1. Цивільне право як самостійна галузь права

Цивільне право є проявом приватного права на рівні національних правових систем.

Поняття "цивільне право" може вживатися в кількох значеннях: галузь права, система законодавства, частина науки про право, навчальна дисципліна. Однак визначальним поміж них є розуміння цивільного права як і права.

У цьому значенні цивільне право можна визначити як сукупність концепцій, ідей і правових норм, що встановлюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін підстави набуття і порядок реалізації та захисту прав і обов'язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, суб'єктами немайнових і майнових відносин, з метою задоволення матеріальних та духовних потреб приватних осіб і захисту їх інтересів.

Критеріями виділення цивільного права як самостійної галузі права є його предмет, метод, засади правового регулювання, та функції, які на нього покладаються.

Предметом цивільного права є:

• майнові відносини;

• особисті немайнові відносини.

Майнові відносини виникають з приводу матеріальних благ і мають майново-вартісний характер. Немайнові відносини є суто особистого характеру і не мають безпосереднього економічного змісту. Їх об'єктом є особисті немайнові блага - такі, як життя, здоров'я, честь і гідність, авторство тощо.

До цивільних відносин належать тільки ті відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності учасників, їх вільному волевиявленні та майновій самостійності. Всі перелічені ознаки цивільних відносин в їх сукупності є констатуючими. Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1. Суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин є стосовно один одного юридично рівними суб'єктами, відокремленими один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі.

2. Характер зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі.

3. Зміст. Учасники цього виду відносин є носіями цивільних прав та обов'язків.

4. Характер захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів пилину і, як правило, в судовому порядку.

5. Особливість підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини. Поряд з предметом правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання.

Метод цивільно-правового регулювання - це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються насамперед юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за (ними нами, встановленими цивільним законодавством.

Цивільно-правовий метод регулювання цивільних відносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

- юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність;

- диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин;

- судове вирішення спорів;

- майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушення.

Характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли відображення в засадах цивільного права ( у ст. З ЦК вони іменуються засадами цивільного законодавства), під якими маються на увазі фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що становлять предмет цивільного права.

Як випливає зі ст. З ЦК, засадами цивільного права України визнаються:

- неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

- неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законом;

- свобода договору;

- свобода підприємницької діяльності, яка не забороняється законом;

- судовий захист цивільного права та інтересу;

- справедливість, добровільність та розумність.

Цивільне право як галузь права виконує цілу низку функцій. Під поняттям "функція цивільного права" слід розуміти певний напрям впливу цивільно-правових норм, що визначаються специфікою предмета, методу та завдань, що стоять перед ним. Цивільному праву притаманні такі основні функції:

• регулятивна;

• охоронна;

• попереджувально-виховна;

• попереджувально-стимулююча.

Цивільне право як галузь права є не просто хаотичною сукупністю правових норм, а чітко структурованою системою, яка має зовнішню відмінність та внутрішню диференціацію. До системи цивільного права як галузі права належать:

- цивільно-правові норми, які є конкретним правилом поведінки;

- цивільно-правові інститути, тобто група цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні правовідносини;

- цивільно-правові підгалузі, які є сукупностями інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини.

З огляду на системність цивільного права як правової галузі слід визначити його структуру. Цивільне право як галузь права складається із:

1. Загальної частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію на весь спектр цивільних правовідносин і стосуються джерел цивільного права, суб'єктів, об'єктів, змісту та підстав виникнення зміни та припинення цивільних правовідносин, здійснення цивільних прав та їх захист тощо.

2. Особливої частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію лише на конкретні правовідносини.

Цивільне законодавство містить різні нормативні акти, які за своєю суттю є формою виявлення волі осіб, що можуть створювати норми права і встановлювати правила поведінки в цій сфері.

Основу всього цивільного законодавства України становить Конституція України (ч.1 ст.4 ЦК).

Конституція України не є актом цивільного законодавства у прямому значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить норми різного характеру, визначаючи основи не тільки цивільного, а й адміністративного, кримінального, процесуального законодавства тощо.

Водночас окремі її положення є нормами цивільного права, які прямо регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо застосовуватися судами для захисту цивільних прав та інтересів, як передбаченні так і не передбачених у ЦК. Зокрема, Конституція містить серед інших низку норм цивільно-правового характеру, які визначають принципові положення регулювання відносин власності (ст.ст. 13, 14, 41), регулювання особистих немайнових відносин (ст.ст. 21, 23, 24, 27, 28), підприємницької діяльності (ст.42).

Відповідно до ст. 8 Конституції України всі інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади мають прийматися на основі Конституції і відповідати її положенням.

Акти цивільного законодавства, як такого, в свою чергу, поділяються на головний акт - ЦК та інші закони України, які видаються відповідно до Конституцій та ЦК.

Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Президента України, постановами КМУ (ч.4 ЦК), нормативно-правовими актами інших органів державної влади України, органів влади, АРК. Особливу увагу слід звернути і на те, що до цивільного законодавства України також можуть належати і нормативно-правові акти Союзу РСР та Української РСР. Однак питома вага таких нормативно-правових актів є незначною і застосовуються вони лише у випадках, якщо немає регламентації нормами українського законодавства, а також якщо така регламентація не суперечить Конституції України та нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Окрім цивільного законодавства, до джерел цивільного права ЦК України вперше відніс звичай, в тому числі звичай ділового обороту.

Вперше ЦК України як джерело приватного права закріпив договір, рішення Конституційного Суду України.

Як зазначалося вище, основу цивільного законодавства України становить Конституція. Крім того, згідно з ч.2 ст.4 ЦК основним актом (цивільного законодавства є цей Кодекс.

ЦК України було прийнято 16 січня 2003 року і він вступив в дію 01 січня 2004 року. За структурою ЦК України містить 1308 статей в 30 главах, зібраних у 6 книг:

1 книга - Загальні положення;

2 книга - Особисті немайнові права фізичних осіб;

3 книга - Право власності та інші речові права;

4 книга - Право інтелектуальної власності;

5 книга - Зобов'язальне право;

6 книга - Спадкове право.

ЦК України розроблено за пандектною системою, оскільки він містить Загальну та Обов'язкову частини.

ЦК за юридичною силою є вищим за інші закони, він займає положення "першого серед рівних". Практичне значення особливого положення ЦК у системі актів цивільного законодавства полягає в тому, що у випадку колізії норм будь-якого нормативно-правового акта з нормами ЦК слід керуватися останніми. Тому загальний дії законів, відповідно до якого пізніше акт витісняє попередній, а спеціальний - акт, у даному випадку не діє. Можливість у від норм ЦК передбачено безпосередньо в цьому кодексі.

Вийняткове значення ЦК у побудові системи позитивного цивільного права полягає також у тому, що безпосередньо в ньому визначається юридична сила тих актів, які можуть конкретизувати його положення або інакше регулювати цивільні відносини. В одних випадках це може бути тільки закон, в інших - будь-які акти цивільного законодавства тощо.

Отже, цивільне право як галузь права - це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників з метою задоволення останніми матеріальних і духовних потреб та інтересів.