78.Зовнішня політика суверенної Укр.

Загроза реставрації тоталітарно-парт. системи, що виникла у зв'язку зі спробою державного перевороту в серпні 1991 р., прискорила рух суспільства України до неза- лежності. Як відомо з попередніх лекцій, 24 серпня позачергова сесія Верховної Ради Ук- раїни проголосила Акт незалежності України, а всеукр. референдум 1 грудня 1991 р. пі- дтвердив прагнення народу України до незалежності. Наслідки референдуму прискорили остаточне зруйнування влади це- нтру, поховали будь-яку надію на відновлення Союзу.

Як самостійна держава Україна вперше за свою історію отримала можливість формува- ти і здійснювати незалежну політику,метою якої є досягнення статусу європейської держави.

Для формування концепції міжнародної діяльності важливе значення мали принци- пові положення «Декларації про державний суверенітет України» про те, що Україна виступає рівноправним учасником міжнарод ного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере безпосередню участь у західноєвропейсько- му процесі та розвитку європейських культур.

Як член багатьох міжнародних організа- цій Україна твердо і послідовно здійснює по- літику вирішення пріоритетних для неї і для людства проблем, пов'язаних з захистом прав людини, національних меншин та ін.

Особливе місце у зовнішньополітичній дія- льності України посідає активна й цілеспрямована робота в Організації Об'єднаних Націй, яка за універсальністю і вагомістю цілей стала унікальним фактором у сучасному світовому політичному просторі. Об'єднуючи держави з різними системами, вона змогла виробити такі норми міжнародної поведінки, які можуть дійсно визначати мирний світовий клімат.

У цьому позитивному внеску організації є вагомий доробок України. Будучи одним з засновників ООН, Україна, входячи до складу колишнього СРСР, впродовж десятків років була позбавлена можливості самостійно представляти свої національні інтереси й потреби. Із здобуттям незалежності роль України в ООН стає все конструктивнішою й вагомішою.

Здійснюючи незалежну міжнародну полі- ику, Україна виступила з рядом ініціатив, що знайшли підтримку у світі. Це стосується, зокрема, проблем міжнаціональних відно- син. Україна, як багатонаціональна дер- жава,першою серед республік колишньо- го СРСР поставила вирішення делікатної проблеми міжнаціональних відносин на пра- вову основу, прийнявши закон про націона- льні меншини. З ініціативи України підписа- на з Угорщиною перша в Європі і в світі дек- ларація про поважання прав національних меншин, до якої тепер приєдналися й інші країни. Нарешті, саме з ініціативи України у 1991 р. ООН прийняла резолюцію про принципи і норми у збереженні прав національних меншин.

Займаючи активну позицію в ООН у ви- шенні світових проблем, представники Ук- раїни головні зусилля спрямовують на забез- печення гарантій зовнішньої безпеки нашої держави, створення сприятливих міжнаро- дних умов для повної її інтеграції у політич- ні, економічні, культурні й інші загальноєв- ропейські зв'язки, які пішли б на користь і Україні і Європі.

США поставилися до неї з настороженіс- тю, відверто виявляючи симпатії до Росії, підтримуючи її політичну лінію і надаючи еко- номічну допомогу.США визнали Росію право- наступницею СРСР, правонаступницею ядерної зброї, вони ніяк не зреагували на привласнення нею права одноосібно розпо- ряджатися усім закордонним майном колиш- нього Союзу, на заяву Б.Єльцина в ООН, що Росія бере на себе функції захисту інтересів ро- сіян у країнах СНД, по суті привласнив- ши поліцейські функції щодо колишніх рес- публік. США не висловили протесту на публі- чно заявлені Росією претензії щодо Криму, мовчазно заохочували політичний і економі- чний тиск Росії на Україну.

Великого значення для України набувало налагодження плідного співробітництва з впливовими міжнародними торговельно-економічними і фінансовими установами, як, наприклад, Генеральна угода з тарифів і торгівлі, Міжнародний валютний фонд, Сві- товий банк, Європейський банк рекон- струкції і розвитку.

Ключовим напрямом міжнародної по- літики України, як відзначалося вище, є входження в загальноєвропейський процес і європейські структури. Рішенням Ради НБСЄ, що відбулася в січні 1992 р., Україну визнано повноправною учасницею цього форуму, Президентом України підписано Гельсінкський заключний акт і Паризьку хартію для нової Європи, що зробило нашу державу учасницею європейського процесу.

Крім цього, Україна ввійшла до Консуль- тативної Ради Північно-Атлантичного Союзу, відразу активно включившись у її діяльність. Як член Ради Україна виступила одним із співавторів ідеї створення на базі НАТО сил підтримання миру, які б діяли за мандатом НБСЄ. До речі, як член ООН Україна бере участь у припиненні міжнаціонального кон- флікту і забезпеченні стабільності в Югославії.

Активна участь України в європейському процесі і європейських структурах забезпе- чує їй імідж впливового суб'єкта міжнарод- ної політики.

Особливого значення Україна надає нала- годженню багатостороннього взаємовигідного співробітництва з країнами СНД, що за умов руйнування колись єдиного народногоспо-дарського комплексу вкрай необхідне для становлення і піднесення незалежної еконо -міки, а відтак і зміцнення політичної само- стійності кожної з них. Чільне місце у діяльності керівництва нашої держави в цьо- му напрямі посідають питання розвитку і зміцнення добросусідських відносин з Росією.

На жаль, цьому перешкоджають деякі політичні сили, що не до кінця подолали рештки шовіністичного синдрому та імпе- рських амбіцій, безвідповідальні демарші політиканів, роздмухування пристрастей навколо територіальних питань тощо.

Подібні тіньові моменти у взаємовідносинах двох сусідніх держав аж ніяк не сприяють до- сягненню взаєморозуміння між ними, утвер- дженню атмосфери цілковитої довіри й співробітництва на рівноправних і взаємовигідних засадах.

Не на користь поліпшенню стосунків Росії з Україною й іншими державами СНД є офі- ційно заявлена претензія Росії на роль мирот- ворця в усіх країнах колишнього Союзу, зас- тосування силового й економічного тиску на них, зокрема на Україну, настійне втлума- чування у свідомість світової громадськості іди неминучості краху її незалежності.

Про незмінний напрям російської політики свідчать і останні заяви президента Росії Б.Єльцина, що російсько-український договір може бути підписаний тільки після вирішення питань про місця базування Чорноморського флоту і про їхній статус. Російські пропозиції означають фактичне відторгнення від України Севастополя.