Лекція 10

Тема лекції: Кримінальна відповідальність та її підстави. Поняття злочину та його ознаки. Покарання за кримінальним правом. Співучасть у злочині.

Мета лекції: Розкрити суть правових категорій: „кримінальне право”, „злочин”, „стадії вчинення злочину”, „Види покарань”, „груповий злочин” тощо. Вміти правильно, логічно відтворювати навчальний матеріал, розуміти основні теорії щодо кримінального законодавства України, застосовувати знання при розв’язуванні задач за кримінальним правом.

Кількість годин: 2 год.

Література: 1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30

2. Кримінальний кодекс України. – Харків: „ФІИН”, 2002

3. Коржанський М.Й. Кримінальне право України (Загальна частина). – К., 2001

4. Основи правознавства, навчальний посібник у двох частинах / За заг. ред. В.І. Горевого, Ю.В. Бордюка – Суми, Видавництво СумДУ, 2006. / ч.2. – с.70-119

5. Основи правознавства: Навч. посібник / За ред. В.В.Комарова. - X.: Нац. Юридична акад. України. 2006. -с.204-207

6. Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: АСК, 2002

План лекції:

1. Поняття та ознаки злочину. Склад злочину. Стадії його вчинення.

2. Кримінальна відповідальність та її підстави. Обставини, що пом’якшують та обтяжують кримінальну відповідальність.

3. Співучасть у вчиненні злочину. Поняття неосудності.

4. Види кримінальних покарань. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

1. Поняття та ознаки злочину. Склад злочину. Стадії його вчинення.

Кримінальне право - одна з галузей права України, яка являє собою систему встановлених вищим орга­ном державної влади (Верховною Радою України) норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, котрі їх вчинили.

Кримінальне право поділяється на дві частини - Зага­льну й Особливу.

У Загальній частині зосереджено норми загального характеру, які застосовуються до всіх злочинів. У ній розкри­ваються завдання кримінального права, регулюються питання дії кримінального закону в часі й у просторі, вказуються під­стави кримінальної відповідальності, наводиться поняття зло­чину, надається класифікація злочинів, закріплюються інші базові інститути (незакінчений злочин, необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, співучасть у зло­чині, добровільна відмова від вчинення злочину та ін.), визна­чаються поняття, цілі й види покарань, містяться норми, що регулюють порядок призначення покарання і звільнення від покарання та кримінальної відповідальності.

В Особливій частині передбачено норми, що встанов­люють відповідальність за конкретні злочини: проти націона­льної безпеки України, проти життя, здоров'я, волі, честі та гідності особи, злочини у сфері господарської діяльності, проти довкілля та ін. Загальна й Особлива частини - логічно взаємозв'язані і взаємодіючі системи норм кримінального права.

Завданнями кримінального права є правове забезпе­чення охорони прав і свобод людини і громадянина, власнос­ті, громадського порядку й громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, за­безпечення миру і безпеки людства, а також запобігання зло­чинам.

Джерелом кримінального права є кримінальний закон у вигляді Кримінального кодексу.

Кримінальне право базується на принципах (осново­положних засадах) законності, демократизму, гуманізму, пат­ріотизму, особистої винної відповідальності за вчинення сус­пільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним за­коном як злочин, індивідуалізації і невідворотності криміна­льної відповідальності.

Кримінальний закон – це прийнятий вищим органом державної влади (Верховною Радою України) нормативний акт, що встановлює підстави кримінальної відповідальності, визначає, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочи­нами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Кримінальний закон регулює всю сферу суспільних відносин, пов'язаних із злочином і покаранням. Поняттям "кримінальний закон" охоплюються як окремий прийнятий Верховною Радою України законодавчий акт, що встановлює кримінальну відповідальність за конкретний злочин, так і окрема стаття Кримінального кодексу, а також Кримінальний кодекс {далі КК) у цілому.

Усе чинне кримінальне законодавство України зосе­реджено у Кримінальному кодексі. Кримінальний кодекс - це систематизований законодавчий акт, що складається із Зага­льної й Особливої частин. У Загальній частині визначено ба­зові інститути і поняття, які співвідносяться з усіма конкрет­ними видами злочинів. У Особливій частині містяться визна­чення конкретних видів злочинів і встановлюються покарання

за їх вчинення.

Нині чинний Кримінальний кодекс, прийнятий Верхо­вною Радою 05.04.2001 р., набрав чинності з 01.09.2001 р. За­гальна й Особлива частини його поділяються на глави і статті. Статті Загальної частини становлять єдине ціле і можуть мати частини, пункти, підпункти. Статті Особливої частини поді­ляються на диспозицію і санкцію. Диспозиція - це частина статті Особливої частини КК, в якій описується конкретний злочин і вказуються його ознаки. Санкція - це частина статті, в якій визначаються вид і міра покарання, що підлягають за­стосуванню за злочин, описаний у диспозиції.

Кримінальний закон діє у просторі й у часі.

Дія кримінального закону в просторі. Усі особи, що вчинили злочини на території України, підлягають криміна­льній відповідальності на підставі кримінального закону Украї­ни (ст. 6 КК - територіальний принцип). Питання про кримі­нальну відповідальність дипломатичних представників інозе­мних держав та інших громадян, які відповідно до чинних за­конів і міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудними у кримінальних справах судам України, у вкладку вчинення цими особами злочину на території України вирішується диплома­тичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). Громадяни України, а також особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України, підлягають криміна­льній відповідальності за КК України, якщо інше не передба­чено міжнародними договорами України, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України (ст. 7 КК - принцип громадянства).

Дія кримінального закону в часі. Особи, які вчинили злочини, підлягають кримінальній відповідальності за зако­ном, який діяв на час вчинення злочину (ч. 2 ст. 4 КК). Чин­ним визнається закон, що набрав юридичної сили і ще не втратив її, тобто не скасований або не змінений іншим зако­ном. Якщо ж особа вчинила злочин у період чинності одного (раніше діючого) закону, а питання про притягнення її до кримінальної відповідальності вирішується у період дії іншо­го, нового закону, то застосуванню підлягає раніше діючий закон, якщо він є більш м'яким, ніж новий. Якщо ж новий за­кон є більш м'яким, ніж той, що діяв раніше, тобто усуває злочинність діяння або пом'якшує покарання, то застосову­ється новий закон (зворотна сила закону) - ч. 1 ст. 5 КК. Зво­ротна сила кримінального закону - це поширення нового за­кону на злочини, вчинені до набрання ним сили. Закон, що встановлює покарання за діяння або посилює покарання, зво­ротної сили не має (ч. З ст. 5 КК).

Поняття й ознаки злочину

Під злочином у кримінальному праві розуміють пе­редбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК). Злочином визнається тільки конкретний акт вольової поведінки (вчинок) людини у формі дії або бездіяль­ності. Думки, наміри, погляди і судження особи, що мають навіть негативний (антигромадський) характер, не можуть бу­ти визнані злочином, якщо вони не об'єктивовані в конкретному акті поведінки, в суспільно небезпечній дії або бездіяль­ності людини, яка мас всі ознаки суб'єкта злочину (ст.ст. 18 22 КК).

Ознаками злочину є: суспільна небезпека, кримінальна протиправність, винність і караність діяння - дії або бездіяль­ності. Суспільна небезпека означає, що злочин завдає істотної шкоди (збитку) або ж створює загрозу заподіяння такої шкоди охоронюваним кримінальним законом благам - суспільним відносинам. Характер і ступінь суспільної небезпеки визна­чаються всією сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину: цінністю блага (об'єкта), на яке посягає злочин, ха­рактером діяння, способом, місцем, часом, обстановкою вчи­нення злочину, тяжкістю наслідків, формою вини (умисел або необережність), мотивом, метою тощо. Дія (або бездіяль­ність), що навіть формально підпадає під ознаки будь-якого діяння, передбаченого законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспі­льству або державі (наприклад, крадіжка малоцінного майна -олівець, пачка цигарок тощо), не може бути визнана злочином (ч. 2 ст. 11 КК).

Під кримінальною протиправністю розуміють передбаченість (заборону) суспільно небезпечного діяння криміна­льним законом - конкретною статтею Особливої частини КК. Дія або бездіяльність, не передбачені кримінальним законом, тобто не зазначені в певній статті Кримінального кодексу, ні за яких обставин не можуть бути визнані злочином і не мо­жуть тягти кримінальної відповідальності.

Ознака "винність" пов'язана з наявністю в діях особи умислу або необережності. Невинне заподіяння шкоди (казус) виключає можливість визнання діяння злочинним.

Ознака караності означає, що за будь-який злочин у законі передбачено конкретні вид і міра покарання. Наявність усіх зазначених ознак дозволяє в кожному конкретному випа­дку відносити те або інше діяння (вчинок) до числа злочинних і караних. Відсутність же хоча б однієї з цих ознак виключає можливість розглядати скоєне діяння як злочин.

Злочини з урахуванням ступеня їхньої тяжкості поді­ляються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ст. 12 КК). Вони різняться між со­бою правовими наслідками, зокрема тяжкістю покарання, пе­редбаченого за них у санкціях статей Особливої частини КК.

Склад злочину

Під складом злочину розуміють сукупність юридичних, тобто передбачених кримінальним законом, об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують суспі­льно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину утворюють чотири його обов'язкових елементи - об'єкт, об'єктивна сто­рона, суб'єктивна сторона і суб'єкт, які мають відповідні ознаки.

Під об'єктом розуміють охоронювані кримінальним законом суспільні відносини (блага, цінності) - права і свобо­ди людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства. Саме на ці та інші суспільні відносини посягає злочин, заподіює їм істотну шкоду або ж створює не­безпеку заподіяння такої шкоди.

Об'єктивна сторона - це зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, при­чинним зв'язком між ними, а також способом, місцем, часом і обстановкою вчинення злочину. Дія - це активна суспільно небезпечна протиправна (передбачена кримінальним зако­ном) поведінка суб'єкта Бездіяльність - це пасивна поведін­ка, що полягає у невиконанні особою тих дій. які вона повин­на була і могла в даній конкретній обстановці вчинити для за­побігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспіль­ним відносинам. Діяння - обов'язкова ознака об'єктивної сторони. Під суспільно небезпечними наслідками розуміють шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспіль­ним відносинам, охоронюваним кримінальним законом. Як­що наслідки зазначені в законі або ж випливають із його зміс­ту (злочин із матеріальним складом), їх встановлення (як і причинного зв'язку між діянням і наслідками) є обов'язковою умовою кримінальної відповідальності.

Під суб'єктивною стороною розуміють внутрішню, психічну сторону злочину, що характеризується конкретною формою вини, мотивом і метою злочину. Обов'язкова ознака суб'єктивної сторони - вина, що являє собою психічне став­лення особи до вчиненої дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережно­сті (ст. 23 КК). Умисел має місце, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездія­льності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала (прямий умисел) або свідомо допускала (непрямий умисел) настання цих наслідків (ст. 24 КК). Злочин визнається здійсненим з необережності, якщо особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних нас­лідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розрахову­вала на їх відвернення (злочинна самовпевненість) чи не пе­редбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість) - ст. 25 КК. Невинне заподіяння шкоди, коли особа не передбачала суспі­льно небезпечних наслідків і не могла або не повинна була їх передбачати (казус, випадок), виключає кримінальну відпові­дальність.

Суб'єкт злочину - особа фізична (громадянин), осуд­на, яка досягла віку кримінальної відповідальності (16 років, а у випадках, зазначених у ст. 22 КК, за злочини, що ста­новлять підвищену небезпеку - 14 років). Осудність — це зда­тність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними (ст. 19 КК). Неосудність — поняття, протилежне осудності, являє со­бою такий психічний стан особи, коли вона в момент вчинен­ня злочину не могла усвідомлювати своїх дій чи керувати ни­ми внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасо­вого розладу душевної діяльності, недоумства (олігофренії") або іншого хворобливого стану психіки (ст. 19 ч. 2 КК). Не­осудність виключає кримінальну відповідальність. До таких осіб за рішенням суду можуть застосовуватися примусові за­ходи медичного характеру.

Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину (або хоча б однієї із зазначених у статті Особливої частини КК ознак того чи іншого елемента) виключає наявність скла­ду злочину, а отже, і кримінальну відповідальність. Водночас наявність у діях особи складу злочину означає, що особа вчи­нила злочин (ч. 1 ст. 11 КК) і є підстава для притягнення її до кримінальної відповідальності (ст. 2 КК). Ознаки складу зло­чину описуються насамперед у конкретній статті Особливої частини КК. Разом з тим деякі з них, що властиві, наприклад, суб'єкту (ст.ст. 18, 22 КК), суб'єктивній стороні (ст.ст. 23, 25 КК), розкриваються у нормах Загальної частини КК.