17.Директорія унр

В умовах кризи гетьманського режиму П.Скоропадського, що особливо загострилася восени 1918 р., в Україні активізувалися сили, які виступали за підновлення УНР і усунення від влади консервативних елементів. У серпні 1918 р.у Києві було ство- рено Український нац. союз. Головою УНС бу- ло обрано В. Винниченка. Поміркована частина членів УНС схилялася до легальної діяльності, до порозуміння з гетьманською владою, опозиційна ж наполягала на повстанні. На середину жовтня 1918 р. переважає вплив опозиційних Гетьманові сил.

Реакція УНС на оголошення Гетьманом нового державного курсу була адекват- ною: оголошення повстання проти влади Гетьмана. Для керівництва повстанням з метою відновлення УНР в ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС було створено тимчасовий орган - Директорію.

До складу Директорії входили представники різних політичних напрямів. Директорія у своєму зверненні до укр. народу зак- ликала до повстання проти Гетьмана.

13грудня 1918р. П.Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. УНР було офіційно відновлено. 14 грудня частини Директорії вступили до Києва.

Диктатура Директорії призвела до кризи влади. Всередині неї існувала роз- біжність думок щодо напряму найближчої політики. Діяльність цього органу паралізувалася також особистим суперництвом Винниченка і Петлюри. 10 лютого 1919 р. В.Ви- нниченко подав у відставку. С.Петлюра став одноосібним носієм верховної влади в державі.

На відміну від помірковано-консер- вативного гетьманського режиму,Дире-кторія УНР була радикальним урядом соці- алістичного спрямування. Це визначило її внутрішню та зовнішню політику.

Внутрішня політика Директорії:

• прагнення утвердити в Україні нац.ва- ріант радян.влади без крайнощів більшови- кцько го максималізму;

• проголошення акту злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р.;

• законодавча влада передавалася Трудовому Конгресу, який населення обирало без участі "поміщиків і капіталістів";

- обіцянка скасувати закони гетьманщини, відновити 8-годинний робочий день, робітничий контроль.

Аграрна політика Директорії передбачала конфіскацію поміщицьких земель. Землі площею до 15 десятин не конфісковувались.

Старий державний апарат було зруйновнано, а обіцяна "трудова влада" не встановлена.

Директорія зуміла за короткий час роз-ширити міжнародні зв'язки України. Дипломатичні відносини було встановлено з Угорщиною, Чехословаччиною, Нідерландами, Італією,Ватиканом. Однак їй не вда- лося налагодити необхідний рівень зв'язків з тими країнами, від яких у значній мірі за- лежала доля України,тобто країнами Анта- нти, Польщею та радянською Росією.

Директорія не змогла навести порядок і налагодити ефективне управління краї -ною. Ситуація ще більше ускладнилась че -рез висадку в листопаді 1918р.на півдні Ук- раїни військ Антанти, в основному францу- зьких. Своє пряме завдання взяти під контроль території, які залишали армії німецького блоку, підрозділи Антанти повністю не виконали. Проте вони підтримували в Україні великодержавну рос. білогвардійську контрреволюцію й стали причиною подальшого поглиблення розколу всередині Директорії.

Провівши в армії реформу,позбувшись напівпартизанщини,Петлюрі вдається дещо ста- білізувати становище на фронті й закріпитися на початку червня 1919р. на лінії Старокостянтинів -Проскурів -Кам'янець –Подільський. Харківська група радянських військ, просуваючись на південь, вже в березні захо- пила Херсон, Миколаїв, Бердянськ, Маріуполь.З квітня починається евакуація французів з Одеси. 29 квітня більшовики ввійшли до Севастополя. Таким чином, весною 1919 р. над територією Украї ни знову було встановлено радянський контроль.

Причини поразки нац.- демократи. сил:

• Директорія не змогла створити жи- ттєздатний і стабільний політичний режим;

• в результаті її перетворень ослабла соц. опора Директорії інтелігенція,значну ча- стину якої зарахували до "поміщиків і капіталістів''; селянство, особливо біднота, яка звинувачувала Директорію в прокуркульській політиці; робітники, бо Директорія або її отамани придушували страйки,забороняли робітничі організації політичного характеру, розганяли профспілки;

• широкі маси укр. населення, особливо селянство,не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси, необхідні- сть створення й зміцнення власної держави;

• відсутність єдності нац.-демократичних сил; вкрай несприятливі зовнішньополітичні обставини. 18.Проголошення Західноукр. Народ- ної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика

Західноукр. землі до закінчення І сві- тової війни входили до складу Австро-Уго- рської імперії. Це такі етнічні укр. території: Східна Галичина, Буковина, Закарпаття, Холмщина і Підляшшя. Поглиблення кризи габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Укр.політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918р. Цей день вважається днем проголошення на західноукр. землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка.

Наміри укр. політиків суперечили пла- нам поляків, що вели підготовку до утворе- ння "великої" польської держави, до скла- ду якої планували включити західноукр. зе- млі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися одержати ми- рним шляхом з рук австрійців. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. укр. військові з'єднання взяли під контроль Львів, наступного дня—інші міста Галичини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем. Але вже 11 листопада край окупували румунські війська. Закарпаття, що стало ареною протиборства укр., чеських і угорських організацій, також було зайняте іноземними військами.

5 листопада 1918 р з'явилася прог- рамна декларація Національної Ради, у ві- дповідності з якою ЗУНР проголошувалась демократичною республікою, соц. основу якої складали робітники.9 листопада було призначено тимчасовий уряд – Генеральний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. Факт проголошення республіки об- народували лише 13 листопада 1918 р., після відречення імператора від престолу.

22-26листопада відбулися вибори де- путатів Української Народної Ради, наді- леної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, нада- ючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Є.Петрущевич. Соц. стабільність забезпечувалась розпочатою в квітні 1919 р. аграрною реформою. Маєтки великих власників експропріювалися,землю планувалося передати малоземельним і безземельним укр. селянам.

Надзвичайно важливим державним ак- том стало об'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. (акт "Злуки"). Змінено назву ЗУНР на "Західна область Української Народної Республіки" (ЗОУНР) при повній її авто- номії.1 грудня1918 р. у Фастові було укла- дено попередній договір про об'єднання. З січня 1919 р. Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславі урочисто прого- лосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну суве- ренну Народну республіку. 16січня 1919р. делегація ЗУНР відбула до Києва. Святковий Акт злуки розпочався 22 січня 1919р.

В Універсалі зазначалося,що Акт злуки має бути затвердженим Установчими зборами,скликаними з території всієї України. До того часу Західна область залишалась при своїх власних законодавчих і виконавчих органах.

Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі,який відбувся 2 січня 1919р. Є. Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії.

Проте до справжнього об'єднання справа не дійшла. Через декілька днів після проголошення злуки Директорія змушена була покинути Київ під ударами Червоної Армії. На плечі ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт фактично перестав бути чинним, і напри. 1919р. Є.Петрушевич його денонсував. Як зраду сприйняли галичани Береговори уряду УНР з Польщею навесні 1920р.

Незважаючи на невдачу, Акт 22 січня 1919р. має велике історичне значення як факт реального об'єднання укр. земель у єдиній соборній державі.