Література

[3; 20; 23; 24; 31, 33, 34]

змістовний модуль ІІІ

СЕМІНАРСЬКЕ заняття № 4

Теми 14: Інноваційна діяльність

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:

• поняття інновацій та інноваційні процеси, їх види;

• інноваційну діяльність та напрями її розвитку;

• поняття та значення науково-технічного прогресу;

• пріорітетні напрями інноваційної діяльності в Україні.

План заняття

1. Характеристика інновацій та інноваційні процеси.

2. Інноваційна діяльність, пріорітетні напрями її розвитку в Україні.

3. Значення та основні напрями науково-технічного прогресу.

4. Економічна ефективність технічних та організаційних нововведень.

5. Організаційний прогрес, його сутність і значення.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розкриваючи зміст питань семінару, треба звернути увагу на правові, економічні і організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, які визначає Закон України "Про інноваційну діяльність".

Інноваційні процеси є сукупністю якісно нових прогресивних змін, що відбуваються у виробничо-господарській системі. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і по­ширенням інновацій.

Згідно вище зазначеного Закону України „Про інноваційну діяльність”, інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

На практиці поняття «новинка», «новація» і «нововведення» нерідко ототожнюються, але між ними існують деякі відмінності. Новинкою є новий порядок, новий метод, винахід; нововведення означає, що новинка використовується, а з моменту її поширення вона стає інновацією.

Інновації мають такі властивості:

1) науково-технічна новизна;

2) можливість виробничого використання;

3) комерційна реалізація.

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

• простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес;

• простий міжорганізаційний інноваційний процес;

• розширений інноваційний.

В інноваційному процесі, крім створення новинок, важливе значення мають поширення інновацій та їх дифузія.

Поширення інновацій – це інформаційний процес, форми і швидкість якого залежить від особливостей сприйняття інформації господарюючими суб'єктами, їх здатності практично використовувати цю інформацію і т. ін.

Дифузія інновацій – це поширення уже деінде освоєної і використовуваної інновації в нових умовах або місцях використання. В результаті дифузії зростає кількість як виробників, так і споживачів та змінюються їх якісні характеристики.

Розглядаючи друге питання семінару, необхідно звернути увагу на поняття інноційної діяльності.

Згідно із законодавством України інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути: фізичні та юридичні особи України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання юридичних та фізичних осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові й інтелектуаль­ні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, в якому понад 70 відсотків обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звітній період є інноваційні продукти або інноваційна продукція визнається інноваційним підприємством.

Активними учасниками інноваційної діяльності є венчурні (ризикові) компанії. Це підприємства, діяльність яких спрямована на наукові дослідження, впровадження нововведень та фінансування інноваційних проектів. Діяльність венчурних компаній пов'язана з досить високим ступенем ризику.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

• нові знання та інтелектуальні продукти;

• інноваційні програми і проекти;

• виробниче обладнання та процеси;

• інфраструктура виробництва і підприємництва;

• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшуютьт структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

• товарна продукція;

• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Основними напрямами розвитку інноваційної діяльності в Україні є:

1. Впровадження інноваційних проектів під гарантії Уряду.

2. Удосконалення інвестиційного середовища держави

3. Розширення ресурсної бази для розвитку інноваційних процесів в економіці.

4. Створення та розвиток інноваційної інфраструктури, в тому числі технологічних парків, технополісів, бізнес-інкубаторів, дер­жавних небанківських фінансово-кредитних установ.

5. Підвищення інноваційної культури в суспільстві, яка має бути забезпечена як у суб'єктів інноваційної діяльності, так і у пересіч­них громадян через активізацію просвітницької діяльності, стиму­лювання винахідництва та підвищення загального рівня освіти в державі.

При вивченні треього питання семінару, слід звернути увагу на те, що потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науко-технічним прогресом, його темпами і соціальнії економічними результатами.

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні – це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними зміна­ми) форми вдосконалення технологічних методів і засобів вироб­ництва, кінцевої продукції.

Поряд з поняттям „науково-технічного прогресу” існує поняття „науково-технічна революція” (НТР).

Науково-технічна революція – це складова частина НТП, стрибкоподібний процес, що вносить корінні зміни в науку і техніку, які істотно впливають на суспільне виробництво.

За умов сучасного стану та розвитку науки і техніки можна назвати наступні загальні напрями НТП:

1. Створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій.

2. Створення нових і вдосконалення наявних засобів праці та кін­цевої продукції.

3. Створення нових матеріалів і поліпшення якості тих, що застосовуються в сучасному виробництві.

4. Механізація та автоматизація виробництва.

Узагальюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень є економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний період часу.

Величина економічного ефекту обчислюється в наступних формах:

1) народногосподарський загальний ефект (за умов використання нововведень);

2) внутрішньогосподарський (комерційний) ефект, що одержується окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень.

Оцінювання економічної ефективності інновацій здійснюється за показниками абсолютної (загальної) та порівняльної ефектив­ності.

Розраховуючи порівняльну ефективність інновацій усіх видів, треба додержуватись наступних принципів:

• правильний вибір бази порівняння;

• комплексне оцінювання варіантів;

• за економічними, соціальними;

• і екологічними результатами;

• попереднє приведення варіантів до зіставного вигляду;

• визначення впливу нововведень на кінцеві результати виробництва;

• врахування чинника невизначеності (ризику);

• розгляд максимально можливої кількості альтернативних варіантів.

Розраховують народногосподарський економічний ефект, який характеризує ефективність певної групи технічних нововведень з погляду їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки України; внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука – виробництво – експлуатація (споживання)".

У сучасних умовах розвитку економіки стає необхідним і можливим новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його сутність зводиться до визнання безумовної пріоритет-гі критерію соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів ічних новин і нововведень у порівнянні з основним вимірником їх економічної ефективності. При цьому процедурний механізм порівняння і вибору найкращого з можливих варіантів технічних новин (нововведень) здійснюється у певній послідовності.

Різні напрями НТП породжують конкретні економічні й соціальні наслідки, глибина й ефективність яких багато в чому залежать від міри досконалості організації виробництва і праці, усієї системи господарювання. Організаційний прогрес є узагальненою характеристикою процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від науково-технічного прогресу.

По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів.

По-друге, створення і впровадження нової техніки й технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів призводять до зниження трудомісткості їх виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.

По-третє, практична реалізація окремих напрямів НТП постійно потребує великих затрат суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення заходів організаційного характеру в багатьох випадках не потребує нових витрат (у крайньому разі –незначних додаткових ресурсів).

Розрізняють два напрями організаційного прогресу: загальносистемний, внутрішньовиробничий.

Ключовими об'єктами організаційного прогресу є: удосконалення організації виробництва, поліпшення організації праці, раціоналізація елементів господарського механізму.