12. Правові звичаї. Законодавче, прецедентне, звичаєве право.

Правовий звичай — це стійке правило поведінки, що стихійно склалося і офіційно визнане державою. У давнину, в умовах відсутності або низької письменності населення, правовий звичай був основною і найчастіше єдиною формою права. Їх система складала звичаєве право. У сучасній державі звичаєве право як система не існує, можна говори­ти лише про окремі правові звичаї, визнані державою і забезпечувані її примусовою силою.

Державне визнання правових звичаїв виявляється в тому, що держ. органи у своїй діял-сті використовують правові звичаї як нормативну основу для винесення владно-розпорядних рішень, видання судових і адміністративних актів. Іноді відсилання до правового звичаю прямо даються в законі або іншому нормат. акті. Учасники правових відносин мають право обґрунтовувати свої вимоги і захища­ти права посиланнями на сформовані правові звичаї. Ознаки правового звичаю:

1. багатократність і тривалість застосування.

2. авторитетність («чим старіше, тим вірніше»).

3. своєрідність форми — вираз у вигляді міфу, афоризму, прислів'я тощо;

4) визнання (мовчазне або законодавче) нормативної дії звичаю державою.

У первісному сусп-ві позначилися контури правосудної діял-ті, при якій регул-я здійснювалося за схемою: звичай плюс індивідуальне рішення. Так поступово формуються судові прецеденти, які стали провісниками прецедентного права – англо-америк. тип правової системи.

Юрид. преце­дент — рішення судового або адміністративного органу у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ.

Ознаки юридичного прецеденту:

1. юридичний прецедент є волевиявленням правозастосовчого органу, що має право формулювати юридичні норми; містить норму або принцип права;

2. має письмову юридичну зовнішню форму виразу;

3. виникає за наявності прогалин у нормативно-право­вому регулюванні;

4. застосов-ся при розгляді аналогічних справ і по­ширює свою дію тільки на них;

5. має обов'язковий хар-р, що забезпечується дер­жавою.

Юрид. прецедент є однією з основних форм права в Англії, США і деяких інших країнах — колишніх коло­ніях Великої Британії. Розрізняють судові та адміністра­тивні прецеденти.

У країнах континентальної Європи з розвитком писемності поряд зі звичаєвим правом виникають норми права, встановлені актами короля, князя, які йменуються законами (законодавче право) – романо-германський тип правових систем.

Нормативний договір — це угода між двома і більше су­б'єктами правотворчості, що встановлює правові норми, обов'язкові для невизначеного кола осіб і розраховані на багатократне застосування. Нормат. договір є основною формою в сис-мі міжнародного права і все ширше викорис­товується в національних системах права. Ознаки нормат. договору:

1. специфіка сторін, які найчастіше виступають як носії публічних інтересів (держава, її органи, соціал. колективи);

2. створюється двома і більше суб'єктами правотвор­чості в результаті їхньої взаємної згоди;

3. має форму офіційно опублікованого письмового пра­вового акту;

4. містить у собі нормативно виражені взаємні права і обов'язки сторін;

5. спирається на особливі юрид. санкції і особливу процедуру розгляду спорів;

6. має триваючий в часі хар-р. Ця ознака до­зволяє відріз-нити власне нормат. договір від разових угод про співпрацю.