80.Вибори Президента України в 2004р.

18 березня 2004 р. Верховна Рада України прийняла рішення про призначе- ння чергових виборів Президента України на 31 жовтня 2004 р.

31 жовтня 2004 р. відбулися чергові ви- бори Президента України. З 24 кандидатів до другого туру вийшли два, які набрали більш за всіх голосів у першому турі, - В. Ющенко і В. Янукович.

21 листопада відбувся другий тур го- лосування. За його підсумками Центра- льна виборча комісія оголосила Пре- зидентом України В. Януковича. Однак прихильники В. Ющенка опротестували це рішення у Верховному суді України, мотиву- ючи свій протест численними фальсифіка- ціями і порушеннями виборчого закону в ході другого туру голосування.

Верховний суд України визнав дії ЦВК такими, що суперечать законам країни. Верховний суд констатував, що вибори Президента України в другому турі пройшли з істотними порушеннями, а ЦВК не запобіг їм. У рішенні Верховного суду було відзначено, що «порушення не можуть установити волевиявлення виборців». За рішенням вищої судової інстанції України результати виборів 21 листопада були скасовані.

На 26 грудня 2004 р. було призначено повторне голосування другого туру. За підсумками голосування 26 грудня Президентом України був обраний в. Ющенко. Кандидат у Президенти України В. Янукович опротестував у Верховному суді підсумки повторного голосування другого туру, однак його протест був відхилений.

23 січня 2005 р. у Верховній Раді Ук- раїни відбулися урочисті збори, прис- вячені прийняттю присяги новообраним Президентом України В. Ющенком.

8.Піднесення національно-визвольного і суспільно-політичного рухів в Україні в другій половині хіХст. На поч. ХХст. Утворення політичних партій.

Розвиток активності національного руху в Україні викликали потребу укр. політич. партій. На початку 70-х рр. це- нтром національно-визвольного руху став Київ. Але з часом укр. наддніпря- нські діячі звернули свої погляди на Галичину, де в умовах конституційного режиму Угорщини були ширші можливості для національного руху. На початку 70-х рр. заходами і коштами наддніпрянських українців у Львові було засноване наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка.

Прихильники та послідовники ідей М. Драгоманова в Галичині у 1890-1891рр організували політичну радикальну партію. Провідними діячами її були І.Франко, М.Павлик. На першому установчому з’їзді у 1890р. було прийнято програму партії. витриману в традиціях утопічного соціалізму. А на з’їзді 1895 року радикальна партія проголошує ідею політичної самостійності України.

1899 року у Львові відбулася нарада з питань консолідації українства, що завершилася заснуванням націонал-демо- кратичної партії. Ініціаторами скликання наради були М.Грушевський і І.Фра-нко та ін. Програмою цієї партії передбачалося об’єднання земель Галичини й Буковини, розв’язання економічних питань, пов’язаних з викупом великої земельної власності і поділом землі між селянами

У кінці XIX — та початку XX ст. активізується політичне життя у Східній Україні. У 1891 р, група молодих патріотів відвідавши Тарасову могилу в Каневі, організували «Братство Тарасівців», яке ставило своїм завданням захищати інтереси укр. народу. Але вже в 1893 р, після арешту кількох членів товариства, воно припинило свою діяльність. З ініціативи членів цього товариства 1900 року у Харкові формується Революційна укр. партій (РУП). її засновниками були ДАнтонович. М.Русов, Л.Малієвич та . ін. У Харкові,Києві,Полтаві,Чернігові, Льво- ві та інших містах партія мала свої осередки, що називалися «вільними громадами». РУП видавав журнал «Гасло», газету «Селянин», поширювала листівки, прокламації, в яких лунали заклики до революції. Вже на початку своєї діяльності РУП висунуло ідею самостійності України.За своїм складом РУП була все- народною і в умовах наростання революційного руху розкололася. Відверто шовіністичні елементи на чолі з харківським адвокатом М.Міхновським вийшли з РУП і заснували Народну укр. партію (НУП).

У грудні 1904р, із РУП вийшла гру- па, очолювана М.Меленевським, яка створила Українську соціал-демократи- чну спілку («Спілка).

Вона стала на меншовицькі позиції і потім влилася до складу меншовицького крила РСДРП як автономна українська партія.

Члени РУП, хто залишилися після виходу з неї груп Міхновського та Меленевського, у грудні 1905 р на своєму з’їзді перейменували РУП на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Її лідерами стали В.Винниченко,Петлюра,М.Порш,Л.Юркеви. УСДРП висловлювалася за автономію України в складі російської держави, проголошувала поділ соціал-демократичної партії за національною ознакою. УСДРП разом з Укр. партією соціалістів-революціо -нерів відігравала важливу роль у створенні української держави в 1917 р.

Однією з дрібнобуржуазних партій в Україні була Українська партія соціалістів-революціонерів (есерів). Ті було створено в 1906 р. колишніми рупівцями. Проте установчий з'їзд, на якому офіційно було затвердженопрограму партії, відбувся лише в квітні 1917 р.

Напередодні першої російської революції в Україні діяло майже 25 більшовицьких груп. Укр. соціал-демократи (більшовики) поряд з вимогами соціального захисту проголошували право народів на самовизначення, скасування всіх обмежень щодо мови і культури укр. та інша народів.

Початок XX ст. характеризувався активізацію діяльності й ліберальних сил укр. буржуазії. 1904 року в Києві з ліберальних елементів було організовано Укр. демократичну партію (УДП). Її лідерами буди Лотоцький, СТимченко. Восени цього ж року частина членів партії вийшла з неї і заснувала Укр. радикальну партію (УРП) на чолі з Б Грінченком та С.Єфремовим». Обидві ці партії були величезними, відстоювали в основному ідею автономії України та виступали з вимогою вільного використання укр. мовою в школах і адміністративних установах.

В кінці ХІХ ст., особливо в переддень революції 1905-1907 рр. в Україні загострилися соціально-економічні та політичні суперечності, значно активізувався національний рух. У боротьбі за національне і соціальне визволення все чіткіше вимальовувалися програмні вимоги основних політичних сил, спроби вирішення економічних, політичних і національних проблем України