Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Спец.предмети-ЕП / Економіка підприємства Ден. 10 кр. ЕП.2010.doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
4.08 Mб
Скачать

Література

[20; 22, 33, 36, 39]

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ VI

Тема 24. Сучасні моделі розвитку підприємств

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про стратегічний розвиток підприємств та його форми.

План вивчення теми

  1. Бізнес-модель і зовнішнє середовище підприємства.

  1. Стратегічний розвиток підприємств.

  1. Диверсифікація та інтеграція у діяльності підприємств.

  2. Холдингові компанії та управління ними.

  3. Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу: мотивація і процедура створення, механізм функціонування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Бізнес-модель – по-перше, це сполучення ряду параметрів, що описують принципову схему побудови бізнес компанії; по-друге – це не тверда структура, вона може мінятися виходячи з наступних перемінних: логіка розвитку бізнесу, бачення розвитку бізнесу власниками, зміна пріоритетів і цілей, наявність людей здатних провести зміни, зміни в зовнішнім середовищі.

В основі кожного бізнесу знаходяться бізнес-процеси. Компанія може побудувати схеми своїх бізнес-процесів так само, як вона створює схему організаційної структури, але обов’язково з урахуванням зовнішнього середовища організації. Зовнішнє середови­ще це своєрідний чи особливий бізнес-ресурс організації.

Найважливішими сегментами ближнього зовнішньо­го середовища організації є споживачі чи покупці її про­дукту-товару та її конкуренти.

Важливість стратегічного аналізу головних і основних конкурентів організації очевидна. Стратегічний аналіз конкурен­тів – це спеціальний об'єкт продуктово-маркетингової стратегії організації. А на забезпечення конкурентоспроможності націлені всі спеціалізовані стратегії організації.

Стратегія розвитку підприємства передбачає забезпечення стійких темпів його розвитку і функціонування. Вона також грунтується на використанні науково-технічних досягнень, тобто на комплексі інновацій. Стратегій у підприємств може бути безліч, але всі вони базуються, в основному, на чотирьох стратегічних альтернативах, це: обмежене зростання фірми, зростання, скорочення, поєднання будь-яких трьох явищ.

Існує три підходи до розроблення стратегії по­ведінки підприємства на ринку. Перший підхід пов’язаний з лідерством у мінімізації витрат виробництва, другий пов’язаний із спеціалізацією у виробництві продукції, третій підхід пов’язаний із фіксацією певного ринкового сег­мента і концентрацією зусиль підприємства на обраному сег­менті. Можливе поєднання цих двох підходів

Сучасне поняття ділової стратегії грунтується на уявленні про неї як про один з процесів управління організацією з ураху­ванням перспективи розвитку подій і адекватної поведінки самої організації.

Диверсифікованість виробництва є одним з видів корпоративної стратегії підприємства, спрямованої на розширення номенклатури продукції і каналів збуту з метою зменшення ризику спеціалізації, завоювання нових ринків збуту, одержання додаткового прибутку, поширення господарської діяльності підприємства на сфери економіки, що не зв'язані прямою виробничою кооперацією і не конкурують один з одним.

Вертикальна інтеграція, чи зв’язна вертикальна диверсифікованість – це процес придбання або включення до складу підприємства нових виробництв, що входять у технологічний ланцюжок випуску продукту на ступінях до чи після виробничого процесу. Вертикальна інтеграція полягає в тім, що підприємство віддає перевагу створенню необхідних для виробничого процесу товари і послуги самостійно, усередині підприємства

Горизонтальна інтеграція, чи зв'язана горизонтальна диверсифікованість – це об'єднання підприємств, що працюють і конкурують в одній області діяльності. Головною метою горизонтальної інтеграції є посилення позицій фірми в галузі шляхом поглинання визначених чи конкурентів установлення контролю над ними. Найчастіше важливою причиною горизонтальної диверсифікованості є географічне розширення ринків; у цьому випадку поєднуються компанії, що роблять однотипну продукцію, але виступають на різних регіональних ринках.

Розгляд четвертого питання слід розпочати з визначення поняття „холдингова компанія” ( це юридична особа, що здійснює тим чи іншим способом контроль над іншими юридичними особами). Контроль у холдинговій компанії заснований на володінні акціями дочірніх і залежних підприємств. У той же час можливі й інші форми участі в капіталі дочірніх компанійУ закордонному законодавстві і підприємницькій практиці прийнято виділяти два види холдингових компаній: чисті і змішані холдинги. До компаній холдингового типу можна також віднести концерни, синдикати, конгломерати, пули.При вивченні цього питання, студентам слід звернути увагу на класифікацію холдингів.

Побудова холдингових структур на базі діючих підприємств переслідує кілька цілей: створення структури орієнтованої на споживача; підвищення ефективності управлінн; підвищення мотивації праці, насамперед вищого управлінського персоналу; зміцнення фінансового положення за рахунок диверсифікованості виробництва.

Також необхідно звернути увагу на проблеми, з якими зтикається підприємство при побудові системи управління холдинговою структурою.

Що стосується останнього питання , лід зазначити, що спільні підприємства є самою комплексною і довготривалою формою промислової співпраці виробників різних країн. Ця форма співпраці характеризується особливою складністю, зв’язаною з тим, що при формуванні спільного підприємства його учасники об’єднують капітали, а не товари.

Основним установчим документом для створення СП служить його статут, що має визначати: предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припи­нення діяльності (ліквідації).

Після завершення переговорів і підписання установчих документів здійснюється реєстрація СП у відповідному органі загальнодержавного управління.

Тести

1. Спеціалізація у виробництві як підхід до розроблення стратегії обов'язково передбачає наявність на підприємстві:

а) якісного маркетингу, належного потенціалу для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

б) інформації щодо потреб споживачів певного ринкового сегменту;

в) прогресивної організації виробництва;

г) доброї інженерно-технологічної бази.

2. Частину споживачів, які прийняли рішення про придбання того чи іншого товару, відображає поняття:

а) потенційний ринок;

б) реальний ринок;

в) освоєний ринок;

г) обслуговуваний ринок.

3. Визначення цільового ринку конкретної продукції охоплює термін:

а) сегментування ринку;

б) дослідження попиту;

в) соціальна оцінка ринку;

г) вивчення дефіциту товару на ринку.

4. Підприємницька угода це:

а) договір на постачання певного виду товару;

б) будь-яка домовленість між підприємцями, в основі якої лежить еко­номічний інтерес;

в) форма співробітництва у сфері виробництва;

г) фінансовий документ, який відображає зобов'язання одного підпри­ємця перед іншими.

5. Умови і фактори, що виникають в оточуючому організацію середовищі, незалежно від діяльності конкретної організації, але що вплива­ють або можуть вплинути на її функціонування і тому потребуючі прийняття управлінських рішень називають:

а) макросередовищє;

б) мікросередовище;

в) зовнішнє середовище;

г) усі відповіді вірні.

6. Специфічна форма об’єднання капіталів, що використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств - це:

а) концерн;

б) холдінг;

в) фінансова група.

7. Спеціалізація виробництва характеризує:

а) перепрофілювання частини (всього) виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом зміни ринкового середовища;

б) процес органічного сполучення в одному підприємстві багатьох виробництв, що відносяться до різних галузей промисловості;

в) процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.