3. Життєвий досвід:

Віктор мав доброго приятеля - Павла, який був на два роки старший за нього, але це не заважало їм зустрічатися, розмовляти, веселитися, а часом і плакати. Разом проводили багато часу, допомагали один одному. Але одного дня, коли Віктор прийшов зі школи, то дізнався від батька, що його бабуся дуже хвора і вони повинні виїхати, щоб доглядати її, тому школу він закінчить в іншому місті. Віктор дуже любив свою бабусю і тому з радістю хотів поїхати, щоб її допомогти, але що ж з Павлом? Адже він залишається тут і вони вже не зможуть разом розмовляти, гратися разом - хлопцеві було дуже важко. Прощання було сумне, хоч вони і намагалися усміхатися - в серці відчували біль. Обіцяли писати листи, згадувати один одного в молитвах і, що їх приязнь не закінчиться. Не могли сказати „Прощавай”, а лише „До зустрічі„.

Вже три місяці Віктор жив в великому, гарному місті, у бабусі. Ходив до іншої школи, мав багато друзів, добрих знайомих, але йому дуже бракувало Павла, згадував про нього кожного дня. Через певний час бабуся одужала, і мама мала повернутися до попередньої праці. Вони поверталися додому! Хлопець був дуже щасливий. В поїзді не міг спокійно сидіти, вже з далека побачив Павла, який чекав його. Вони кинулись в обійми. Скільки ж було правдивої, щирої радості від цієї зустрічі давніх друзів.

В нашому житті також бувають смутні хвилини, є також багато радості. Хто з вас вже колись так сильно радів і тішився? Розкажіть нам про це. Сьогодні ми будемо говорити про радість, до якої нас взиває Бог.

4. Запис теми:

БОГ ВЗИВАЄ МЕНЕ ДО РАДОСТІ.

5. Розповідь про спасенне послання:

а) Джерела людської радості.

В людському житті бувають дні, коли ми радіємо і коли нам сумно, коли посміхаємось і коли в очах стоять сльози - так повинно бути, адже ми люди. Дорогі діти! Ви напевно зауважили, що є такі люди, які завжди посміхаються, вони радісні. Звідки в них ця радість? Чи справді в їхньому житті все добре? Чи вони не мають труднощів, клопотів, проблем? На всі ці запитання постараємося знайти сьогодні відповідь.

Буває так, що людина посміхається, здається, що вона щаслива, а через хвилину їй щось не вдається і вона вже ні з ким не говорить, надулася. Здається, була радісна, але ця радість дуже не постійна тому, що це лише людська радість і вона залежить від настрою, гумору, від того, чи все вдається. Однак існує правдива радість, вона не будується на доброму самопочутті, прекрасному настрої, вона має глибокий духовний фундамент. Чисте серце, відчуття добре виконаних обов’язків, слухняність батькам, добрі учинки - вони джерело правдивої радості. І до такої радості взиває нас Бог.

б) Бог - джерело правдивої радості.

Господь Бог прагне, щоб ми раділи з того, що живемо, що для нас світить сонце, що маємо батьків, родину. А найбільшою радістю і щастям є те, що ми Діти Божі, що кожної хвилини можемо простягнути до Нього руки і взивати: Авва, Отче, Татко! Подумайте, чи буде ходити хтось засмученим, коли знає, що є Хтось, Хто його любить? Звичайно ні! А ми так часто ходимо засмучені. Ми християни, а християнська віра - це віра надії і радості тому, що дає нам вічне життя. З нами постійно є Ісус, наш Спаситель, але чи віримо ми в це? А Ісус сам це сказав: „Отож Я з вами по всі дні аж до кінця світу” (Мт 28, 20).

в) Ісус Христос дає нам радість і взиває нас до неї.

Разом з приходом Ісуса на світ, нам засіяв промінь надії - Ісус Христос, Божий Син прийшов, щоб нас спасти, щоб дати нам радість і щастя. Радість від того, що ми Божі Діти, що Бог нас любить і так сильно, що віддав за нас свого Єдинородного Сина на смерть на хресті. Ісус Христос своїм стражданням і смертю переміг гріх, зло, пекло і диявола, тому ранком, в Великдень, коли Ісус своєю міццю встав з гробу, радість запанувала в серцях Його учнів. Ісус приніс нам радість і прагне, щоб ця Його радість була в нас і щоб наша радість була повна (пор. Ів 15, 11).

Також св. Павло заохочує нас до радості взиваючи: „Радуйтеся завжди в Господі; знову кажу: Радуйтеся!” (Флп 4, 4). Нашою радістю є Бог, є наш Ісус Христос, який нас возлюбив і віддав за нас своє життя, для нас також воскрес і дав надію, що і ми воскреснемо. Тішимося і радіємо любов’ю Ісуса, якої від нас ніхто і ніщо не може відібрати: „Ні горе, ні утиск, голод чи нагота, ні переслідування чи небезпека, ні меч. Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, хто полюбив нас. Тому ніщо не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім” (пор. Рим 8, 35-39).

(Пропонується праця зі Св. Письмом по групам.)