2. Модель «вилучення— ін'єкції»

В основі цієї моделі лежить та обставина що в потоці «доходи—витрати» постійно виникають як вилучення, так і ін'єкції. Як відомо, будь-який обсяг виробництва породжує певну величину індивідуального доходу. Одну частку цього доходу домогосподарства і підприємства можуть заощаджувати, тобто не використо­вувати на споживання. Тому заощадження являють собою вилучення із потоку «доходи—виграти». Оскільки заощад­ження — це потенційні витрати, то внаслідок того, що частка доходу вилучається на заощадження, споживчі витрати будуть недостатніми, щоб викупити весь обсяг вироблених споживчих товарів. Це може викликати змен­шення ВВП.

Але цьому є альтернатива. Виробництво може частково переключатися із споживчих товарів на інвестиційні. Така реструктуризація виробництва може відбутися за умови, якщо вилучення частки доходу у вигляді заощаджень через фінансові ринки обернеться адекватним збільшенням інвестиційних витрат. Інвестиції, на противагу заощад­женням, можна розглядати як ін'єкції витрат у потік «доходи—витрати», тобто вони компенсують зменшення сукупних витрат, обумовлене вилученням частки доходу на заощадження. Питання полягає в тому, в якій мірі відбувається ця компенсація, або в якому співвідношенні знаходяться між собою вилучення у формі заощаджень та ін'єкції у формі інвестицій. Відповідь на це питання може мати декілька варіантів.

Перший — якщо вилучення із доходу в формі заощад­жень перевищує інвестиційні ін'єкції у витрати, то сукупні витрати (Е) будуть меншими, ніж фактичний ВВП. Оскільки сукупні виграти визначають рівноважний ВВП, то це означає, що фактичний ВВП буде перевищувати рівноважний ВВП.

Другий — якщо вилучення із доходу в формі заощад­жень менші, ніж інвестиційні ін'єкції у витрати, то сукупні витрати (Е) будуть перевищувати фактичний ВВП. Це означає, що фактичний ВВП буде менший, ніж рівноважний ВВП.

Третій — якщо вилучення та ін’єкції збігаються за своєю величиною. В цьому випадку втрати сукупних витрат на потенційних витратах у формі заощаджень ком­пенсуються їх збільшенням у формі інвестицій. Тому су­купні витрати (Е) дорівнюють фактичному ВВП, який одночасно є рівноважним.

Оскільки об'єктом нашого аналізу є приватна еконо­міка закритого типу, то ми абстрагуємося від інших видів вилучень та ін'єкцій. В дійсності, крім заощаджень та інвестицій, вилученнями із потоку «доходи—витрати» є також податки та імпорт, а ін'єкціями є ще державні закупки та експорт.

Отже, рівноважний ВВП — це такий ВВП, який забез­печується в умовах рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Це означає, що плани домогосподарств сто­совно заощаджень збігаються з планами підприємств стосовно інвестицій. Тому умовою рівновага на товарному ринку є рівновага між заощадженнями і запланованими інвестиціями, тобто S = I. Але крім запланованих мо­жуть виникати і незаплановані інвестиції, тобто інвестиції в товарні запаси. Якщо товарні запаси збільшуються, то виникає незаплановане збільшення інвестицій і навпаки. За цих умов між заощадженнями і запланованими інве­стиціями виникає розбіжність. Але фактичні інвестиції (І ± І^/) завжди балансуються із заощадженнями за рахунок незапланованих інвестицій. Тобто, незаплановані інвестиції є вирівнюючим елементом, який постійно приводить у відповідність фактичні інвестиції та заощад­ження. Такий висновок кореспондується із методом “витрати—випуск”, згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП, що досягається за раху­нок незапланованих інвестицій в товарні запаси:

Е ± І^/ = ВВП (9.3)

Визначення рівноважного ВВП за допомогою моделі «вилучення—ін'єкції» можна відтворити графічно (див.рис. 9.2).

Рис. 9.2. Рівноважний ВВП в моделі «вилучення—ін'єкції»

На рисунку 5.2 лінія запланованих інвестицій I має горизонтальний вигляд, тобто припускається, що інвести­ційні плани підприємств не залежать від поточного доходу. Лінія заощаджень (S) має вигляд позитивно похилої лінії і відображає пряму залежність заощаджень від поточного доходу.

Згідно з моделлю «вилучення—ін'єкції», рівноважний ВВП дорівнює О₁, оскільки лише в цьому випадку заощад­ження дорівнюють запланованим інвестиціям, про що свідчить перетин їхніх ліній в точці S₁. За цих умов підприємства інвестують стільки ж, скільки заощаджує приватний сектор економіки, тобто S = I. Тому С + І = ВВП.

За більш високих рівнів ВВП заощадження, які є функ­цією ВВП, будуть перевищувати заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат (E₁). Так, коли ВВП дорівнює O₂ заощадження більші від запланованих інвестицій (S₂>І), але врівнова­жуються із фактичними інвестиціями за рахунок незапланованого збільшення інвестицій в товарні запаси (S₂ = І + І^/). За більш низьких рівнів ВВП заощаджен­ня, як функція ВВП, будуть меншими, ніж заплановані інвестиції. Так, коли ВВП дорівнює О₃, заощадження менші від запланованих інвестицій (S₃ < І), але врівноважуються із фактичними інвестиціями за рахунок незапланованого зменшення інвестицій в товарні запаси (Sз=І – І^/).

Графічно величина незапланованих інвестицій в то­варні запаси дорівнює відстані по вертикалі між лініями заощаджень та запланованих інвестицій. При ВВП на рівні О₂ лінія заощаджень знаходиться вище від лінії запланованих інвестицій, внаслідок чого незаплановані інвестиції дорівнюють «+» І^/. При ВВП на рівні О₃ лінія заощаджень знаходиться нижче від лінії запланованих інвестицій внаслідок чого незаплановані інвестиції дорівнюють «-» І^/. При ВВП на рівні О₁ ці лінії перетинаються і тому незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

Якщо заощадження — це функція фактичного ВВП, то заплановані інвестиції є елементом за­планованих сукупних витрат (Е = С + І) і одночасно фактором, який визначає рівень рівноважного ВВП. Це означає, що розбіжність між заощадженнями і заплано­ваними інвестиціями визначає розбіжність між фактич­ним і рівноважним ВВП. Так, при фактичному ВВП на рівні О₂ заощадження перевищують заплановані інвестиції (S₂ > І). Тому фактичний ВВП перевищує рівноважний ВВП (О₂> О₁), що породжує тенденцію до скорочення виробництва. При фактичному ВВП на рівні Оз заощад­ження відстають від запланованих інвестицій (S₃ < І). Тому фактичний ВВП менший від рівноважного ВВП (Оз < О₁), що породжує тенденцію до збільшення виробництва.