Питання для самоконтролю

1. У чому полягає діяльність, спрямована на спільне інвестування коштів?

2. Які існують основні типи інвестиційних компаній?

3. Які існують основні обмеження на вкладення коштів інвестиційних фондів і чим вони обумовлені?

4. Чим відрізняються трасти від інших інститутів спільного інвестування?

5. Які існують вітчизняні інститути спільного інвестування? Чим обумовлені їх поява та розвиток?

6. Що є необхідною умовою для здійснення спільного інвестування вітчизняними інвестиційними фондами та компаніями?

7. Які основні типи компаній здійснюють діяльність на ринку страхових послуг?

8. Які основні типи полісів пропонують компанії зі страхування життя?

9. У чому полягають відмінності між кредитними спілками та іншими депозитними інститутами?

10. З якою метою створюються кредитні спілки?

11. У чому полягають відмінності між ощадними та комерційними банками?

12. Які види діяльності здійснюють інвестиційні банківські фірми?

13. Як функціонують системи пенсійного забезпечення в різних країнах?

14. Хто може виступати засновниками недержавного пенсійного фонду?

15. Як функціонує система недержавного пенсійного забезпечення?

16. Які довірчі операції здійснюють довірчі товариства на території України?

Теми для підготовки доповідей

1. Значення комерційних банків у сучасних кредитних системах.

2. Етапи формування сучасної банківської системи України.

3. Причини росту ролі спеціалізованих небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку.

4. Основні причини слабкого розвитку кредитного руху в Україні.

5. Переваги недержавних Пенсійних фондів.

6. Причини активного розвитку благодійних фондів у світовій практиці.

7. Форми діяльності небанківських фінансових установ.

8. Лізинг як специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин.

Бібліографічний список:

13- 15, 16, 18, 27 – 29, 31, 34, 46- 51.

Змістовий модуль 3. Класифікація фінансових ринків

Тема 3. Грошовий ринок

Мета	закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом;
	розвиток самостійності мислення.

План вивчення теми

1. Поміщення капіталу в банківських установах.

2. Діяльність державних фінансових інститутів на грошовому ринку.

3. Взаємозв’язок грошово-кредитної та бюджетної політики держави.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Після вивчення цієї теми студенти зможуть :

• пояснити, що таке грошовий оборот і грошовий ринок, що таке ринок грошей і ринок капіталу;

• виділити в грошовому ринку сектори прямого і опосередкованого фінансування;

• зрозуміти механізм взаємодії попиту і пропозиції на грошовому ринку;

• описати зв’язок між заощадженнями та інвестиціями як функцію грошового ринку;

• з’ясувати взаємозв’язок грошово – кредитної та бюджетної політики держави.

При вивченні першого питання теми студенти повинні засвоїти, що заощадження сімейних господарств в замкнутій економіці є єдиним джерелом надходження коштів на грошовий ринок. Тільки за рахунок цього джерела сектор “фірми” може збільшити свої чисті інвестиції, а сектор “уряд” – збільшити свої закупки понад доходи від податків, тобто профінансувати бюджетний дефіцит. Звідси можна зробити висновок, що заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій в замкнутій економічній системі. Якщо формування заощаджень уповільнюється чи зовсім зупиняється, починається скорочення інвестицій та “проїдання” раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація звичайно виникає в умовах тривалої інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і навіть витрачає попередні під загрозою втрати їх від інфляції. За таких умов витрати на споживання перевищують національний доход, зростання інвестицій в секторі “фірми” припиняється, що припиняє основу для розвитку економіки в майбутньому.

Студентам необхідно з’ясувати в яких установах і яким чином сімейні господарства роблять свої заощадження, тобто вклади, яку роль відіграють у цьому процесі банки.

Вклад –грошові кошти (в готівковій чи безготівковій формі, у національній чи іноземній валюті) що передані у банк їх власником або третьою особою за дорученням чи за рахунок власника для зберігання на визначених умовах.

Мистецтво залучати вклади (депозити) – це відображення кредитоспроможності банка в очах його клієнтів – вкладників. Операції які пов’язані з залученням коштів у вклади називаються депозитами.

Депозит має подвійну природу: з одного боку він представляє кошти, які вкладник може зняти з рахунку, а з другого – це капітал, оскільки він приносить вкладнику проценти. Депозити вигідні і вкладнику і банку. Банку – тому, що депозити утворюють позичковий фонд банка.

Студенти повинні засвоїти, що існують фактори за якими класифікують депозити.

Критерії класифікації депозитів:

• джерела вкладу;

• цільове призначення вкладу;

• ступінь дохідності;

• категорія вкладників;

• форми вилучення вкладів.

Вклади в банках можуть поміщати держава і місцеві органи влади, підприємства і фінансові установи, населення.

В залежності від терміну і порядку вилучення депозити поділяються на: депозити до запитання (кошти на поточних, розрахункових, бюджетних рахунках які пов’язані зі здійсненням розрахунків або цільовим використанням грошей), строкові депозити, умовні депозити, ощадні вклади.

Ощадні вклади застосовуються для накопичення або вкладення грошових заощаджень.

На формування заощаджень впливають такі фактори, які можна об’єднати у 5 груп:

1. Державна політика, яка проявляється через урядові інструменти, державне законодавче регулювання, монетарну та податкову політику і політику стабільності держави.

2. Економічна ситуація у країні, яка виражається в інфляції, процентних ставках, безробітті, економічному зростанні, стану ринку товарів і послуг, доступності споживчого кредиту та ін.

3. Демографічна ситуація .

4. Розвиток мережі кредитно – фінансових установ.

5. Кліматичні, географічні, релігійні і інші фактори.

Таким чином важливим засобом конкурентної боротьби за залучення коштів є процентна політика, тому що одержання доходів на внесені кошти слугує суттєвим стимулом для клієнтів. Рівень депозитних процентних ставок установлюють комерційні банки самостійно.

По депозитах нараховують прості і складні проценти.

При вивченні другого питання необхідно зосередити увагу на діяльності Національного банку України та Державного казначейства України, основних функціях, їх місці і ролі на грошовому ринку.

Студенти вже знають, що центральний банк (НБУ) посідає перший рівень у банківській системі і покликаний регулювати її діяльність у межах прав та повноважень, наданих йому законом. Тому він несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи в цілому.

Банки, що виконують функції центральних, торгують грошовими товаром тільки з банками і не вступають у безпосередні кредитні відносини із суб’єктами господарювання.

Кінцева мета центрального банку як органу координування й регулювання банківської системи така:

• забезпечення товарно-грошової збалансованості в економіці країни;

• стимулювання економічного зростання;

• досягнення стабільності національної валюти;

• урегулювання державного боргу.

Центральний банк має також тактичні й оперативні завдання, вони не такі місткі (вужчі) і відповідають грошово-кредитній політиці банку на певному етапі розвитку державної економіки. На сучасному етапі розвитку України головні завдання НБУ:

• організація процесів управління операціями банків на макрорівні;

• координація діяльності банків та інших фінансово - кредитних установ у масштабах усього народного господарства;

• забезпечення стабільного функціонування банківської та грошової системи держави.

Крім перелічених чотирьох основних функцій, центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви країни, управляє ними і проводить офіційну валютну політику держави; представляє інтереси держави у відносинах із центральними банками інших держав, у міжнародних фінансово-кредитних організаціях; здійснює нагляд за діяльністю кредитних установ і за станом усього фінансового ринку.

Вивчаючи курс «Бюджетна система», студенти вже ознайомилися з діяльністю Державного казначейства України, його функціями і структурою. Тепер їм необхідно з’ясувати яке ж місце займає Державне казначейство на фінансовому ринку, яка його роль у вирішенні питань бюджетної та грошово-кредитної політики держави.

Аби навести порядок і забезпечити ефективне управління коштами державного бюджету, організацію та контроль за виконанням Державного бюджету України у 1995 році Указом Президента України було створено Державне казначейство України.

Основна мета бюджетної політики – мінімізація бюджетного дефіциту і жорстке узгодження державних витрат з доходами – може бути вирішена за допомогою Державного казначейства.

Запровадження казначейської системи виконання державного бюджету супроводжується докорінним перерозподілом функцій між фінансовою та банківською системами, органами державної влади, установами та організаціями які утримуються з державного бюджету. Банківська система здійснює лише функцію акумуляції ( обліку та розподілу) коштів державного бюджету, зберігання і перерахування їх за дорученням Державного казначейства, а також приймання, зберігання і видачі готівки. Слід також відзначити, що в основу діяльності Державного казначейства покладено принцип «єдиної каси» державного бюджету, тобто державні кошти сконцентровані в руках одного господаря.

Уряд, маючи вичерпну інформацію про стан державних фінансів у режимі реального часу, здійснює контроль за дотриманням встановленого дефіциту державного бюджету, тобто володіє фінансовими важелями впливу на економічну ситуацію.

Вивчаючи третє питання теми необхідно звернути увагу на основні напрямки бюджетної та грошово-кредитної політики держави

В умовах не збалансування державного бюджету і використання емісії для покриття дефіциту саме бюджетна політика значною мірою зумовлює обсяг грошової маси і рівень інфляції, тобто виступає інструментом регулювання сукупної грошової маси.

Основна мета грошово-кредитної політики, яку проводить центральний банк у розвинутих країнах – це забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Грошово-кредитною політикою передбачаються різні методи управління сукупною грошовою масою: процентна політика, політика обов’язкових резервів, політика операцій на відкритому ринку, політика рефінансування.

Держава являється важливим суб’єктом фінансового ринку. Вона зв’язана зі всією економічною системою наступними трьома способами: через податки, державні закупки і через позики (державні позики, які здійснюються на фінансовому ринку).

Державні витрати, як правило, не співпадають з податковими надходженнями. Бюджетний дефіцит, який у результаті виникає, покривається за рахунок позик, які здійснюються на фінансовому ринку шляхом продажі державних цінних паперів, як фінансовим посередникам, так і безпосередньо домогосподарствам. Якщо у держави виникає лишок фінансових ресурсів, тоді уряд стає «чистим» постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Держава впливає на процес обігу фінансових активів через фіскальну політику. Збільшуючи прямі податки, уряд може збільшити обсяг грошових коштів, вилучених у домогосподарств. Зниження прямих податків стимулює як збільшення заощаджень, так і споживання, позитивно впливаючи на збільшення національного продукту.

Органи місцевого самоврядування через муніципальні позики вирішують свої практичні суспільні потреби.

Тести

1. Гроші продаються і купуються на:

а) ринку капіталів;

б) валютному ринку;

в) грошовому ринку;

г) вірно б і в;

д) усі відповіді вірні.

2. Кошти на поточних, розрахункових рахунках, які пов’язані з виконанням розрахунків або цільовим використанням грошей – це:

а) безстрокові вклади;

б) термінові вклади;

в) ощадні вклади;

г) депозити до запитання.

3. Критерії класифікації депозитів:

а) джерела вкладу;

б) цільове призначення вкладів;

в) ступінь доходності;

г) категорії вкладників;

д) форми вилучення вкладів;

е) усі відповіді правильні;

ж) вірної відповіді немає.

4. Термінові вклади відносяться до ощадних вкладів:

а) так;

б) ні;

в) так у вітчизняній практиці.

5. Вексельний ринок, як частина єдиного грошового ринку, має:

а) один рівень;

б) два рівні;

в) три рівні.

6. Цінний папір, що містить безумовне боргове зобов’язання векселедавця (боржника) про сплату визначеної суми векселедержателю у конкретному місці та в указаний строк – це:

а) депозитний сертифікат;

б) індосамент;

в) вексель.

7. Казначейські (скарбницькі) векселі випускає:

а) центральний банк;

б) казначейство;

в) Міністерство фінансів.

8. Для підвищення надійності векселя в обігу на ньому ставиться підпис доручителя, яке називається:

а) аваль;

б) індосамент;

в) акцепт.

9. Зобов’язаннями уряду є:

а) казначейські векселі;

б) фінансові векселі;

в) комерційні векселі;

г) вірно а і б;

д) усі відповіді правильні.

10. Які функції виконує вексель?

а) кредитну;

б) розрахункову;

в) розписки;

г) вірно а і б;

д) вірно а і в;

е) усі відповіді правильні.

11. Ведення обліку касового виконання бюджету – одна із функцій:

а) центрального банку України;

б) Міністерства фінансів України;

в) Державного казначейства України.

12. Які види процентних ставок пов’язані з діяльністю грошового ринку?

а) облікова, банківська, міжбанківська;

б) депозитна, позикова;

в) облігаційна;

г) всі разом.

13. В чому полягає призначення банківської процентної ставки за кредит?

а) плата за здійснення кредитування з урахуванням впливу кредитних ризиків, джерело доходів і прибутку банку;

б) плата за використання кредитних ресурсів банку;

в) джерело поповнення статутного фонду банку;

г) джерело надходжень коштів для платежів податків банку до бюджетів усіх рівнів.