2. Планування|планерування| міжнародних нддкр

Планування|планерування| міжнародних НДДКР полягає в постановці стратегічних завдань|задач| НДДКР, а також у виробленні методів їх рішення|розв'язання|.

До основних завдань|задач|, які включає стратегічний план розвитку НДДКР в рамках|у рамках| ТНК відносяться наступні|слідуючі|:

1. розміщення НДДКР;

2. визначення шляхів|колій| отримання|здобуття| нових технологій (власний, купувальний|покупний|);

3. фінансування і планування|планерування| НДДКР.

Проблема розміщення НДДКР є|з'являється| вельми|дуже| важливим|поважним| завданням|задачею| в системі управління міжнародними НДДКР. Важливість полягає в тому, що від характеру|вдачі| розміщення науково-дослідних і проектних підрозділів залежить ефективність проведення НДДКР і використання їх результатів.

ТНК керуються певними принципами при розміщенні НДДКР, а саме:

• наявність, структура і масштаби необхідних ресурсів (матеріальних, кадрових, комунікаційних і так далі) проведення НДДКР і їх постачальників;

• співвідношення витрат проведення НДДКР в різних регіонах;

• наявність і рівень розвитку технологічних ринків, а також об'єктів споживання|вжитку| результатів НДДКР даним підрозділом.

Принципи розміщення науково-дослідних і проектних підрозділів, центрів обумовлюють|зумовлюють| відповідні моделі такого розміщення. В даний час|нині| виділяються такі моделі, як:

• модель технологічної кривої;

• модель альтернативної технології;

• модель «технологічної матриці», або матриці технологічного портфеля;

• модифікована модель конкуренції Майкла Портера.

Розглянемо|розглядуватимемо| стисло ці моделі.

Модель технологічної кривої. Ця модель базується на транснационализации НДДКР. Досягнення вищої ефективності в даній моделі транснационализации НДДКР обумовлене трьома чинниками:

а) зменшення витрат|затрат| на НДДКР за рахунок нижчої вартості ресурсів, використовуваних при здійсненні НДДКР;

б) вища науково-виробнича культура в даному місці|місце-милі| проведення НДДКР;

в) наявність і раціональний вплив наявних супутніх старих технологій.

В цілому|загалом| дана модель є S-образною| кривою, яка показує, що чим вище ефективність технології, тим великі витрати|затрати| потрібні на НДДКР і навпаки.

Модель альтернативної технології або модель життєвого циклу технології. У практику проведення НДДКР розрізняються 2 важливих виду технологій:

–) що підтримують. Особливість цього вигляду|виду| полягає в тому, що такі технології модифікують вже існуюче виробництво певної продукції.

–) альтернативні. Особливість цього методу полягає в тому, що відбувається|походить| поетапне (плавне) поліпшення|покращання| кінцевого|скінченного| продукту. Поетапность (плавність) простежується|просліджує| в наступному|слідуючому|:

• можлива (на практиці як правило) нижча рентабельність виробництва на її (альтернативній технології) основі на первинній|початковій| етапі (в порівнянні з підтримуючими технологіями);

• тому створюються окремі науково-дослідні і виробничі підрозділи, на яких апробовується нова технологія, і яка орієнтується на певні його потреби;

• якщо нова альтернативна технологія забезпечує вищу рентабельність, то вона починає|розпочинає| використовуватися в інших підрозділах і самою материнською компанією;

• коли дана альтернативна технологія виходить на етап зрілості, окрема науково-дослідна фірма|фірма-виготовлювач| включається до складу материнської компанії, втрачаючи свою самостійність.

Третя модель розміщення НДДКР (модель «технологічної матриці») характеризується тим, що:

• певна ринкова і фінансова стратегія залежить від зв'язку «технологічна привабливість – ресурсний потенціал»;

• модель враховує ту або іншу технологічну політику ТНК, а саме: політику глобального центру («center-for-global|») або політику поліцентризму| («local-for-local|»);

• оцінює технологічну привабливість і ресурсний потенціал з позицій глобального ринку і з позицій місцевих ринків.

Технологічна привабливість залежить від того, хто|КТО| розробляє нові технології (у науковому центрі місцезнаходження ТНК або в створеному зарубіжною філією|філіалом| центрі), а також від того як виходять (поступають|надходять|) нові технології (наприклад, шляхом придбання|надбання| додаткових ноу-хау, ліцензій, патентів.

Четверта модель – модифікована модель конкуренції Майкла Портера.

У основі цієї моделі лежить ромб чинників конкуренції М. Портеру.^*

Ця модель базується на наступних|слідуючих| чинниках|факторах|:

• підвищення кваліфікації співробітників зайнятих|заклопотаних| НДДКР;

• розвинена технологічна інфраструктура (в т.ч. на рівні даного підприємства і на рівні наукових установ (інститути, університети, коледжі);

• напрями|направлення| руху продукту: до конкретного споживача або на різні ринки;

• різні типи координаційних витрат, серед яких виділяються: а) витрати взаємодії з|із| іншими службами (виробничими, рекламними, комерційними і так далі), розміщеними в країні базування ТНК; би) витрати взаємодії з|із| іншими підрозділами НДДКР в країні базування ТНК.

Різні моделі розміщення НДДКР певним чином пов'язані з рішенням другої задачі планування міжнародних НДДКР – визначення шляхів отримання нових технологій. Сучасні ТНК використовують три основні шляхи (способу):

• на основі проведення власних НДДКР в різних підрозділах;

• на основі формування сумісних|спільних| науково-дослідних центрів (підрозділів) з|із| іншими ТНК або не ТНК|;

• на основі придбання|надбання| на міжнародному ринку технологій.

І нарешті остання з основних завдань планування міжнародних НДДКР полягає в складанні фінансового плану розвитку НДДКР. Даним фінансовим планом є формування бюджету проведення НДДКР. В рамках ТНК використовуються три основні способи формування такого бюджету:

• незалежний. Суть|сутність| цього способу полягає в централізації фінансових витрат на всі технологічні проекти, що розробляються всіма підрозділами ТНК. Даний спосіб характеризується: значною свободою в розробці технологічних проектів підрозділами ТНК; формуванням збалансованого загальнокорпоративного бюджету; контролем центрального підрозділу за виконанням всіх проектів і раціональним використанням фінансових коштів;

• проектно-залежний|. Суть|сутність| його полягає в централізованому виділенні фінансових коштів під конкретні технологічні проекти кожного підрозділу і в посиленні контролю за виконанням фінансового плану ТНК;

• комбінований. Це найбільш використовуваний в даний час|нині| спосіб. Особливості його полягають, по-перше, в довгостроковому фінансуванні НДДКР глобального значення; по-друге, в наданні додаткових фінансових коштів з метою стимулювання стратегічних технологічних розробок в деяких підрозділах; по-третє, у формуванні централізованого резервного фонду|фундації| для вирішення поточних, короткострокових|короткотермінових| технологічних досліджень і розробок.

Характеризуючи фінансування НДДКР, необхідно звернути особливу увагу на одну важливу|поважну| обставину. У 90-х роках ХХ століття|віку| в інноваційній сфері розвинених і деяких країн (в першу чергу|передусім| з числа НІС), що розвиваються, намітилися дві істотні|суттєві| тенденції:

по-перше, що веде роль у фінансуванні НДДКР переходить від суспільного|громадського| (державного) до приватного сектора. Наприклад|приміром|, в 70-х роках ХХ століття|віку| в Південній Кореї на долю приватного сектора доводилося|припадало| лише 20% фінансувань НДДКР, а на початку 2001 р. – 80%. Частка|доля| держави у фінансуванні науки: у Україні – 96%, в Росії – 90%, у Великобританії – 50%, в Туреччині|Турції| – 45%, в США – 25%, в Японії – 20%. Правда в абсолютних величинах картина зворотна: у США – 83,3 млрд. дол. (2000 р.); у Японії – 30 млрд. дол., у Великобританії – 10 млрд. дол|.; у Україні – 9,3 млрд. дол|.; у Росії – 0,76 млрд. дол|.;

по-друге, зростає роль посередників у фінансуванні НДДКР, в т.ч. вузів і особливо так званих венчурних інвесторів. На рівні університетів гроша на проведення наукових досліджень шукають так звані «фандрайзери|». Це професіонали, що мають по мистецтву пошуку грошей наукові ступені|міри|. Вони отримують|одержують| зарплату, часто|частенько| вищу, ніж витрати університету. Фандрайзінгом можуть займатися і самі учені. Наприклад, середній університет в Сан-дієго (США), що має 7 тис. службовців, 34 тис. студентів, аспірантів. У відділі фандрайзингу| працюють 64 людини, бюджет його – 3,75 млн. дол. Річний бюджет університету – 559 млн. дол., з|із| них 225 млн. дол. зароблено відділом фандрайзингу| (в т.ч. більше 100 млн. дол. пожертвували випускники університету. З|із| випускниками у відділі працюють 9 фандрайзерів|. За рік вони звернулися|оберталися| до 158 тис. чоловік – відгукнулося 11 тис.