3. Організаційна структура міжнародної корпорації

Організаційна структура міжнародної корпорації являє собою систему взаємозалежних між собою підрозділів, що перебувають у певному підпорядкуванні і супідрядності один до одного.

З урахуванням такого підпорядкування і супідрядності, у міжнародній корпорації виділяються дві складові частини.

Перша – це головна або материнська компанія.

Друга – це підлеглі, підрозділи, що контролюються.

Головна компанія виконує наступні функції:

• стратегічне управління всіма підрозділами, включаючи єдину маркетингову, виробничу, фінансову, інвестиційну, кадрову політику;

• розробка довгострокових планів;

• фінансовий і адміністративний контроль за діяльністю підрозділів; внутрішній аудит;

• координація оперативної (поточної) господарської діяльності підрозділів;

• координація НДДКР і виконання великих загальнокорпоративних проектів.

До складу міжнародної корпорації входять різні види підрозділів, організаційні форми яких відрізняються одна від одної за двома головними критеріями.

Перший – це юридичний статус господарських підрозділів іноземного сектора в приймаючій країні.

Другий – ступінь контролю і характер управління ними головними компаніями.

З урахуванням першого критерію зараз всі організаційні форми необхідно розділити на три категорії:

1. дочірні компанії – це окремі організаційні одиниці; є юридичними особами; контролюються головною фірмою на підставі володіння контрольним пакетом акцій; прибуток розподіляється між ними і головною компанією в залежності від частки участі останньої в перших;

2. філії, відділення, представництва – не є окремими організаційними одиницями міжнародної корпорації; не є юридичними особами; прибуток є частиною оподатковуваного доходу материнської компанії;

3. спільні підприємства – контролюються на паритетних засадах; можлива лише участь головної компанії в акціонерному капіталі (менше контрольного пакета).

Варто також помітити, що подібна класифікація структурних підрозділів характерна як для розміщення в рамках національної держави, так і для закордонних господарських одиниць.

З урахуванням другого критерію, виділяються три наступні організаційні форми господарських підрозділів іноземного сектора:

1. підрозділи, у яких участь іноземного інвестора переважна, тобто більш 50%. Це так звані мажоритарні володіння (majority-owned);

2. контрольний пакет акцій підрозділів знаходиться в руках іноземного інвестора, але він складає менше половини статутного капіталу (10-49%) фірми, яка контролюється. Це – міноритарні володіння (minority-owned);

3. підприємства спільного володіння (joint-owned), тобто контроль над підрозділом здійснюють дві фірми на паритетних засадах, або двом належать дві однакові частини «більшості», третій – інша, менша частина статутного капіталу.

4. Концепції та моделі міжнародного менеджменту

Розрізняють чотири концепції міжнародного менеджменту:

• етноцентрична концепція;

• поліцентрична концепція;

• геоцентрична концепція;

• регіоцентрична концепція.

Сутність етноцентричної концепції управління полягає в орієнтації міжнародної корпорації на використання методів і принципів управління в країні базування. А тому в рамках корпорації використовується єдиний стиль (єдина політика) управління в усіх державах, де є підрозділи даної міжнародної компанії.

Поліцентрична концепція міжнародного менеджменту виходить з того, що умови бізнесу в державах базування структурних підрозділів корпорації відмінні від умов у країні місцезнаходження штаб-квартири міжнародної компанії і використання стилю управління, характерного для головної (материнської) компанії, можливо лише з великими втратами. Тому в закордонних підрозділах міжнародної компанії стиль управління пристосовують до місцевих умов.

Регіоцентрична концепція міжнародного менеджменту базується на положенні про те, що не тільки окремі економічні регіони (такі, наприклад, як ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР і т.і.), але й увесь світ є однорідним ринком, і регіональна інтеграція супроводжується збереженням базових стилів менеджменту.

Геоцентрична концепція міжнародного менеджменту полягає в тому, що оптимальна підприємницька діяльність корпорацій у різних країнах можлива лише завдяки одночасному використанню переваг стандартизації і пристосування. Головна компанія і її закордонні підрозділи в цьому випадку не можуть більше розглядатися як незалежні підприємницькі структури, і повинні бути пов'язані між собою як складові частини глобально орієнтованої мережі поділу праці, спеціалізації. Тому незалежно від відповідних умов країни, у якій функціонують структурні підрозділи компанії, використовується така стратегія управління, що максимізує глобальну ефективність міжнародної корпорації.

Історія розвитку міжнародного бізнесу, специфіка галузей, у яких здійснюють свою діяльність міжнародні корпорації, принципи організаційного проектування, стратегія діяльності впливають на формування особливостей управління міжнародною корпорацією. Зараз виділяють наступні моделі міжнародного менеджменту:

• інтернаціональна (міжнародна) модель;

• мультинаціональна модель;

• глобальна модель;

• транснаціональна модель.

Інтернаціональна (міжнародна) модель характеризується такими особливостями:

1. закордонні підрозділи використовують принципи менеджменту головної компанії;

2. головна організаційна задача полягає в переміщенні знань і ноу-хау в усі структурні підрозділи незалежно від місця їхнього базування, що дозволить зблизити рівень розвитку вітчизняного і закордонного бізнесу (особливо в сфері технологій і маркетингу) на зовнішні ринки (ринки інших країн місцезнаходження підрозділів міжнародної компанії), що менш розвинуті в порівнянні з вітчизняним у відношенні технології і маркетингу;

3. здійснюється інтенсивний контроль і координація закордонних підрозділів материнської компанії.

Для мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту характерно:

1. закордонні підрозділи мають відносну самостійність у прийнятті управлінських рішень;

2. головна організаційна задача полягає:

а) в зміцненні місця продукції на важливих ринках;

б) у підвищенні ефективності автономно діючих закордонних підрозділів;

3. координація і контроль здійснюються в основному через особливі відносини топ-менеджменту материнської компанії і менеджерів закордонних підрозділів.

Глобальна модель міжнародного менеджменту характеризується наступними особливостями:

1. досягнення ефективності бізнесу базується на централізації капіталів, ресурсів і компетенцій;

2. здійснюється однобічний потік товарів, кадрів і ноу-хау - від материнської компанії до закордонних підрозділів;

3. фіксується незначний рівень автономії закордонних підрозділів;

4. відзначається високий ступінь стандартизації виробництва, завдяки чому скорочуються витрати виробництва, розширюються ринки збуту продукції корпорації.

Транснаціональна модель міжнародного менеджменту характеризується:

1. усуненням ієрархічних відносин між головною (материнською) компанією і її закордонними підрозділами;

2. імплементацією внутріорганізаційної мережі;

3. використанням національних відмінностей закордонними підрозділами у процесі реалізації стратегії корпорації.

Для інтернаціональної (міжнародної) моделі міжнародного менеджменту найбільш характерною є перевага, що пов'язана з можливістю переносу набутого досвіду на закордонні ринки. У той же час, дана перевага поширюється тільки на певну сферу досвіду (розробка і маркетинг марочних споживчих товарів; виробництво, управління матеріалами і розробка нових товарів і т.і.). Тобто одночасно виникають такі недоліки, як відсутність реагування на особливості місцевого попиту; нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні; нездатність використовувати ефект кривої досвіду. Іншими словами, міжнародна компанія, що «експортує» свій досвід, не враховує особливості ринку приймаючої країни, не має можливості досягти переваг за рахунок розміщення своїх підрозділів, тому що вони керуються засадами менеджменту головної компанії і не мають можливості скористатися ефектом так називаної кривої досвіду.

Крива досвіду – це функція постійного скорочення виробничих витрат, що мали місце протягом усього життєвого циклу продукту. За результатами деяких досліджень було замічено, що виробничі витрати скорочуються щораз, коли подвоюється валовий обсяг продукції.

За мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту відбувається пристосування до місцевих особливостей, тому що міжнародна компанія функціонує вже не в одній (національній) країні, а в багатьох державах.

Проте, такі недоліки, як нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні і використовувати ефект кривої досвіду залишаються в зв'язку з пристосуванням до місцевих особливостей тільки товарної пропозиції і маркетингу, але не виробництва. Досить часто відзначається неможливість переносу досвіду на закордонні ринки.

Глобальна модель міжнародного менеджменту сприяє використанню ефекту кривой досвіду й економії за рахунок масштабів. Однак глобальність процесів управління призводить до зниження реагування на особливості місцевого попиту через масштабність діяльності компанії.

Транснаціональна модель міжнародного менеджменту має найбільшу кількість переваг. Серед них: одержання вигоди від глобального навчання, тобто придбання досвіду усередині мережі міжнародної корпорації й обміну знаннями і технологіями між підрозділами і головною компанією.

Основний недолік транснаціональної моделі управління міжнародними корпораціями полягає в складності впровадження, що зумовлена організаційними проблемами (досить складної і широко розгалуженою організаційно-інституціональною структурою міжнародної корпорації).