70. Основні тенденції розвитку суча- сного світу, інтеграційні процеси.

Сучасний період міжнародних відносин характеризується переходом від системи міжнародних відносин, що складалась у повоєнні десятиліття, до нового типу між-державних і міжнародних відносин,в осно- ві якого лежать інтеграційні процеси. Пог- либлення інтеграційних процесів харак- терне для країн Європи, Північної і Латин- ської Америки, Південно-Східної Азії й Аф- рики. У 1988р. договором між США і Кана- дою про вільну торгівлю було покладено початок північноамериканській інтеграції. Свого розвитку вона набула після приєд- нання до договору Мексики. Отже, Північ- ноамериканський континент перетворю- ється на єдиний господарсько-економіч- ний комплекс. Північноамериканська ін- теграція формується на рівні приватних господарських структур, без утворення наднаціональних і наддержавних органів. На урядовому рівні узгоджуються основні принципи інтеграції. Європейська інтегра- ція, навпаки, здійснюється на основі між- урядових тоді із створенням наднаціональ- них органів виконавчої влади. Після утво- рення в 1957р. Європейської економічної співдружності (ЄЕС) новий поштовх до пог- либлення зв'язків між європейськими кра- їнами було дано 11 грудня 1991р., коли в голландському місті Маастріх глави держав і рядів підписали документи про валютно-економічний і політичний союз. Держави-учасниці Маастрихтського процесу домовилися про перехід 1 січня 1999р. до спільної європейської валюти - євро. Договір передбачає вироблення спільного зовнішньополітичного курсу і в галузі борони. І все ж процес європейської інтеграції наштовхується на певні труднощі, оскільки головним пріоритетом держав світу є певні національні інтереси, відстоюючи які, держави нарощують свою силу. Встановлення демократичних режимів у країнах Східної Європи, здобуття незалежності й самостійний зовнішньополітичний курс республік- колиш- нього СРСР призвели з одного боку, до національних конфліктів і нарощування спільних зусиль для їхнього подолан- ня, а з іншого до динамічного процесу приєднання цих держав до Європейського Союзу. Водночас інтеграційні процеси відбуваються і в межах Співдружності Незалежних Держав, де головна ініціатива належить Росії, яка на міжнародній арені виступає спадкоємицею колишнього СРСР і намагається відновити свій статус великої світової держави. Росія вважає поглиблення інтеграційних процесів на території колишнього СРСР, налагодженню відносин із „ближнім зарубіжжям", інтеграційні процеси в СНД відбуваються в двох площинах: більш тісне економічне співробітництво через налагодження взаємовигідних контактів з підприємствами та приватними виробниками, створення спільних промис- лово-фінансових груп арені як незалеж- на, суверенна, демократична держава, визнана світо

71. Особливості розвитку країн Сходу 40—90-ті роки.Розпад колоніальної системі

Закінчення Другої світової війни сталоновим етапом у житті народів Азії та Африки. В XX ст. колоніалізм в основному вже вичерпав себе.По-перше, економічно. В колоніальних країнах було закладено основи гірничо видобувної промисловості, запрацювала система поставок сировини в Європу в обмін на промислові товари та сформувалася місцева буржуазія, що могла контролювати цю діяльність за участю та під керівництвом європейського капіталу. Друга причина була політичною. Зміни в політи- чному устрої країн Західної Європи, рух до демократії виявились несумісними з існуванням колоній, які були фактично відірвані від суспільства. Процес деколонізації, тобто ліквідації колоніального володарювання та надання політичної незалежностінародам, розтягнувся на кілька десятиріч. Його можна поділити на три етапи,які відрізнялися за змістом один від одного.

I етап (1945-1965 рр.) розпочався революціями у В'єтнамі та Індонезії» їхні колишні метрополії —Франція та Голландія, відновивши власну державність після німецької окупації, спробували повернути панування над цими країнами,але в багатолітній кровопролитній війні зазнали поразки, Лаос, що в жовтні 1945р. оголосив незалежність, був знову окупований Францією і отримав свободу лише в 1953 р. разом з Камбоджею.

Інакше повелися англійці зі своїми колоніями в Азії, що вимагали неза- лежності. Лейбористський уряд під- тримав національні сили залежних країн, передавши в їх руки всю пов- ноту влади. В 1947 р. були створені незалежні уряди в Індії та Пакистані, в 1948 р. — в Бірмі, Ізраїлі, Шрі-Лан- ці. Таким чином, протягом першого етапу деколонізації з'явилось 15 суверенних держав з населенням 1,2 млрд. чоловік.

II етап (середина 50-х—кінець 60-х років) був більш організованим і планомірним в питаннях про надання незалежності колоніям. Велика Британія потурбувалась про додаткову підготовку управлінських,військових кадрів,ліка- рів, щоб не допустити хаосу в нових державах і щоб зберегти свій вплив у них. Для цього колонізатори нерід- ко йшли на контакт з національно-визвольними рухами. За цей період незалежність отримали 7 країн Азії та 37 — Африки. Особиве зна- чення мав 1960 р., коли Генеральна асамблея ООН за ініціативою СРСР прийняла Декларацію про надання незалежності колишнім колоніальним країнам. Цей рік було визнано "роком Африки", так як одразу 17 країн ста- ли незалежними. Тільки у випадку з Алжиром Франція використала всі сили та засоби,щоб перешкодити не- залежності. Протягом 1954-1962 рр. вона вела колоніальну війну, яка була пов'язана з більшою інтегрованістю двох, економік, а також зі знайденими в Алжирі родовищами нафти. Лише в 1962 р. завдяки підтримці світової громадське та ООН Алжир став незалежним.

На III етапі, який розпочався в першій полові 70-х років, були лік- відовані залишки могутніх колись колоніальних імперій, У 1975 р. впала остання з них — португальська, надавши незалежність Анголі, Мозам- біку, Сан-Томе і Прінсіпі. Середини 90-х років 11 країн Африки отримав дер- жавний статус. Зазначимо, що біль- шість африканських країн зберегли тісні зв'язки з метрополіями. Багато з них входять до Британської Францу- зької співдружності націй. Прихід до влади у Південно-Африканській Рес- публіці нового уряду, який узявся за ліквідацію расистської системи зу- мовив надання у 1990 р. незалежнос- ті Намібії останній колонії в Африці.