73.Войны в Чечне.

Воспользовавшись распадом СССР, руководство Чеченской Республики в 1991г. провозгласило полную независимость Чечни от России. Этому невольно способство- вал сам Б. Ельцин, который как Председатель Верховного Совета, а затемпрезидент РСФСР активно использовал сепаратизм региональных элит в борьбе против союзного руководства во главе с М. Горбачевым. В частности, именно Б. Ельцин своим указом перевел в Чечню активного участника национального движения в Прибалтике генерала Джоха- ра Дудаева. Дж. Дудаев, встав во главе нацио- нального чеченского движения, в короткое время смог создать боеспособную армию и фак- тически независимое от России государство. Этому способствовали традиции многолетней борьбы чеченского народа против насильственного присоединения к России в XIX в., помощь исламских стран, потребность мощных чеченских криминальных группировок в создании недосягаемой для правоохранительных органов «свободной экономической зоны», а также заинтересованность крупного чеченского, российского и зарубежного криминального бизнеса в контроле над нефтеносным прикаспийским районом.

Самопровозглашенная Чеченская республика Ичкерия стала криминальным центром отмы- вания финансовых средств и организации нар- которговли. Руководство Чечни не заботилось о поддержании работы предприятий, коммуналь- ных служб, социальном обеспечении населе- ния. В условиях сплошной безработицы, не- выплаты зарплат, пенсий и т.д. в респуб- лике начались массовые погромы и убийства немусульманского населения.

73. Виникнення і загострення близькосхідної проблеми. Арабо-ізраїльські війни

Сусідні арабські країни не визнали Ізра- їлю і відразу оголосили йому війну. 15 травня 1948 р» їхні об'єднані си- ли розпочали наступ. Але сили оборони Ізраїлю зупинили агресора і завдали удару у відповідь.

У першій арабо-ізраїльській війні СРСР підтримував ізраїльтян. У квітні—червні 1949 р. між сторонами був підписаний договір про перемир'я. У результаті па- лестинська держава знову не була створена, Територію, відведену для неї за рішенням ООН, захопили Ізраїль, Єгипет, Йорданія. Ця війна зав'язала в тугий вузол близькосхідну проблему, яка хвилювала людство усі повоєнні роки.

Ізраїль і арабські країни воюва- ли між собою п'ять разів. Уперше в 1948-1949рр., вдруге — в 1956р, втретє — в 1967р. Вчетверте арабо-із- раїльська війна розгорілася1973р., а п'ята військова сутичка виникла 1982 р. між Ізраїлем і Ліваном.

Останнім часом зусилля провідних країн світу, і особливо США, сприяли початку врегулювання близькосхідної кризи, що привело до підписання ізраїльсько-палестинської домовленості про надання обмеженої автономії сектору Газа і району Єрихона у складі Ізраїлю.

Процес близькосхідного врегулю- вання набув подальшого розвитку у жовтні 1994 р, після підписання мир- ного договору між Ізраїлем та Йорда- нією прем'єр-міністром Ізраїлю І. Ра- біном і королем Йорданії Б. Хусейном. Згідно з договором автономія палестинців поширювалася на райони захі- дного берега р. Йордан. У вересні 1995р. було підписано ізраїльсько-па- лестинський договір про автономію західного берега р. Йордан.

У жовтні 1995 р. терористом було вбито ізраїльського прем'єр-міністра І. Рабіна, а в травні 1996 р. після парла- ментських виборів в Ізраїлі на цю поса- ду було призначено лідера партії "Лі- куд" Б. Нетаньяху, який зайняв більш жорстку позицію щодо палестинців. Зокрема, він заявив про початок будівниц- тва єврейських кварталів у Східному Єрусалимі. Тим самим мирний процес на Близькому Сході був затриманий. Тим більш, що Сирія відмовилася від переговорів з Ізраїлем, хоча останній пропонував їй повернути Голанські висоти. Не вирішено також питання про повернення до Палестини 3,5 млн. біженців