Теми для доповідей

1. Інструменти грошового ринку.

2. Основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики НБУ.

3. Операції центральних банків на грошовому ринку.

4. Міжбанківські розрахунки в умовах однорівневої та дворівневої банківської системи.

5. Взаємозв’язок грошово-кредитної та бюджетної політики держави.

6. Діяльність державних фінансових інститутів на грошовому ринку.

Питання для самоконтролю

1. Що є грошовий ринок?

2. Що являється особливістю грошового ринку?

3. Охарактеризуйте об’єкти, суб’єкти та інструменти грошового ринку.

4. У чому полягають функції грошового ринку?

5. Дайте визначення понять «вклад» і «депозит».

6. Назвіть критерії класифікації депозитів.

7. Які фактори сприяють збільшенню вкладів населення?

8. Охарактеризуйте депозити за формою вилучення.

9. Який банк в Україні займається емісією грошей?

10. Які державні фінансові інститути діють на грошовому ринку в Україні?

11. Назвіть основні функції Державного казначейства України.

12. Назвіть основні методи управління сукупною грошовою масою.

13. У чому полягає взаємозв’язок грошово-кредитної та бюджетної політики держави?

Бібліографічний опис:

5, 14, 15, 18, 27 –31, 34 – 37, 46- 51.

Тема 4. Ринок капіталів

Мета	закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом;
	розвиток самостійності мислення.

План вивчення теми

1. Види кредитів. Державний кредит, його форми та види.

2. Довгострокове банківське кредитування.

3. Комерційний кредит.

4. Поняття і основні види ризиків, оцінювання ризиків.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні питань теми, необхідно з’ясувати форми і види кредитів, їх особливості, розкрити суть кредитів, принципи банківського кредитування, умови надання кредитів.

Насамперед треба засвоїти, що основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансова-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

Державний кредит – це сукупність грошових засобів, мобілізованих державою, що виступає в якості позичальника та гаранта.

Державний кредит, що є однією з ланок державних фінансів, тісно пов’язаний з бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування цільових програм тощо.

Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформленні у вигляді державних цінних паперів – облігацій, казначейських зобов’язань-векселів чи нот.

Іншою формою державного кредиту виступають кредити, надані урядами інших країн, міжнародними фінансовими інститутами та організаціями.

Необхідно засвоїти, що призначення державного кредиту полягає насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. За дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси спрямовуються на покриття різниці між бюджетними доходами і видатками. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допомогою держаного кредиту засоби прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що такий кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може бути важливим чинником щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Однією з особливостей державного кредиту є функціонування посередників, як правило, ощадних установ у перезарахуванні частини внесків населення до державних позик. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних, тимчасово вільних коштів, ощадні установи надають державі кредит за рахунок позичкових засобів.

Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні та беззаставні.

З поняттям державного кредиту тісно пов’язане поняття державного боргу, що відображає загальну суму заборгованості держави своїм кредиторам.

Щодо вивчення другого питання, то студенти вже повинні знати, що основними принципами банківського кредитування є принципи строковості, цільового характеру забезпеченості та платності.

Необхідно звернути увагу і висвітлити принципи банківського кредитування, класифікацію банківських кредитів.

Банківський кредит – це кошти, які надаються банком згідно із законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений термін, для цільового використання та під процент.

Видача кредиту є економічно вигідною для банку якщо вона має переваги перед відповідними альтернативними угодами. Кредити більшості банків становлять не менш як половину їх сукупних активів і приносять до двох третин доходу. За останні роки надання кредитних послуг стало більш ризиковим. Про це свідчать середні розміри списань по кредитах, які досягли в деяких розвинених країнах 2 % від загальної суми наданих кредитів.

Види кредитних послуг, що пропонуються конкретним банком, залежать від багатьох чинників. До зовнішніх чинників належать правові обмеження, конкурентне середовище в банківській сфері, а також політика, що проводиться певним банком. Внутрішніми чинниками, що впливають на структуру кредиту, є відповідність кредитному портфелю банку та низький рівень кредитного ризику.

Кредити можуть бути класифіковані за різними ознаками, які витікають із принципів і форм кредиту. Класифікація кредиту дозволяє детально аналізувати стан кредитного ринку, оцінювати дію різних чинників на розвиток кредитних відносин.

Класифікація кредиту здійснюється згідно з наступними ознаками:

• Цілями кредиту;

• Об’єктами кредиту;

• Суб’єктами кредиту;

• Способами забезпечення кредиту;

• Терміном користування кредитом;

• Платності кредиту.

Згідно з цілями кредиту розрізняють дві категорії:

• кредити без зазначення цільового призначення;

• цільові кредити.

Згідно з об’єктами кредиту розрізняють:

• кредит під товарно-матеріальні цінності;

• кредит під сезонні витрати;

• кредит під виробничі витрати;

• кредит під касовий розрив.

В залежності від суб’єкту кредиту розрізняють кредити:

• промислові;

• торгові;

• сільськогосподарські;

• міжбанківські;

• міжнародні.

У відповідності зі способами забезпечення кредиту розрізняють наступні кредити:

• забезпечені;

• незабезпечені;

• кредити під гарантію чи за дорученням.

Залежно від терміну погашення кредити поділяються на коротко-,

середньо -, та довгострокові.

В залежності від принципу платності кредити поділяють на процентний і безпроцентний кредит.

Банківські кредити можуть видаватися під заставу або гарантію. Потрібно з’ясувати, що таке кредити під заставу, та гарантію, механізм і умови їх надання.

Кредити під заставу – забезпечуються з боку позичальника заставою його активів. Це один із найдавніших та найпоширеніших видів кредитування. Використання застави дає змогу кредитору уникнути збитків і забезпечити надходження коштів у разі неповернення кредиту, хоча й не усуває ризику невиконання зобов’язань з боку позичальника.

Більш надійними активами, як застави, є нерухомість та акції, що перебувають в обігу на біржовому ринку. Менш надійними, такими, що можуть мати досить низьку ліквідаційну вартість, є товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість.

Кредити під гарантію, як і кредити під заставу є одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов’язань з боку позичальника.

Гарантією називають письмове зобов’язання третьої особи сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. При наданні кредиту під гарантію банк повинен мати достовірну фінансову інформацію не тільки про позичальника, а й про того, хто гарантує повернення кредиту.

Гарантія є умовним зобов’язанням, тобто позабалансовою статтею гаранта. Тому для правильної оцінки кредитного ризику важливо оцінити ризиковість як балансових, так і позабалансових операцій гаранта. У разі, коли гарантом виступає банк, треба крім оцінки його фінансового становища звернути увагу на загальний обсяг гарантій, виданих цим банком.

Гарантія може бути видана як на частину кредиту, так і на всю його суму.

Гарантії поділяються на:

• забезпечені і незабезпечені;

• обмежені і необмежені;

• особисті та корпоративні.

Як вже було сказано вище, однією з форм кредитних відносин є комерційний кредит. Вивчаючи дане питання необхідно з’ясувати суть комерційного кредиту, звернути увагу на причини виникнення цього кредиту, його особливості і відмінності від банківського кредиту, застосовування на фінансовому ринку України.

Комерційні кредити надаються фірмами-виробниками товарів чи послуг своїм клієнтам і полягають у продажу товару або наданні послуг на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений термін і під процент.

Комерційний кредит передбачає передання права власності на товари у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів покупцем незалежно від часу погашення заборгованості.

Комерційне кредитування є необхідним результатом розвитку конкуренції на ринку товарів і послуг. На відміну від банківських комерційні кредити надаються підприємствами не з метою отримання прибутку від надання кредитних послуг, а з метою збільшення прибутковості та ефективності основного виду діяльності.

Комерційне кредитування, як і банківське, пов’язане з умінням правильно оцінювати й ефективно управляти кредитним ризиком. Однак якщо банк при поганому управлінні кредитним ризиком може стати банкрутом, корпорація-кредитор у разі наявності проблем з погашенням дебіторської заборгованості може звернутися до фінансових посередників - факторингових фірм і певною мірою вирішити свої проблеми.

Вивчаючи питання теми, студенти повинні знати, що кредит дозволяє суб’єктам ринку розширяти масштаби економічної діяльності і споживання, що сприяє зростанню виробництва і життєвого рівня населення. Умови надання кредиту визначаються станом економіки і кредитної сфери. Розширення попиту на кредит означає стійкий динамічний розвиток економіки. Зменшення попиту на кредит відображає нестійкий стан економіки і зниження інвестиційної активності і супроводжується зростання процентних ставок.

Збільшення і зниження попиту на кредит – це результат грошово-кредитної політики держави, яка орієнтована на конкретні макроекономічні показники.

Студенти повинні знати, щопоняття ризику характеризує невизначеність настання певних подій у майбутньому, а ступінь ризику відображає міру цієї невизначеності.

Комерційний ризик характеризує невизначеність в успішній реалізації стратегії фірми та в досягненні цілей фірми. Цей ризик включає в себе ризики, пов’язані з майновим становищем підприємства, його виробничою та фінансовою діяльністю.

Основна частина комерційних ризиків – це фінансові ризики, які пов’язані з невизначеністю фінансових результатів діяльності підприємства, або іншими словами, з прийняттям фінансових рішень в умовах невизначеності.

Фінансовий ризик – це ризик не отримати задовільний фінансовий результат. Це не лише ризик отримати прибуток від фінансової діяльності, менший від запланованого, чи зазнати збитків. Це також ризик не використати сприятливу ситуацію на ринку, тобто ризик упущених можливостей.

Студенти повинні знати, що фінансові ризики є основними в діяльності фінансових інститутів і посідають чільне місце в діяльності підприємницьких структур.

Щодо фінансових ризиків, то тут потрібно звернути увагу на види ризиків, які відносяться до фінансових, зокрема це: кредитний ризик, валютний, процентний, галузевий ризики, ризик ліквідності та структури капіталу, операційні ризики, а також ризик країни. Різні види ризиків можуть посилювати , або нейтралізувати один одного.

Фінансові ризики насамперед пов’язані зі змінами на фінансовому ринку та змінами в економіці. (Це можуть бути зміни процентних ставок, валютних курсів, зміни в діяльності галузей господарства чи в діяльності конкретних позичальників).

Ефективна стратегія поведінки в умовах ризику дає змогу суб’єктам фінансового ринку успішно здійснювати свою діяльність і досягати поставлених цілей з найменшими втратами. Така стратегія, яку можна назвати стратегією управління ризиком, полягає у: виявленні схильності до ризиків; аналізі ризиків та їх оцінюванні; виборі методів управління ризиком; застосуванні вибраних методів; здійсненні фінансового контролю.

Методи управління ризиком ( ухилення від ризику, зниження рівня ризику, поглинання та фінансування ризику, передача ризику іншій особі) можна використовувати як незалежно, так і в комплексі.

У багатьох випадках методи управління ризиком застосовуються послідовно. Найбільш ефективними і поширеними засобами передачі основних видів фінансових ризиків є строкові угоди, а саме: фінансові форварди, ф’ючерси, свопи та опціони. Основною причиною появи їх на ринку була потреба в ефективному управлінні фінансовими ризиками – процентним та валютним.

Основним в оцінюванні ризику є обчислення повних числових характеристик і в кінцевому підсумку кількісна оцінка ризику. На сьогодні методи аналізу та оцінювання ризику базуються на поняттях і методах теорії ймовірності, оскільки саме поняття ризику тісно пов’язане з ймовірністю настання чи ненастання певної події в майбутньому.

Тести

1. Напрямки діяльності ринку позичкового капіталу – це:

а) об’єднання розкиданих індивідуальних грошових коштів;

б) економія державних коштів;

в) вирівнювання норми прибутку.

2. Онкольна позичка – це:

а) довгострокова позичка;

б) середньострокова позичка;

в) короткострокова позичка до запитання;

г) усі відповіді правильні;

д) правильної відповіді немає.

3. Як видаються середньо- і довгострокові кредити:

а) у формі одиничного кредиту;

б) у формі кредитної лінії;

в) усі відповіді правильні;

г) правильної відповіді немає.

4. У залежності від економічної сфери використання банківський кредит поділяється на:

а) міжнародний;

б) внутрішній;

в) кредит центрального банку;

г) кредит комерційного банку;

д) правильної відповіді немає.

5. До позабалансових кредитів належать:

а) споживчі, промислові або проектні кредити;

б) прямі або ті, які беруть участь;

в) документарні акредитиви, акредитиви «стенд-бай»;

г) усі відповіді правильні;

д) правильної відповіді немає.

6. Порівняння ставок прибутку з позичок або інвестицій з різними періодами виплат проводять із застосуванням:

а) періодичної відсоткової ставки;

б) ефективної (еквівалентної) відсоткової ставки;

в) номінальної (котирувальної) відсоткової ставки.

7. Чим відрізняється ринок грошей від ринку капіталу?

а) ринок грошей і ринок капіталу – це різні назви одного поняття;

б) ринок грошей – складова частина фінансового ринку як і ринок капіталу.

в) на ринку грошей здійснюють обіг короткострокові активи, на ринку капіталу – довгострокові;

г) ринок грошей поєднує валютний і фінансовий ринок, одночасно він є частиною грошового ринку.

8. У чому полягає суть кредиту?

а) це економічні відносини, пов’язані з передачею вартості від кредитора до позичальника;

б) це економічні відносини, пов’язані з перерозподілом вартості між галузями економіки та регіонами;

в) це економічні відносини з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення, строковості і платності;

г) це економічні відносини між суб’єктами ринку з приводу перерозподілу вартості.

9. До якої форми кредиту слід віднести відстрочку платежу постачальником за відвантажені товари, яку він надає покупцеві?

а) державний;

б) споживчий;

в) комерційний;

г) банківський.

10. Фактори, що впливають на формування попиту на гроші:

а) структура особистого споживання, стан розвитку грошового і кредитного ринку, бажання мати спекулятивний залишок грошей;

б) структура споживання, обсяги угод, періодичність грошових надходжень і платіжних зобов’язань, можливість отримання прибутку від грошових вкладень, доступність позичкових коштів;

в) попит на гроші формується незалежно від зовнішніх факторів, він спричинюється особистими потребами і смаками;

г) інфляційні очікування, товарний дефіцит, наявність спекулятивних планів.

11. Операції фізичних чи юридичних осіб з отриманням коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа, під заставу товарів або валютних цінностей характеризуються як:

а) фінансовий кредит;

б) ломбардний кредит;

в) лізингова операція;

г) фінансовий лізинг;

д) селенг.

12. Хеджування – це:

а) страхування від неприємних змін ринкової кон′юктури;

б) операції обміну однієї валюти на іншу;

в) операції з векселями та іншими цінними паперами.

13. Стратегія управління ризиком містить у собі такі елементи:

а) використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;

б) контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;

в) страхування ризику в разі неможливості його уникнення;

г) всі разом.

14. Що є джерелом сплати позикового проценту?

а) позиковий капітал;

б) прибуток кредитора;

в) прибуток на позиковий капітал;

г) прибуток позичальника.