33. Судоустрій та судочинство у вкл, Короні Польській та Речі Посполитій.

Судоустрій і судочинство в КП. Сист.суд. у КП склад. З:

Світські суди – земські,магістратські,старост. Міста – підкормськ. У визначений час суд об’їжджав усі повіти, воєводства. Був колегіальним. Старост.суди (гродські або замкові у Литві) – суди представників королівської адміністрації. Магістратський суд – для міст, що мали магдебурзьке право. Королівський суд – найвища суд.інст. (власне королівс.трибунал, суд держ.сейму. суд королівс.асесорів,суд референдарії,суд великого маршалка_ Комісарський суд. Духовний суд – розгляд. Справ церкви. Процес: позов-розгляд доказів- ухвален.рішен.

Судоустр.і. судоч. У ВКЛ.

До кінця XIV ст. суд Великого князівства Литовського був подібний до суду Київської Русі. Вся повнота судової влади належала князю. Окремо існував церковний суд. Свої суди мали міські та сільські громади.

Система судів.

1. Великокнязівський — суд з необмеженою компетенцією. Йому були підсудні всі справи. Через велику кількість справ князь створював комісарські, асесорські, маршалкові суди, які допомагали йому, але постійними не були.2. Територіальні суди (обласні, суди державця-намісника). Намісники, пізніше — старости та воєводи, очолювати обласні суди. Нижче стояли суди державця-намісника. Для цих судів вищою інстанцією був суд воєводи.3. Одноособові суди магнатів та шляхти над селянством — це домініальні. їхня діяльність регламентувалася Судебником Казимира 1468 року.4. У громадах (общинах) діяли найдавніші за часом громадські, або копт, суди. “Копа” — це гурт. Якщо на території громади здійснювався злочин, члени громади повинні були зробити все, шоб знайти злочинця (“гнати слід”). Група сусідів мала назву “гаряча копа”. До її обов’язків відносилось проведення перших слідчих дій: обшуків, опитувань потерпілих та свідків. Після того як “гаряча копа” закінчувала попереднє слідство, збиралась “велика копа” всіх мужів копного округу, в який входила волость або декілька волостей. На “великій копі” проводилось судове слідство і виносилось рішення. Якщо “велика копа” виносила злочинцю смертний вирок, то для приведення його у виконання збиралась “завита копа” — два-три члени громади, на яких покладалися функції ката.Копне судочинство поєднувало в одному органі слідчі, судові та виконавчі дії, і це було характерним для нього. Рішення копних судів, як правило, оскарженню не підлягали і приводились у виконання негайно. Це поширювалось і на вироки з смертною карою.

Спочатку до юрисдикції копного суду належало все населення копного округу. З часом шляхта звільнила себе від його підсудності, і він перетворився в суд виключно над селянами.У середині XVI ст. проводиться реформа судової системи. На Бєльському сеймі 1564 року під натиском шляхти магнати зреклися своїх привілеїв в справі судочинства, внаслідок чого Великий князь заснував земські та гродські (замкові) суди. Цю систему доповнили так звані підкоморські суди, введені II Статутом у 1566 році.Земські суан були створені в усіх повітах. Вони складалися з судді, підсудка та писаря, обирались шляхтою і затверджувалися Великим князем. Збирались ці суди тричі на рік, їхні сесії продовжувались по два тижні. Підсудності земських судів підлягала шляхта в усіх справах, крім значних кримінальних (вбивство, підпал, розбій тощо). Апеляційною інстанцією для цих судів був суд Великого князя.Гродські або замкові суди були одноособовими, судив тут намісник, староста або воєвода. Якщо земські суди розглядали, головним чином, цивільні справи, то гродські — тільки справи карні. Вони судили шляхту, міщан та селян, які звинувачувались у важких кримінальних злочинах.Апеляції на вироки гродських судів могли бути принесені Великому князю.Підкоморські сули розглядали суперечки про землю, це були суди у справах земельних розмежувань. Такий суд був одноособовим. Судив підкомор-ний, призначений Великим князем для кожного повіту. Заступником підко-морного судді був коморник.

У державних судах важливе місце займав возний, який викликав на суд сторони, був виконавцем вироків, при свідках вручав позови на суд або “прибивав їх на двері”.. Процес носив позовний (звинувачувальний) характер. Позивач сам збирав і доставляв в суд докази, підтримував звинувачення в судовому засіданні. Розгляд справи розпочинався з подачі заяви потерпілим чи його близькими родичами. Сторони мали широкі процесуальні права. Допускалось їхнє представництво. В будь-якій стадії процесу позивач міг відмовитись від позову або звинувачення, укласти мирову угоду або навіть помилувати злочинця.Правда, реальний обсяг прав учасників процесу залежав від їх станового та майнового положення. Найбільш широкою процесуальною правоздатністю володіли магнати та шляхта, обмеженою — напіввільні люди. Зовсім не володіли процесуальною правоздатністю невільні люди: холопи. челядь, полонені.У Статуті 1529 року була вперше проведена норма, яка регул ювала участь У суді адвокатів (прокураторів). У цій іпостасі міг бути шляхтич, який мав нерухоме майно і знав місцеве право.Загальна територіальна підсудність справ визначалась у відповідності із звичаєвим правом: за місцем проживання відповідача в цивільних справах і місцем, де вчинився злочин, — у кримінальних.Суд, який отримував скаргу, посилав повістку звинувачуваному з зазначенням часу явки в суд. За І Статутом, якщо викликаний в суд не з’являвся, судове рішення могло статись без його участі. За II Статутом заочне рішення могло бути винесене тільки після трикратної неявки звинувачуваного. За неявку без поважних причин сплачувався штраф (“вина за нестаннє”).Вже в II Статуті проявляються елементи слідчого (інквізиційного) процесу. Наприклад, у деяких випадках Статут рекомендує владі не чекати скарги потерпілого, а самій розпочинати слідство та притягати до відповідальності.Серед судових доказів на першому місці стояло власне зізнання. Для того, щоб його добути, застосовували тортури. Якщо підданий тортурам не признавався, звинувачувач сплачував штраф (“навязку на мукі”), а якщо помирав під тортурами — то головщину (штраф родичам).Важливе місце займали речові докази. Суди також спиратись на свідчення “добрих людей”, письмові докази і присягу. “Добрі люди” були свідками доброї чи лихої слави звинувачуваного, подібно послухам у Руській правді, або свідками фактів, подібно до видоків.

Велике значення мала характеристика звинувачуваного з боку “добрих людей”. Негативна характеристика вела до винесення смертного вироку.За II Статутом свідками могли бути тільки християни. Свідки опитувались під присягою. Судочинство велось староруською, а пізніше — польською мовою.

Судоустр.і судоч. Речі посполитої.

Вищими судовими інстанц.були господарс.суд, головн.трибунал і сеймов.суд. Як суди першої інст.. вони судили магнатів і панів. Для того щоб розвант.господ.суд у 1581р. було видано закон про утв.вищого суду- головного трибунали, на який покладалось завдан. Апеляц. Перегляду справ. І розгляду деяких справ за перш.інстан. Головн.трибунал склад. Склад. З вибор суддів, яких обирала щорічно шляхта. Головний трибунал був апеляц.інстан. і розглядав скарги на рішення гродських, земських і підкоморських судів, панських судів, щодо шляхтичів, засудженних до смерті, тюремн,ув яз, або штрафів. Як суд 1 інст. Він міг розглядати будь-яку справу за винятком справ про держ.злочини. Справ за позовами, пов язаними з інтересами держ.скарбниці,і про честь шляхти. Особливу категор. Справ у голов.трибуналі.становили скарги на незаконн.дії та зловжив.місц. посад.осіб та суддів. Крім розгляду суд.справ. головн.трибунал здійснюв. Низку нотаріаль.дій. Рішення головного трибунали виносилися більшістю голосів і оскарж. Не підлягали. Законом 1588 було проведено реорганіз.сейм.суду, до складу якого, крім государя і пани-ради, ввод. 8 депутат. Від сеймів. Сеймов.суду. були підсудні всі справи за держ.злочинами. Для шляхти існували суди, які були ств. Ще в ВКЛ: земські, гродські, підкоморські. Досить вагомим була компет. Церкви. Існували два види церкви. Судів: духовні та домініальні. Міщан королівських та приватновласн. Міст судила адмініст.цих міст, яка призначалася їхніми власниками Жалувані грамоти на самоврядування надавали міщанам право судитися згідно з положенням магдебурзького права. Із середини 17 ст. практично припиняють діяльність копні суди, їх замінють суди власників. Процес: судочинств. Починалося з позову. Процес мав позовн. Характер. Позивач сам ост. Збирав усі докази. На будь-якій стад.процесу. він мав право відмовитись від позову. Або звинувач. І укласти мирову угоду. Представники. Сторін мали право на адвокатів, що знаходились при судах.