3. Окремі види цивільно-правових договорі договір купівлі-продажу, договір дарування, договір майнового найму, договір позики

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).

Мета договору - перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві.

Юридичні ознаки: взаємний, консенсуальний, або реальний, та відплатний.

Сторонами договору є продавець і покупець.

Істотною умовою договору є умова про предмет і ціну.

Форма договору: усна або письмова.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін.

ЦК передбачає такі види договору купівлі-продажу:

1. роздрібна купівля-продаж;

2. поставка;

3. контрактація сільськогосподарської продукції;

4. постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу;

5. міна (бартер).

До різновидів договору купівлі-продажу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК).

Юридичні ознаки: односторонній, реальний або консенсуальний безоплатний.

Істотною умовою договору є умова про предмет, яким ємайно (дарунок).

Форма договору - усна або письмова. Згідно зі ст. 719 ЦК договір дарування укладають так:

1) дарування предметів особистого користування та побутового призначення - усно;

2) дарування нерухомої речі - у письмовій формі - підлягає нотаріальному посвідченню;

3) дарування рухомих речей, які мають особливу цінність - у письмовій формі;

4) дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, - у письмовій формі - підлягає нотаріальному посвідченню.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін.

ЦК України виділяє такі різновиди договору дарування:

1. договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому;

2. договір пожертви.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або пов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК).

Правове регулювання договору найма (оренди) здійснюється глава 58 ЦК, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та окремі правилами найму.

Метою договору є забезпечення передання майна у тимчасове користування.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (реальний), відплатний.

Сторонами договору є наймодавець (орендодавець) наймач (орендар). Наймодавцем може бути власник або особа, якій належать майнові права, а також особа, уповноважена на укладення договору найму. Щодо особи наймача, то законодавець не передбачає будь-яких обмежень.

Істотною умовою є умова про предмет договору.

Ціна договору встановлюється за домовленістю між сторонами.

Договір найму (оренди) є строковим договором.

Форма договору: усна або письмова.

Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін.

Договір найму (оренди) припиняється у разі:

1. закінчення строку його дії;

2. смерті фізичної особи-наймача;

1. ліквідації юридичної особи, яка була наймачем наймодавцем;

2. розірвання договору на вимогу однієї із сторін випадках, передбачених договором.

У разі припинення договору наймач зобов'язані негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому було одержано, з урахуванням нормального зносу, або стані, який було обумовлено в договорі.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК).

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, безвідплатний або відплатний.

Сторонами договору є позикодавець і позичальник. Це можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, однак позикодавцем може виступати лише власник відповідних грошових коштів та речей, що визначені родовими ознаками.

Істотною умовою договору позики є його предмет.

Форма договору: усна або письмова.

Зміст договору становлять права та обов'язки його сторін.

Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позика позичальником повинна бути повернена протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається поверненою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Загальні положення спадкового права

Спадкування - це перехід майна померлого до інших осіб. Спадкове право - це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями. Спадщина складається з прав і обов'язків спадкодавця. Перехід спадщини може бути універсальним, коли до спадкоємців переходять всі права в обов'язки спадкодавця, або сингулярним, коли до спадкоємців переходять тільки окремі права та обов'язки спадкодавцям Спадкування за заповітом має місце у випадках, коли спадкодавець бажає сам висловити свою волю, кому, коли і в якій частині має перейти його майно після його смерті. Заповіт - це письмове розпорядження власника своїм майном на випадок своєї смерті. Заповіт є односторонньою угодою, за якою права і обов'язки для інших осів виникають за волевиявленням заповідача. Умови дійсності заповіту: 1) дієздатність заповідача; 2) письмові нотаріальна форма заповіту із зазначенням місця і часу його складання; 3) відповідність змісту заповіту вимогам закону. До нотаріального прирівнюються посвідчення голів сільських і селищних рад, на території яких відсутні нотаріуси; командирів військових кораблів, капітанів цивільного флоту, начальників експедицій, начальників військових частин, місць позбавлення волі, головних лікарів закладів охорони здоров'я. Визнання заповіту недійсним може відбуватися в судовому порядку. В змісті заповіту повинні бути чітко визначені спадкоємці та чітко визначене майно, що переходить до кожного з них.

У змісті заповіту заповідач може зробити заповідальний відказ, покласти інші обов'язки на спадкоємця, встановити умову, щоб призначити спадкоємця або встановити сервітут.

Заповідальний відказ (легат) - це покладення на спадкоємця обов'язку передати третім особам (відказонабувачам) у власність або за іншим речовим правом майнове право або річ, що входить або не входить до складу спадщини.

Покладення на спадкоємців інших обов'язків передбачає покладення обов'язку щодо вчинення певних дій немайнового характеру.

Існує категорія осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Це неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Вони спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Розмір обов'язкової частки може бути змінено судом з урахуванням відносин між іншими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне кінчений.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує ні повіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, Його змісту, скасування або зміни заповіту.

Як один із способів забезпечення таємниці заповіту можна розглядати секретний заповіт, тобто заповіт, який посвідчується та оголошується за спеціальними процедурами. Процедура посвідчення секретного заповіту полягає в тому, що нотаріус посвідчує без ознайомлення з його змістом. При цьому особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті. На конверті повинен бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача, поміщає його в інший конверт та опечатує. Порядок оголошення секретного заповіту полягає в такому: одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їх місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

Право на заповіт і свобода заповіту передбачають лише право на його складання та свободу його змісту, а право на його зміну та скасування. Внести зміни заповіту закон дозволяє в будь-який час, але це може зробити особисто заповідач із дотриманням правил щодо посвідчення заповітів.

Як будь-який правочин заповіт може бути визнаний недійсним.

Спадкування за законом відбувається у випадкам якщо:

1. спадкодавець не залишив заповіту;

2. заповіт визнано недійсним;

3. заповідано лише частину майна або заповіт визнано недійсним в одній із частин;

4. спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або її не прийняв;

5. спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця;

6. спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування.

Порядок спадкування за законом визначається черговістю закликання спадкоємців до права спадкування. Кожна наступна черга одержує право спадкування у разі відсутності спадкоємців попередні черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмова від її прийняття.

ЦК встановлює 5 черг спадкоємців.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше ніж п'ять років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

У межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є однаковим, тобто частки є рівними.

Оформленню спадкових прав передує відкриття спадщини, що відбувається у день смерті спадкодавця або у день оголошення його померлим. Спадщина відкривається за місцем останнього проживання, а у разі, коли воно невідоме, - за місцем знаходження нерухомого майна чи його частини.

З моменту відкриття спадщини у спадкоємців виникає право на прийняття спадщини або відмову від спадщини. Прийняття спадщини обмежується 6-місячним строком, який обчислюється із дня відкриття спадщини. Спадкові права оформляються шляхом видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, яке буває 2 видів: свідоцтво пре право на спадщину за законом та свідоцтво про право спадщину за заповітом.

Специфічним засобом оформлення спадкових прав спадковий договір.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Після смерті відчужувача набувач спадковим договором набуває право власності на майно, яке зазначене в договорі, та вправі отримати на це майно відповідний правовстановлюючий документ.