів України, пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечен­ня військовослужбовців та осіб начальницького, рядового скла­ду органів внутрішніх справ та деяких інших осіб

8. Державне соціальне забезпечення за рахунок державних коштів

формою соціального забезпечення є державне соці­альне забезпечення за рахунок бюджетних коштів. Воно сто­сується осіб, які отримують забезпечення у зв'язку зі специ­фікою їхньої суспільно корисної діяльності, в період якої вони не підлягали обов'язковому соціальному страхуванню, а також усього населення, якому надаються певні види соціального за­безпечення без будь-якого зв'язку зтрудовою діяльністю.

Бюджетним кодексом України (ст. 87—91) передбачені ви­датки на соціальний захист і соціальне забезпечення за раху­нок державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Так, до видатків, що здійснюються з державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення: державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинсько­го складу строкової служби та членам їхніх сімей; пенсії військо­вослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; пенсії, призначені за іншими пенсій­ними програмами); державні програми соціальної допомоги (гро­шову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програ­ма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадя­нам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськота­тарського народу та осіб інших національностей, які були неза­конно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія учас­никам бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціально­го страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів); дер­жавна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських; державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; державну підтримку моло­діжних громадських організацій на виконання загальнодержав­них програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; дер­жавні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян (п. 9 ст. 87). До видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республі­канського АРК і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видат­ки на соціальний захист і соціальне забезпечення, державні про­грами соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебу­вають у цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допо­моги вдома; державні програми соціального захисту: пільги ве­теранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові ви­плати населенню на покриття витрат з оплати житлово-кому­нальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд ок­ремих категорій громадян; державні програми підтримки буді­вництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян; районні та міські програми і заходи з реалізації державної пол­ітики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї (п. 4 ст. 89). До ви­датків, що здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних транс­фертів, належать видатки на соціальний захист і соціальне за­безпечення; державні програми соціального захисту і соціаль­ного забезпечення; допомога з догляду за інвалідами І чи II гру­пи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання і трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих та інвалідів; бу­динки-інтернати для дітей-інвалідів; центри з нарахування і виплати пенсій та допомоги; притулки для неповнолітніх (крім притулків, визначених у підпункті "а" п. 4 ст. 89); республі­канські АРК і обласні програми та заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; інші державні соціальні програми (п. 4 ст. 90).

Кабінет Міністрів України щороку затверджує графік роз­межування джерел фінансування виплат з Пенсійного фонду на відповідний рік, де чітко вказано, які видатки проводяться за рахунок бюджетних коштів.

9. Недержавні організаційно-правові форми соціального забезпечення

З метою розширення бази соціального захисту населення заохочуються різні види недержавного (приватного) соціально­го забезпечення, основу якого становить недержавне пенсійне забезпечення.

Правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні регламентуються Законом України від 9 липня 2003 р. "Про недержавне пенсійне забез­печення". Розрізняються три типи недержавного пенсійного забезпечення:

1) забезпечення пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пен­сійних фондів та вкладниками таких фондів;

2) забезпечення страховими організаціями шляхом укладення договорів стра­хування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалід­ності або смерті учасника фонду;

3) забезпечення банківськи­ми установами шляхом укладення договорів про відкриття пен­сійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних за­ощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

У свою чергу, недержавні пенсійні фонди поділяються на такі види:

1) відкриті пенсійні фонди;

2) корпоративні пенсійні фонди;

3) професійні пенсійні фонди.

Відкриті пенсійні фонди за­сновуються будь-якими юридичними особами (банками чи стра­ховими компаніями) для широкого кола учасників, які залуча­ються через мережу відділів пенсійного фонду або агентів.

Корпора­тивні пенсійні фонди створюються роботодавцями або групами роботодавців для своїх працівників

Про­фесійні пенсійні фонди аналогічні корпоративним фондам за винятком того, що їх засновують не роботодавці, а об'єднання юридичних осіб або громадян за родом їх професійної діяльності для членів таких професійних об'єднань.

Видами пенсійних виплат є: 1) пенсія на визначений строк; 2) одноразова пенсійна виплата. Пенсія на визначений строк розраховується, на строк не менш як десять років від початку здійснення першої виплати. Одноразова пенсійна виплата мож­лива в разі критичного стану здоров'я, коли сума на рахунку є замалою чи учасник виїжджає за межі України на постійне проживання. Гроші, накопичені учасником системи недержав­ного пенсійного забезпечення, є його власністю. У разі смерті ці кошти успадковуються.

Фінансові установи зараз пропонують такі форми заоща­джень на старість:

1) депозитний рахунок, відкритий у банківській установі;

2) пай в інститутах спільного інвестування;

3) дохід за корпоративними цінними паперами (акції, облігації, векселі) у вигляді дивідендів, відсотків та від спекуляцій на різницях курсів купівлі-продажу самостійно або через інвес­тиційні компанії фондового ринку;

4) валюта й операції з нею через дилінгові компанії;

5) поліси у страхових компаніях, що укладають договори про накопичувальне страхування життя та пропонують сплачувати страхові внески і після настання виз­наченого віку одержувати щомісячну ренту у вигляді пенсії;

6) казначейські зобов'язання або інші цінні папери, дохід за якими гарантується державою або місцевою владою;

7) дохід від вкладення грошей у нерухомість (житло, дачі, гаражі, зе­мельні ділянки), вироби з дорогоцінних металів, антикваріат тощо.

За місцем роботи створюються спеціальні соціальні фонди для надання матеріальної допомоги своїм працівникам, утри­мання соціальної інфраструктури, придбання путівок до сана­торіїв та будинків відпочинку, здійснення доплат до пенсій, надання цільових одноразових допомог пенсіонерам тощо. Підприємства споруджують пансіонати для своїх одиноких працівників-пенсіонерів, будують для людей похилого віку спеціалізовані житлові комплекси. Потужні організації в наш час пожвавили роботу в цьому напрямі.

Особливим видом недержавного соціального забезпечення є благодійництво, що здійснюється з метою досягнення еконо­мічної стабільності і соціальної амортизації. 

10. Поняття і система пенсійного права.

Пенсійне право - є однією з найважливіших галузей серед соціального забезпечення.

Термін соціальне забезпечення означає форму матеріального забезпечення непрацездатних громадян, офіційно закріплених у міжнародному акті про економічні, соціальні та культурні права ,ухваленому генеральною Асамблеєю 00Н 16 грудня 1966 р. Такий термін соціальне забезпечення застосовується в концепції соціальне забезпечення /Концепції/ громадян України /ст.46/ вливається інший термін - "Соціальний захист" /І/ До змісту ст. 46 Конституції, соціальний захист і термін соціальне забезпечення ", тобто соціальний захист - ширше поняття і містить елементи, що не входять до поняття " соціальне забезпечення". На наш час термін дії "соціальний захист" належить до функції держави, яка піклується про матеріальне забезпечення непрацездатних громадян. По здійсненню цієї функції створено спеціальний орган держав-ної виконавчої влади міністерство соціального захисту населення України. Статус його визначено Указом Президента України від 23 жов-тня 1996р. 

Ця дана галузь права включає широку, внутрішню, узгоджену, хоча й немодифіковану, сукупність правових норм. Сам обсяг поняття соціального забезпечення в названому ро-зумінні визначається по-різному. Деякі вчені включають у нього всі соціально-економічні заходи, спрямовані на відшкодування втраченого заробітку та без еквівалентне забезпечення тих проблем громадян, котрі задовольняються з державних та громадських джерел поза прямим зв’язком із результатом їхньої трудової діяльності .

11. Пенсійна система України

Пенсійна система України — сукупність створених в Україні правових, економічних і організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії. Пенсійна система України в сучасному вигляді започаткована в січні 2004 року і містить у собі відносини по формуванню, призначенню і виплаті пенсій в трирівневій пенсійній системі.

В Україні система пенсійного обслуговування перебуває на стадії трансформації. Перехід до ринкової економіки виявив неспроможність забезпечити достатні і надійні виплати пенсіонерам, використовуючи однорівневу модель державного пенсійного страхування. Адже нині середній розмір пенсії становить 30–35% від середньої заробітної плати. Реформування пенсійної системи має за мету збільшити величину пенсії до 65%.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з таких рівнів (рис. 8.4):

1) солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

2) накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

3) система недержавного пенсійного забезпечення.

Перші два рівні належать до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками одночасно різних рівнів пенсійної системи.

Солідарна пенсійна система передбачає забезпечення мінімальної та гарантованої пенсії, яка надається державою. Її метою є гарантування кожному громадянину отримувати мінімальний дохід після виходу на пенсію. Така система належить до соціального захисту. Кошти для фінансування пенсійних виплат мобілізуються до Пенсійного фонду України шляхом обов'язкових відрахувань від заробітної плати громадян. Пенсія нараховується тільки за ті роки, коли працівник фактично сплачував пенсійні внески

У солідарній системі за рахунок коштів ПФУ призначають такі пенсії:

1) пенсія за віком;

2) пенсія з інвалідності внаслідок загального захворювання;

3) пенсія у зв'язку із втратою годувальника.

Пенсія – це щомісячна пенсійна виплата, що здійснюється з солідарної системи у разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку чи визнання її інвалідом та за умови втрати годувальника.

Особи мають право на призначення пенсії за віком із досягненням установленого віку та за наявності страхового стажу. Страховий стаж – це період, протягом якого щомісячно сплачувалися страхові платежі у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий внесок – це кошти, що охоплюють відрахування на соціальне страхування та збори на обов'язкове державне пенсійне страхування. Мінімальний розмір пенсії за віком (за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу) встановлено у розмірі 20% від середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік.

За страхового стажу меншої тривалості, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Пенсію з інвалідності призначають у разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (каліцтва, пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Залежно від групи інвалідності пенсія встановлюється у розмірах від 50 до 100% пенсії за віком.

Пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Вона досягає 50% пенсії за віком померлого годувальника на одного непрацездатного члена та 100% – на декількох. Така пенсія призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним .

12. Структура системи пенсійного забезпечення в Україні

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

13. Поняття пенсії: ознаки, види та критерії їх розмежування.

У правовій літературі поняття «пенсія» (від лат. pensio – платіж) – це регулярна грошова виплата як матеріальна допомога за віком, з інвалідності, за вислугу років, у разі втрати годувальника.

Пенсія — це гарантована щомісячна грошова виплата для забезпеченості громадян у старості, на випадок повної чи часткової непрацездатності, втрати годувальника, а також у зв'язку з досягненням законодавчо встановленого стажу роботи у сферах трудової діяльності.

Раніше згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України отримували такі види державних пенсій:  а) трудові:

• за віком; За загальним правилом, право на пенсію у зв'язку з досягненням певного віку мають:

чоловіки з 60 років при стажі роботи не менше 25 років;

жінки з 55 років при стажі роботи не менше 20 років.

Деяким категоріям працівників пенсії за віком призначаються на пільгових умовах. Це, насамперед особи, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці

• за інвалідністю; Пенсії по інвалідності призначаються в двох випадках:

трудового каліцтва або професійного захворювання; загального захворювання.

Крім того, для отримання пенсії по інвалідності необхідно мати певний стаж роботи. Особам до 20 років пенсії по інвалідності призначаються незалежно від стажу.

Пенсії по інвалідності призначаються в таких розмірах:

інваліди 1 групи - 70%;

інвалідам 2 групи - 60%;

інвалідам 3 групи - 40% заробітку.

При неповному стажі пенсії по інвалідності призначаються пропорційно відпрацьованому стажу.На відміну від пенсій за віком, пенсії по інвалідності призначаються не безстроково - на час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Лише чоловікам старше 60 і жінкам старше 55 років пенсія по інвалідності призначається безстроково.

• у разі втрати годувальника; Пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Вона досягає 50% пенсії за віком померлого годувальника на одного непрацездатного члена та 100% – на декількох. Така пенсія призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним .

• за вислугу років;

б) соціальні пенсії.

Тепер згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набув чинності з 1 січня 2004 р., передбачено такі види пенсійних виплат із солідарної системи:

• пенсія за віком;

• пенсія за інвалідністю в результаті загального захворювання, інвалідності з дитинства;

• пенсія у зв'язку із втратою годувальника;

• соціальна виплата — допомога на поховання.

14. Поняття стажу та його класифікація у праві соціального забезпечення.

Трудови́й стаж — тривалість роботи і інших видів діяльності, з якими пов’язується право людини, головним чином, у сфері пенсійного забезпечення. Основним документом, що підтверджує трудовий стаж роботи, є трудова книжка, за відсутності якої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Трудовий стаж має значення для визначення правового статусу особи ( пенсіонер, ветеран праці тощо).

Трудовий стаж можна класифікувати на види, в залежності від його значення для настання правових наслідків:

1. Для призначення пенсій:

.1. Загальний;

1.2. Спеціальний;

2. Для призначення допомоги у зв’язку з утратою працездатності:

2.1. Загальний;

2.2. Безперервний.

3. Для визначення терміну відпустки:

3.1. Загальний;

3.2. Спеціальний;

3.3. На одному підприємстві.

4. Для отримання винагороди за загальні результати роботи підприємства:

4.1. На одному підприємстві;

4.2. В галузі.

5. Для пересування по службі;

6. На отримання пільг.

  Загальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від перерв.

Спеціальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, виокремлена із загального стажу за її змістом або за умовами праці, в тому числі й кліматичними.

15. Загальний трудовий стаж. Види діяльності, що зараховуються в загальний трудовий стаж.

Загальний трудовий стаж - це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно-корисної діяльності до 01.01.2002, що враховується в календарному порядку. 

 Згідно з п. 4 ст. 30 Закону про трудові пенсії в загальний трудовий стаж включаються такі періоди трудової та іншої суспільно-корисної діяльності до 01.01.2002:  • періоди роботи в якості робітника, службовця

• періоди творчої діяльності членів творчих спілок письменників, художників, композиторів, кінематографістів, театральних діячів, а також літераторів і художників, які не є членами відповідних творчих спілок;  • служба в Збройних Силах України та інших створених відповідно до законодавства РФ військових формуваннях, Об'єднаних Збройних Силах Співдружності Незалежних Держав, Збройних Силах колишнього СРСР, органах внутрішніх справ РФ, органах федеральної служби безпеки, федеральних органах виконавчої влади, в яких передбачена військова служба, колишніх органах державної безпеки РФ, а також в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ колишнього СРСР (у тому числі в періоди, коли ці органи іменувалися по-іншому), перебування в партизанських загонах в період громадянської і Великої Вітчизняної воєн;  • періоди тимчасової непрацездатності, що почалася під час роботи, і період перебування на інвалідності I і II груп, отриманої внаслідок каліцтва, пов'язаного звиробництвом, або професійного захворювання;  • період перебування в місцях ув'язнення понад термін, призначеного при перегляді справи;  • періоди отримання допомоги по безробіттю, участі в оплачуваних громадських роботах, переїзду за направленням служби зайнятості в іншу місцевість іпрацевлаштування. ¹ Таким чином, вміст загального трудового стажу різко звужене в порівнянні з раніше діючим пенсійним законодавством.

16. Спеціальний трудовий стаж. Види діяльності, що зараховуються в загальний трудовий стаж.

Спеціальний трудовий стаж - це сумарна тривалість певної трудової діяльності на відповідних видах робіт до 01.01.2002, яка дає право на дострокове призначення трудової пенсії. 

До періоду, зараховуються до страхового стажу, нарівні з періодами роботи і (або) іншої діяльності належать:  • період проходження строкової військової служби, а також іншої прирівняної до неї служби, передбаченої Законом про пенсійне забезпечення осіб, які проходили військову службу;  • період одержання допомоги по державному соціальному страхуванню в період тимчасової непрацездатності;  • період догляду одного з батьків за кожною дитиною до досягнення нею віку півтора років, але не більше трьох років у загальній складності;  • період отримання допомоги по безробіттю, період участі в оплачуваних громадських роботах і період переїзду за направленням державної служби зайнятості в іншу місцевість для виконання роботи;  • період утримання під вартою осіб, необгрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності, необгрунтовано репресованих і згодом реабілітованих, і період відбування покарання цими особами в місцях позбавлення волі і засланні;  • період догляду, здійснюваного працездатним обличчям за інвалідом I групи, дитиною-інвалідом або за особою, яка досягла віку 80 років.  Перераховані вище періоди зараховуються до страхового стажу тільки в тому випадку, якщо їм передували і (або) за ними слідували періоди роботи і (або) іншої діяльності (незалежно від тривалості), за які сплачувалися страхові внески.

17. Поняття та значення страхового стажу в праві соціального забезпечення.

Страховий стаж - враховується при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до ПФ РФ, а також інших періодів, зараховуваних до страхового стажу. 

Значення страхового стажу полягає в тому, що він використовується при визначенні права на трудову пенсію і права на окремі види пенсій по державному пенсійному забезпеченню (при розрахунку розміру пенсій тривалість страхового стажу як правило, не враховується).  Страховий стаж використовується також при визначенні розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності. Страховий стаж необхідний і в деяких інших випадках, наприклад, для встановлення звання «Ветеран праці». 

Коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, зазначене у статті 11 Закону № 1058. До них належать:

1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємство), створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (вкупі з юридичними та фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;

2) члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, зокрема тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент);

3) фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, серед них ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

18. Поняття та види пенсій за віком у солідарній системі

Пенсії за віком – головний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво важливих інтересів мільйонів вітчизняних пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів (близько 14 млн. осіб) 10 млн. пенсіонери за віком.

Особи мають право на призначення пенсії за віком із досягненням установленого віку та за наявності страхового стажу. Страховий стаж – це період, протягом якого щомісячно сплачувалися страхові платежі у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий внесок – це кошти, що охоплюють відрахування на соціальне страхування та збори на обов'язкове державне пенсійне страхування. Мінімальний розмір пенсії за віком (за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу) встановлено у розмірі 20% від середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік.

За страхового стажу меншої тривалості, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

19. Умови призначення пенсії за віком

Ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини з пенсійного забезпечення, є ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІУ від 09.07.2003 та ЗУ "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991. Ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлені загальні умови призначення пенсій за віком - досягнення певного віку та наявність відповідного стажу роботи, які з 01.10.2011 року - передбачають досягнення чоловіками і жінками - 60 років при наявності страхового стажу не менше 15 років (крім передбачених законодавством випадків дострокового виходу на пенсію) (01.10.2011 р. - дата набрання чинності ЗУ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07. 2011 р., яким внесено зміни, зокрема, до ст. 26 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"). Також, ЗУ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-УІ від 08.07. 2011 р. (надалі - Закон №3668-/1) - передбачено поступове підвищення пенсійного віку для жінок (умовно кажучи категорія перехідного періоду). При цьому, відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абз. 1 п. 1 ст. 26 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (абз. 2 п. "в" ч. 4 ст. 30 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Таким чином, із 01.10.2011 р. право на пенсію за віком мають жінки 1961 р.н. і старші після досягнення ними такого віку:

20. Механізм призначення пенсій за віком у солідарній системі

Ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини з пенсійного забезпечення, є ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІУ від 09.07.2003 та ЗУ "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991. Ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлені загальні умови призначення пенсій за віком - досягнення певного віку та наявність відповідного стажу роботи, які з 01.10.2011 року - передбачають досягнення чоловіками і жінками - 60 років при наявності страхового стажу не менше 15 років (крім передбачених законодавством випадків дострокового виходу на пенсію) (01.10.2011 р. - дата набрання чинності ЗУ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07. 2011 р., яким внесено зміни, зокрема, до ст. 26 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"). Також, ЗУ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-УІ від 08.07. 2011 р. (надалі - Закон №3668-/1) - передбачено поступове підвищення пенсійного віку для жінок (умовно кажучи категорія перехідного періоду). При цьому, відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абз. 1 п. 1 ст. 26 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (абз. 2 п. "в" ч. 4 ст. 30 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Таким чином, із 01.10.2011 р. право на пенсію за віком мають жінки 1961 р.н. і старші після досягнення ними такого віку:

21. Пенсії за віком на пільгових умовах: поняття та умови призначення.

Під пільговим пенсіонуванням слід розуміти - можливість вийти на пенсію за віком або в молодшому віці за загальної незмінної тривалості трудового стажу, або за одночасним зниженням

вимог до віку і тривалості трудового стажу. Законодавство встановлює відповідні умови для надання пенсійних пільг. Це:

1. особливі умови праці

Найбільший обсяг пільг передбачено для працівників, які були зайняті на підземних роботах, на роботах з шкідливими і важкими умовами праці:

а) за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним КМУ, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 р. і при стажі роботи більше 20 р.,

з них не менше 10 р. на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 р. і при стажі роботи більше 15 р.,

з них не менше 7 р. 6 міс. на зазначених роботах.

Працівники, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 р. 4 міс. - жінкам.

б) за списком №2:

чоловіки - після досягнення 50 р. і при стажі роботи не менше 25 р.,

з них не менше 12 р. 6 міс. на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 р. і при стажі роботи не менше 15 р.,

з них не менше 10 р. на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку на 1 р. за кожні 2 р. 6 міс. такої роботи чоловікам і за кожні 2 р. такої роботи - жінкам.

в) трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві с/г продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах с/г - ч. - 55 р. і при загальному стажі 25 р., з них - 20 р. на зазначеній роботі.

г) жінки - // -, машиністи будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на базі тракторів і екскаваторів - 50 р. - 20 р. - 15 р. на зазначеній роботі;

д) доярки, свинарки-оператори в с/г-ві - 50 - 20 р. за умови виконання встановлених норм обслуговування;

е) жінки, які протягом повного сезону зайняті на вирощуванні, збиранні та обробці тютюну - 50 - 0 - 20 р.;

є) робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і машинах - за списком виробництв і професій КМУ - 50 - 0 - 20 р.;

ж) жінки, які працюють в с/г-ому виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей - незалежно від віку і трудового стажу - в порядку, що виз. КМУ;

з) водії міського пасажирського транспорту (а.. тр., тр.) і великовагових автомобілів, зайнятих в технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:

ч. - 55 - 25 р. - 20 р.

ж. - 50 - 20 р. - 15 р.

Деякі особливості пенсій1ного забезпечення встановлені для працівників, зайнятих на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургійній промисловості. Так, зокрема, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на таких роботах, на будівництві шахт і рудників - за списком робіт і професій, затв. КМУ - мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 р., а працівники провідних професій - не менше 20 р. При наявності стажу на підземних роботах не менше 10 р. (ч.) і 7 р. 6 міс. (ж.) за кожний повний рік цих робіт загальний пенсійний вік знижується на 1 рік.

2. відповідна місцевість, в якій працювали, або проживали громадяни;

Залежно від місцевості, в якій працювали або проживали громадяни, право на пільгову пенсію за віком мають особи, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення:

які працювали в 1986 р. в зоні відчуження незалежно від кількості робочих днів - 10 років (зменшення віку)

які працювали в 1987 р. в зоні відчуження не менше 10 р. днів - на 8 років

які працювали в 1988 р. в зоні відчуження не менше 14 днів - на 5 років

евакуйовані з 10 км. зони відчуження в 1986 р. - на 10 років

евакуйовані з інших територій в 1986 р. - на 8 років

особам, які постійно проживали чи працювали в зоні безумовного відселення - на 4 роки, та додат-

ково 1 рік за кожний рік проживання, робо-

ти, але не більше 9 р.

особам, які постійно проживали чи працювали в зоні гарантованого добровільного відселення - на 3 р. + 1 р. за 2 р. проживання, роботи, але не більше як на 6 р.

і т.д. - Закон України "Про статус і соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 19.12.1991 р.

3. відповідні показники, що характеризують стан здоров'я;

залежно від відповідних показників, що характеризують стан здоров'я, пенсії за віком на пільгових умовах призначаються військовослужбовцям, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку - ч. - 55 р. - 25 р.; ж. - 50 - 20.

На цих же умовах мають право на пенсію за віком особи, хворі на гіпофізарний нанізом (ліліпути) і диспропорційні карлики:

ч. - 45 - 20; ж. - 40 - 15.

Інваліди по зору І гр. - сліпі та інваліди з дитинства І гр.:

ч. - 50 р. - 15; ж. - 40 р. - 10 р.

4) сімейний стан.

Сімейний стан дає підстави на пільгову пенсію за віком жінкам, які виховали 5 або більше дітей до 8 р. віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховала їх до 8 р. віку: 50 р. - 15 р. з урахуванням часу догляду за дітьми. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти - інваліди віком до 16 р., які мають право на одержанні соціальної пенсії.

22. Поняття пенсії по інвалідності та її види

Інший вид трудової пенсії – це пенсія з інвалідності. Вона є одним із видів соціального захисту непрацездатних. Її можна визначити як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, призначувані в разі встановлення медичним органом однієї з трьох груп інвалідності, які тягнуть повну або часткову втрату працездатності внаслідок трудового каліцтва, професійного чи загального захворювання, з інших причин. Згідно з Законом “Про основи соціальної захищеності інвалідів України” від 21.03.91, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, обумовленим захворюванням, наслідків травм чи уроджених дефектів, що приводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги й захисту.

Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється на три групи: I, ІІ та ІІІ. Законодавство про пенсійне забезпечення вирізняє два види пенсії з інвалідності залежно від причин інвалідності: – пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання; – пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії по інвалідності призначаються в двох випадках:

1)трудового каліцтва або професійного захворювання;

2)загального захворювання.

Крім того, для отримання пенсії по інвалідності необхідно мати певний стаж роботи:

Особам до 20 років пенсії по інвалідності призначаються незалежно від стажу.

Пенсії по інвалідності призначаються в таких розмірах:

1)інваліди 1 групи - 70%;

2)інвалідам 2 групи - 60%;

3)інвалідам 3 групи - 40% заробітку.

При неповному стажі пенсії по інвалідності призначаються пропорційно відпрацьованому стажу.

На відміну від пенсій за віком, пенсії по інвалідності призначаються не безстроково - на час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Лише чоловікам старше 60 і жінкам старше 55 років пенсія по інвалідності 

23. Умови призначення пенсії по інвалідності у солідарній системі та її розміри

Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від  9 липня 2003 р. № 1058-IV (далі - Закон) визначено порядок та умови обчислення пенсій по інвалідності внаслідок загального захворювання (у т. ч. каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності.

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Для того щоб пенсія по інвалідності була призначена з дня встановлення інвалідності, заяву на призначення пенсії слід надати до територіального управління Пенсійного фонду не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Обов’язковою умовою для призначення таких пенсій за нормами Закону є наявність страхового стажу від 1 до 15 років залежно від віку інваліда та групи інвалідності.

Особи, визнані інвалідами після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу 15 років.

Слід зазначити, що в період до 1 січня 2016 р. особи, визнані інвалідами ІІ групи, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, який передбачений для призначення пенсій інвалідам І групи.

Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби, то пенсія по інвалідності призначається особі незалежно від наявності страхового стажу.

  Частиною першою статті 33 Закону встановлено, що пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: інвалідам I групи — 100% пенсії за віком; інвалідам II групи — 90% пенсії за віком; інвалідам III групи — 50% пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього ж Закону.

При цьому, до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності, крім наявного страхового стажу зараховується також період із дня встановлення інвалідності до досягнення особою пенсійного віку (ст. 24 Закону).

24. Пенсії у разі втрати годувальника: поняття, умови призначення.

Поняття «пенсія на випадок втрати годувальника» пов'язується з необхідністю забезпечення непрацездатних членів сім'ї, які перебували на утриманні померлого.

Під пенсією на випадок втрати годувальника розуміються щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені у зв'язку з втратою годувальника непрацездатним членам його сім'ї, які знаходяться на його утриманні, у розмірах, співвіднесених із заробітком годувальника.

Право на пенсію на випадок втрати годувальника мають усі сім'ї, чиї годувальники належали до категорій осіб, які підлягають державному соціальному страхуванню.

Цей вид пенсії призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які перебували на його утриманні. При цьому дітям призначається пенсія незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого.

Коло непрацездатних членів сім'ї визначене законодавством.

Непрацездатними визнаються члени сім'ї:  а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18-річного віку і старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до виповнення їм 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;  б) батько, мати, подружжя (дружина, чоловік), якщо вони є інвалідами чи досягли пенсійного віку (група інвалідності до уваги не береться). Право на пенсію в разі втрати годувальника мають інваліди всіх трьох груп;  в) один із батьків (батько, мати) чи один із подружжя (вдова, вдівець), якщо він зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами та онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює;  г) дід і баба — за відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.

Необхідною умовою для призначення пенсії у разі втрати годувальника є перебування непрацездатного члена сім'ї на утриманні годувальника.  Розміри пенсій сімей залежать від низки обставин:  - середньомісячного заробітку,  - кількості непрацездатних членів сім'ї, які мають право на пенсію.

З 1 січня 2004 р. пенсію у зв'язку із втратою годувальника призначають на підставі розділу V Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при дотриманні громадянами таких обов'язкових умов:

1. їх можна вважати непрацездатними членами сім'ї померлого годувальника;

2. вони перебували на повному утриманні годувальника  або одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування;

3. померлий годувальник на момент смерті мав страховий стаж визначеної тривалості.

Пенсію у зв'язку із втратою годувальника призначають лише тоді, коли годувальник на день смерті мав страховий стаж, необхідний для призначення пенсії з інвалідності.

Якщо смерть годувальника пов'язана з нещасним випадком на виробництві або викликана професійним захворюванням, пенсійні виплати його утриманцям призначають за Законом про страхування від нещасного випадку.

Пенсію у зв'язку із втратою годувальника призначають у таких розмірах:

1. на одну особу - 50% пенсії за віком померлого годувальника;

2. на двох і більше осіб - 100% пенсії за віком померлого годувальника;

3. дітям-сиротам - у згаданих вище розмірах, виходячи з розмірів пенсій за віком кожного з батьків.

Обчислюють пенсію у зв'язку із втратою годувальника за тими самими правилами, що й пенсії за віком. При цьому до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, призначають одну спільну пенсію.

25. Коло осіб, які мають право на призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника у солідарній системі.

Під пенсією на випадок втрати годувальника розуміються щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені у зв'язку з втратою годувальника непрацездатним членам його сім'ї, які знаходяться на його утриманні, у розмірах, співвіднесених із заробітком годувальника.

Право на пенсію на випадок втрати годувальника мають усі сім'ї, чиї годувальники належали до категорій осіб, які підлягають державному соціальному страхуванню.

Цей вид пенсії призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які перебували на його утриманні. При цьому дітям призначається пенсія незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого.

Коло непрацездатних членів сім'ї визначене законодавством.

Непрацездатними визнаються члени сім'ї:  а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18-річного віку і старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до виповнення їм 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;  б) батько, мати, подружжя (дружина, чоловік), якщо вони є інвалідами чи досягли пенсійного віку (група інвалідності до уваги не береться). Право на пенсію в разі втрати годувальника мають інваліди всіх трьох груп;  в) один із батьків (батько, мати) чи один із подружжя (вдова, вдівець), якщо він зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами та онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює;  г) дід і баба — за відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.

26. механізм призначення пенсії у зв язку з втратою годувальника за солідарною системою

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі передбачається призначення за визначених умов такий вид пенсійної виплати як пенсія у зв'язку з втратою годувальника. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. регулює питання умов призначення такої пенсії. Отже, ст. 36 зазначає, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у ч.2 ст. 32 цього Закону, тобто якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його триманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.По-перше, необхідно визначити, які особи вважаються непрацездатними членами сім'ї :1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону;2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.По-друге, до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться вищезазначені особи, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

27. Види пенсійних виплат із коштів Накопичувального фонду

Відповідно до Закону " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування "за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

1) довічна пенсія з установленим періодом;

2) довічна обумовлена пенсія;

3) довічна пенсія подружжя;

4) одноразова виплата.

Страхування й виплата довічної пенсії здійснюється згідно із Законом України «Про страхування» страховою організацією, обра­ною застрахованою особою.Розмір довічної пенсії розраховується страховою організацією актуарно, виходячи з вартості оплаченого договору страхування довічної пенсії, з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного страховою організацією, видатків, пов’яза­них із подальшим інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і жінок величини тривалості життя.Виплата довічної пенсії здійснюється у строки і в порядку, що визначені договором страхування довічної пенсії.Одноразова виплата застрахованій особі з коштів Накопичувального фонду здійснюється територіальним органом Пенсійного фонду.Пенсійні виплати, що здійснюються застрахованим особам за рахунок коштів Накопичувального фонду, підлягають оподаткуванню відповідно до законів України про оподаткування.Договір страхування довічної пенсії укладається між застрахованою особою та страховою організацією відповідно до законодавства про страхову діяльність після досягнення застрахованою особою пенсійного віку.

28. загальна характеристика і правове регулювання пенсійного забезпечення окремих категорій громадян

Пенсійне страхування - є невід'ємною складовою частиною загальнообов'язкового державного соціального страхування. Це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання пенсійного забезпечення громадянам у старості, у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок пенсійних страхових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, фізичними особами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

види пенсійного забезпечення;умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;пенсійний вік, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;джерела формування коштів на пенсійне забезпечення; ґ) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.Згідно із законодавством розрізняють два види пенсій:трудові пенсії;соціальні пенсії.Право на трудову пенсію мають особи, які працювали на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, особи, які займалися підприємницькою діяльністю, члени творчих спілок, інші особи, які сплачували внески до Пенсійного фонду України.Право на соціальну пенсію мають усі непрацюючі громадяни України.Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали під час захисту Батьківщини чи при виконанні інших обов’язків військової служби.Розрізняють певні види трудових пенсій:за віком;з інвалідності (призначаються у разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров’я, внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання);у разі втрати годувальника (право на цю пенсію мають особи в разі втрати годувальника, які були на його утриманні);за вислугу років (призначаються окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком;наукова пенсія (призначається науковим працівникам).Соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію.Соціальні пенсії призначаються і виплачуються таким особам: інвалідам І, II, III груп, а також інвалідам з дитинства; особам, які досягли віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років; дітям – у разі втрати годувальника; дітям-інвалідам віком до 16 років.

29. пенсійне забезпечення державних службовців таа його види

статтею 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, що діє з 01.10.2011 р.) передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 років, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (для чоловіків – 35 років, для жінок – 30 років), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

До досягнення віку – 62 років чоловіками, право на пенсію за віком мають державні службовці - чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року;

60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року;

61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

30. пенсії за вислугу років державним службовцям

законодавством передбачено призначення пенсій за віком на пільгових умовах, особливість, цього виду пенсій, полягає у зменшенні пенсійного віку.Так, однією із категорій працівників, які мають право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, є особи, які працюють на роботах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років.Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю. Однак умови призначення пенсії за вислугу років неоднакові. В одних випадках вони призначаються незалежно від віку, в інших – встановлюється вік і стаж.Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначено статтями 54 і 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також іншими спеціальними законодавчими актами, зокрема: «Про державну службу», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», тощо.Так, законодавство вирізняє чотири категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугу років:- військовослужбовці, службовці та працівники органів внутрішніх справ;- працівники цивільної авіації та льотно-випробувального складу;- державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів;- окремі категорії працівників та спеціалістів інших галузей народного господарства.Першій категорії працівників пенсії призначаються за наявності певної вислуги років служби, зазвичай незалежно від віку, інколи – в сукупності з віком та іншими обставинами.Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393.У другій категорії працівників умовами призначення пенсії за вислугу років є наявність певного стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) і припинення до часу звернення за пенсією роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років.Перелік посад льотного складу та інших працівників цивільної авіації, порядок нарахування строків вислуги років для призначення ним пенсій затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 21 липня 1992 року N 418.До третьої категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугу років, належать посадові особи та інші працівники державного апарату.Так, пенсія державним службовцям призначається з досягненням встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

31. пенсія по інвалідності та втраті годувальника згідно закону про держ службу

Пенсія по інвалідності у розмірах, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" , особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі. У разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності виплата пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до цього Закону, здійснюється у порядку, визначеному статтею 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ). Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі. У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ). Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

32. правове регулювання пенсій військовослужбовцям та особам прирівняним до них

Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” [5] визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України: військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Управління державної охорони, інших військових формувань, що створюються ВРУ, СБУ, осіб начальницького і рядового складу ОВС, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей, а також військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, КДБ, військовослужбовців, які в період Великої Вітчизняної війни проходили службу у складі 1-го Чехословацького корпусу під командуванням Л. Слободи та членів їх сімей.Нарівні з військовослужбовцями забезпечуються: партизани і підпільники та члени їх сімей; робітники та службовці відповідних категорій, які стали інвалідами у зв’язку з пораненням, каліцтвом або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на військовій службі в період Великої Вітчизняної війни чи на роботі в районах воєнних дій; військовозобов’язані, призвані на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, котрі стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, які були отримані під час виконання службових обов’язків у період проходження цих зборів, та члени їх сімей; працівники воєнізованої охорони, які не підлягають державному соціальному страхуванню, та члени їх сімей.Перелічені особи мають право на пенсію за вислугу років, у зв’язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника. Пенсії призначаються й виплачуються тільки після звільнення зі служби. Пенсії за вислугу років військовослужбовцям Право на таку пенсію мають:1) військовослужбовці, які на момент звільнення зі служби мають вислугу на військовій службі 20 років і більше;2) військовослужбовці, які звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров’я, у зв’язку із скороченням штатів і які на день звільнення досягли 45 років, а ті, хто є інвалідами війни, — незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, із яких не менше 12 років і 6 місяців складає військова служба.Для осіб, визначених п. 1, розмір пенсії складає 50 % відповідних сум грошового забезпечення. Якщо військовослужбовець має спеціальний стаж 20 років, і при цьому звільнений зі служби за віком або за станом здоров’я, то розмір пенсії буде складати 55 % відповідних сум грошового забезпечення. За кожен рік вислуги понад 20 років нараховується 3 % відповідних сум грошового забезпечення. Для осіб, визначених п. 2, розмір пенсії складає 50 % відповідних сум грошового забезпечення, а за кожен рік служби понад 25 років — 1 % відповідних сум грошового забезпечення.Особам, віднесеним до пп. 1 і 2, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час проходження служби, розмір пенсії збільшується на 10 % — для І категорії, 5 % — для ІІ, ІІІ, ІV категорій. Загальний розмір пенсії не повинен перевищувати 85 % відповідних сум грошового забезпечення, для ліквідаторів І категорії — 95 %, ІІ і ІІІ категорій — 90 %.Мінімальний розмір пенсії за вислугу років не повинен бути нижчим від мінімальної пенсії за віком.Відповідно до ст. 16 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців…” до пенсії за вислугу років може нараховуватися надбавка.

33. необхідність запровадження і функціонування недержавного пенсійного забезпечення

Запровадження недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) є одним з основних завдань і важливих кроків реформування системи пенсійного забезпечення України. Створення законодавчих передумов функціонування інститутів додаткового, добровільного пенсійного забезпечення є нагальною вимогою часу та необхідною умовою існування ефективної, соціально справедливої системи відносин у сфері соціального забезпечення населення.Система НПЗ покликана створити можливості для збереження та примноження коштів вкладників з метою забезпечення отримання ними стабільного доходу після настання пенсійного віку. Перевага НПЗ в тому, що збережені кошти збільшуються за рахунок інвестиційного доходу. При цьому державний нагляд за установами пенсійного забезпечення дозволяє запобігти проведенню надто ризикованих операцій і втраті пенсійних заощаджень.Кошти, накопичувані на пенсійних рахунках їхніх учасників, як правило, є значним джерелом інвестицій в економіці. Особливість діяльності пенсійних фондів у тому, що вони зацікавлені здійснювати довгострокові інвестиції для узгодження власних потоків внесків і виплат. Пенсійні фонди є значними інвесторами. А це дозволяє розвивати ринок довгострокового запозичення коштів.Основний принцип діяльності недержавних пенсійних фондів – добровільність участі в них. Вкладники й отримувачі виплат (учасники пенсійних фондів) можуть обирати найпривабливіші пенсійні схеми здійснення внесків та отримання виплат. Вони також мають змогу оцінювати надійність напрямів інвестування коштів. Зберігаючи гроші в банках, вкладники, на відміну від учасників пенсійних фондів, таких можливостей позбавлені.Основні принципи діяльності НПЗ такі:– економічно-соціальна заінтересованість працівників і роботодавців у НПЗ;– добровільність участі в системі НПЗ (добровільність створення та приєднання до раніше створених пенсійних фондів, добровільність пенсійних внесків, вибору пенсійного фонду та форми пенсійних виплат тощо);– здійснення інвестиційної діяльності виключно в інтересах вкладників та учасників з метою захисту пенсійних внесків від інфляції та збільшення пенсійних накопичень із допомогою отримання інвестиційного доходу;– державне регулювання діяльності НПЗ і нагляд за її здійсненням тощо.Важливими гарантіями стабільного функціонування системи НПЗ і діяльності пенсійних фондів зокрема, захисту пенсійних заощаджень мають стати:– розмежування функцій управління пенсійними фондами, управління активами пенсійного фонду та їхнього зберігання між фінансовими установами, що надають відповідні послуги;– ліцензування фінансових установ у системі НПЗ спеціально уповноваженими державними органами;– здійснення зовнішнього моніторингу операцій з активами пенсійного фонду та їхнього обліку банківською установою–зберігачем активів пенсійного фонду;– створення страхового резерву в структурі активів пенсійного фонду для забезпечення виконання зобов'язань перед вкладниками й учасниками пенсійного фонду;– розміщення активів пенсійного фонду за принципами диверсифікації, відповідального ставлення до інвестування, надійності, ліквідності та прибутковості такого інвестування;– проведення регулярних незалежних актуарних оцінювань пенсійних фондів;– закріплення цілковитової відповідальності фінансових установ, котрі надають пенсійним фондам послуги з недержавного пенсійного забезпечення, усім належним їм майном.

34. поняття системи недержавного пенсійного забезпечення

Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, що базується на принципах добровільної участі фізичних і юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.Цілі і переваги участі в системі недержавного пенсійного забезпечення шляхом участі в недержавному пенсійному фондіМета: накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами для забезпечення пенсійних виплат за результатами діяльності пенсійного фонду.Додаткові можливості участі в недержавному пенсійному забезпеченні засновників і працедавців-платників пенсійного фонду:часткове самофінансування власного підприємства за рахунок накопичених у фонді коштів;економія на податку на прибуток підприємств;залучення через корпоративні цінні папери більш дешевих інвестиційних ресурсів на стабільних довгострокових умовах;забезпечення корпоративного контролю над об’єктами бізнесу за рахунок меншого об’єму корпоративних прав;полегшений і більш дешевий доступ до довгострокових кредитних ресурсів.Недержавний пенсійний фонд (далі — пенсійний фонд) — це юридична особа, утворена відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує і проводить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам вказаного фонду в встановленому чинним законодавством порядку.

35. Види недержавних пенсійних фондів:

1. відкритий пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути які-небудь фізичні особи незалежно від місця і характеру їх роботи;

2. корпоративний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-працедавець або декілька юридичних осіб-працедавці, до якої можуть приєднуватися працедавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, що перебувають (перебували) в трудових відносинах з працедавцями-засновниками і працедавцями-платниками цього фонду;

3. професійний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником якого можуть бути об’єднання юридичних осіб-працедавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні союзи (об’єднання професійних союзів), або фізичні особи, зв’язані по роду їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, зв’язані по роду їх професійної діяльності (занять), визначеної в статуті фонду.

Недержавні пенсійні фонди утворюються згідно рішення засновників і не ставлять за мету отримання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками.

Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності.

Активи пенсійного фонду (пенсійні активи) формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) і прибутків (збитку) від інвестування пенсійних активів.

Єдиним органом управління пенсійним фондом є рада пенсійного фонду (рада фонду).

Пенсійний фонд для забезпечення своєї діяльності користується послугами компанії з управління активами, адміністратора і зберігача цінних паперів на підставі відповідних договорів з радою фонду.

36. Поняття та значення соціальних допомог в системі соціального забезпечення України

Другий вид державної пенсії – це соціальна пенсія. Інститут соціальних пенсій вперше введено в законодавство про соціальне забезпечення з 1 січня 1991 року Законом Союзу РСР “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР”. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року також застосовує цей інститут, удосконаливши його і зменшивши вік, із досягненням якого призначаються соціальні пенсії, до загального пенсійного віку. Соціальними пенсіями користується незначна кількість осіб. Так, наприклад трудові пенсії одержує більше 95% пенсіонерів, соціальні – менше 5%. Соціальну пенсію можна визначити як щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені непрацюючим, непрацездатним громадянам, які не мають права на трудову пенсію. Правовий режим надання соціальної пенсії вирізняється за суб’єктивною ознакою залежно від категорії одержувачів пенсії, а також за причиною відсутності права на трудову пенсію. До осіб, які мають право на соціальну пенсію, належать інваліди I та II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи; особи, які не досягли 18-річного віку чи старші за цей вік, якщо вони стали інвалідами до виповнення їм 18 років, у разі втрати годувальника, діти – інваліди у віці до 16 років. На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається стажем, заробітком, умовами праці, соціальні пенсії враховують лише соціальну незахищеність громадян. Розмір цих пенсій диференційований: від 30 до 200% мінімальної пенсії за віком. Соціальні пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які досягли відповідно 60- і 55-річного віку, але не мають права на трудову пенсію без поважних причин. Особи, які досягли пенсійного віку, а також інваліди III групи, які не мають права на трудову пенсію з поважних причин, мають право на соціальну пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. За своєю природою соціальні пенсії займають проміжне місце між трудовими пенсіями та допомогами. Враховуючи це, вчених та практичних працівників можна поділити на: прихильників соціальних пенсій та їх противників. Сьогодні в окремих законопроектах пропонується перевести соціальні пенсії в систему соціальної допомоги і регулювати в рамках законодавства про соціальну допомогу.

37. Характерні ознаки соціальних допомог та відмінність їх від інших видів соціального забезпечення

Інститут соціальних пенсій вперше введено в законодавство про соціальне забезпечення з 1 січня 1991 року Законом Союзу РСР “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР”. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року також застосовує цей інститут, удосконаливши його і зменшивши вік, із досягненням якого призначаються соціальні пенсії, до загального пенсійного віку. Соціальними пенсіями користується незначна кількість осіб. Так, наприклад трудові пенсії одержує більше 95% пенсіонерів, соціальні – менше 5%. Соціальну пенсію можна визначити як щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені непрацюючим, непрацездатним громадянам, які не мають права на трудову пенсію. На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається стажем, заробітком, умовами праці, соціальні пенсії враховують лише соціальну незахищеність громадян. Розмір цих пенсій диференційований: від 30 до 200% мінімальної пенсії за віком. Соціальні пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які досягли відповідно 60- і 55-річного віку, але не мають права на трудову пенсію без поважних причин. Особи, які досягли пенсійного віку, а також інваліди III групи, які не мають права на трудову пенсію з поважних причин, мають право на соціальну пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

38. Види, класифікація допомог

Допомога — це грошова виплата (одноразова чи періодична), яка призначається окремим категоріям громадян у порядку і розмірах, передбачених законодавством. Численні види допомоги у системі соціального забезпечення можуть бути класифіковані за різними підставами:

Чинним законодавством передбачено такі види допомоги:

-допомога по тимчасовій непрацездатності;

-допомога по вагітності та пологах;

- допомога при народженні дитини;

- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

-допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

-допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми,

-допомога на поховання;

-одноразова допомога потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

- допомога по безробіттю;

-допомога вимушеним переселенцям;

-допомога біженцям;

- інші види допомог.

За цільовим призначенням допомоги поділяються на:

а) допомога, що компенсує заробіток (повністю чи частково), який втрачений із поважних причин - допомога по тимчасовій непрацездатності, допомога по вагітності і пологах. Як правило, розмір цієї допомоги залежить від розміру втраченого заробітку і виплата її триває протягом всього періоду, поки втрачений заробіток;

б) допомога, яка надана як додаткова матеріальна допомога для покриття разових додаткових витрат (допомога при народженні дитини, допомога на поховання). Розміри цієї допомоги не залежать від наявності в отримувача заробітку чи іншого доходу і Його розміру. Така допомога за строками її виплати є одноразовою;

в) допомога, яка повинна забезпечити засоби до існування на період відсутності заробітку чи іншого доходу - допомога по безробіттю. Розмір цієї допомоги і строки її виплати можуть бути різні, залежно від конкретного отримувача допомоги.

Види допомоги за строками її виплати класифікуються на:

а) допомогу одноразову - жінкам" які стали на облік у медичних закладах на ранніх строках вагітності, у разі народження дитини; на поховання; біженцям; вимушеним переселенцям;

б) допомога щомісячна - по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, на дитину до 16 років, по безробіттю;

в) допомога періодична (яка виплачується протягом певного періоду часу) - по тимчасовій непрацездатності; по вагітності і пологах.

Види допомоги за джерелами виплат класифікуються:

а) допомога, що виплачується за рахунок коштів бюджетів всіх рівнів;

б) допомога, що виплачується за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового соціального страхування.

39. Державні допомоги за законодавством України.

Допомога — це грошова виплата (одноразова чи періодична), яка призначається окремим категоріям громадян у порядку і розмірах, передбачених законодавством. Численні види допомоги у системі соціального забезпечення можуть бути класифіковані за різними підставами: за цільовим призначенням допомоги; за тривалістю виплати допомоги (одноразові, щомісячні, періодичні); за джерелом їх виплати (допомога з позабюджетних фондів, допомога з державного бюджету) тощо. Допомога регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку а тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 р., Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р., Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., іншими законодавчими актами. 

Законодавством встановлено такі види соціальних допомоги:

1.Допомога сім’ям з дітьми: допомога у зв’язку з вагітністю та пологами, допомога при народжені дитини, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, допомога одинокій матері, допомога при усиновленні дитини.

2. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; 3. Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам; 4. Допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу на догляд за ним; 5. Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива; 6. Компенсаційні виплати на догляд за інвалідом І групи або престарілим старше 80 років; 7. Компенсаційні виплати фізичним особам, які надають соціальні послуги; 8. Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію та інвалідам; 9. Тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме; 10. Державна соціальна допомога на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошове забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом "гроші ходять за дитиною"; 11. Одноразова винагорода жінкам, яким присвоєно почесне звання України "Мати-героїня".

40. Поняття, характеристика та види страхових допомог

  Стаття 46 Конституції України визначає право особи на соціальний захист за рахунок бюджетних коштів. Цей вид соціального забезпечення отримав назву “державна соціальна допомога”.    Суб’єктами соціальної допомоги слід визнавати тільки нужденних громадян та членів їх сім’ї, а підставою для надання — стан нужденності (бідності), тобто такий рівень доходу, який не досягає прожиткового мінімуму, визначеного законом. Право на соціальну допомогу не повинне обумовлюватися трудовою діяльністю або сплатою страхових внесків. Тому фінансування можливе тільки за рахунок бюджетів різних рівнів. Грошові виплати можуть встановлюватися як в твердих розмірах, так і в розмірах, які доповнюють доходи до прожиткового рівня, а послуги надаються безоплатно або з частковим відшкодуванням їх вартості.    В Україні створено систему соціальної допомоги, яка складається з житлової субсидії, допомоги малозабезпеченим сім’ям, допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомоги сім’ям з дітьми.    Допомогами зі соціального забезпечення називаються всі, крім пенсій, державні виплати із відповідних фондів, які надаються громадянам у передбачених законом випадках. Державна соціальна допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету особам, які не застраховані у системі загальнообов’язкового соціального страхування.    На відміну від пенсій — основного та постійного джерела засобів для існування — допомоги, як правило, тимчасово замінюють заробітну плату або є додатком до основного джерела засобів для існування, або виступають як допомога за відсутності основних джерел засобів для існування.    Виходячи із підстав призначення можна виділити три групи допомог.    Перша група — це допомоги, які виплачуються замість втраченого з поважної причини заробітку. Такі допомоги надаються протягом нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог цього виду виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною платою, хоча і допускає виплату одночасно з пенсією. До цієї групи належать допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.    Друга група — це допомоги, які надаються як додаткова допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ці допомоги вже не є заміною основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати. Залежно від того чи йдеться про покриття разових додаткових витрат, чи систематичних, встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим сім’ям.    Третя група — це допомоги, які надаються тим, у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Прикладом такої допомоги є допомога інвалідам з дитинства.    Суб’єктивне право на державну соціальну допомогу виникає в разі настання соціальної незабезпеченості осіб, які не підлягають державному соціальному страхуванню або мають дохід, нижчий за прожитковий мінімум, встановлений державою. Вищезазначене свідчить, що законодавство визначає широке коло осіб, які мають право на допомоги, як правило, не пов’язуючи його з правовим становищем тих, кого забезпечують.    Отже, державну соціальну допомогу можна визначити як форму організації здійснення права на соціальний захист бідних громадян без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків.    Державна соціальна допомога є адресною, а основні параметри соціальних гарантій визначаються на рівні держави. Нині переважна більшість виплат фінансується за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.    Аналіз діяльності держави з надання адресної соціальної допомоги дає підстави стверджувати про проблемність такого виду допомоги. Розмір державної соціальної допомоги має складати різницю між сумою величини прожиткового мінімуму і загальним доходом членів малозабезпеченої сім’ї. Тобто сукупний дохід має дорівнювати прожитковому мінімуму. Але через недофінансування державних програм соціального захисту малозабезпечених верств населення різниця, яка б доводила до прожиткового мінімуму, не виплачується. Розмір виплат фіксується законодавчо і складає незначну суму. Так, Законом “Про Державний бюджет України на 2005 рік” рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям встановлено у розмір 100 грн для працездатних та 140 грн для непрацездатних осіб; для сімей з дітьми прожитковий мінімум гарантується на рівні 90 грн в розрахунку на одну особу.    Заявочний принцип соціальної допомоги скоріше виключає, ніж включає тих, хто потребує допомоги, оскільки населення непоінформоване про можливість отримання допомоги.

41. Загальна характеристика та правове регулювання допомог сімям з дітьми.

З 1992 року із прийняттям Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в Україні запроваджено допомогу сім’ям з дітьми. Відповідно до цього Закону (в редакції Закону від 22 березня 2001 р.) сім’ї, в яких проживають і вихову­ються неповнолітні діти (до 18 років) і які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, мають право на такі види допомоги:

1.допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

Допомога у зв’язку з вагітністю і пологами надається у розмірі 100 % середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги у зв’язку з безробіттям), але не менше 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць. Непрацюючим жінкам — 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

2.одноразова допомога при народженні дитини;

Ця допомога призначена для покриття разових потреб сім’ї в додаткових витратах.

Допомога надається одному з батьків дитини, не застрахованому в системі загальнообов’язкового державного страхування .

У разі народження двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.

Допомога призначається при народженні живої дитини, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня народження дитини.

Одноразова допомога при народженні дитини виплачується у розмірі прожиткового мінімуму для дітей до 6 років. В 2005 році розмір вказаної допомоги для незастрахованих становить 22,6 роз­міру прожиткового мінімуму

3.допомога на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

Право на допомогу має не застрахована в системі загаль­нообов’язкового державного страхування особа, яка здійснює фактичний догляд за дитиною (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, бабуся, дідусь або інший родич) 

Матерям, які мають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога призначається в повному розмірі.

Розмір допомоги на догляд за дитиною до досягнення нею трьох років — прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.

У разі народження двох і більше дітей допомога призначається на кожну дитину.

4.допомога на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням;

Цей вид допомоги призначається опікунам чи піклуваль­никам дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків та з інших причин залишилися без батьківського піклування.

Допомога призначається за умови, що середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів, пенсії за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Така допомога виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між встановленим прожитковим мінімумом і середньомісячним розміром одержуваних на дитину виплат, але не менше 25 % роз­міру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи, з розрахунку на місяць.

Допомога не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні. Якщо дитина, яка перебуває на пов­ному державному утриманні, під час літніх канікул перебуває вдома з опікуном чи піклувальником, зазначена допомога призначається за повні місяці перебування дитини вдома на підставі довідки навчального закладу.

5.допомога на дітей одиноким матерям.

ідповідно до статті 181 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері, одинокі усиновителі (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері, які мають дітей віком до 16 (учнів — до 18) років.

Право на вказану допомогу мають вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Якщо одинока мати (вдова, вдівець) уклала шлюб, за нею зберігається право на одержання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, вона не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, яка є батьком її дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

Допомога на дітей одиноким матерям не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні.

Якщо дитина, яка перебуває на повному державному утриманні, під час літніх канікул перебуває вдома, зазначена допомога призначається за повні місяці перебування дитини вдома на підставі довідки навчального закладу.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги.

Якщо випускники навчальних закладів віком від 16 до 18 років не продовжують навчання, допомога призначається до 1 вересня.

Якщо діти віком від 16 до 18 років навчаються, виплата допомоги на дітей одиноким матерям продовжується на підставі довід­ки з місця навчання.

Допомога надається у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям) призначається на кожну дитину.

Розмір допомоги перераховується з дня досягнення дитиною відповідного віку без звернення одержувача допомоги до органу праці та соціального захисту населення.

Усі види державної допомоги сім’ям з дітьми призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника). Жінкам з числа військовослужбовців допомоги призначаються і виплачуються за місцем служби.