Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2 курс ФК, ЕП, УП Денне / Макроекономіка Опорний конспект лекцій 08.doc
Скачиваний:
36
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
1.7 Mб
Скачать

Сукупний попит ad

вартісна форма

AD = C+Ig+G+Xn

Фактори, що впливають на AD:

  1. Нецінові фактори:

  • зміни в споживчих витратах

  • зміни в інвестиційних витратах

  • зміни в державних витратах

  • зміни в витратах на експорт

  • Цінові фактори:

    • ефект відсоткової ставки

    • ефект багатства

    • ефект імпортних закупівель

    Тема 5. Грошовий ринок

    1. Механізм функціонування грошового ринку.

    2. Банківська система та грошовий мультиплікатор

    1. Механізм функціонування грошового ринку.

    Гроші є дуже важливим елементом макроекономічної теорії, економічної політики та повсякденного життя. Існує багато визначень грошей. Можна назвати нейтральне визначення: Гроші – це сукупність фінансових активів, які постійно використовуються для угод.

    Найбільш притаманною рисою грошей є їх абсолютна ліквідність, тобто здатність практично миттєво та без втрат обмінюватись на будь-які види активів («за гроші можна все купити»).

    В умовах сучасного ринку гро­шовий обіг складається з готівкових і безготівкових гро­шей.

    Готівкові гроші — це паперові гроші (банкноти) і монети. Монети чеканяться, як правило, казначейством і вводяться в обіг Національним банком.

    Безготівкові гроші — це записи на банківських рахун­ках і внески в комерційних банках. Вони називаються банківськими грошима. В розвинутих країнах світу пере­важна частка всіх грошей припадає на банківські гроші. До них відносять банківські депозити (поточні та термінові рахунки), чеки і кредитні картки.

    Вся сукупність готівкових і безготівкових грошей скла­дає грошову масу.

    Ми знаємо, що гроші (в широкому розумінні) є найбільш ліквідною формою активів. Однак ймовірно й те, що ліквідність окремих компонентів грошової маси різноманітна. Для виміру грошової маси використовують грошові агрегати. Вона є структуризованою величиною і складається із декількох грошових агрегатів. Але перш ніж розглянути грошові агрегати, зупинимось на такій власти­вості грошей, як їх ліквідність.

    Ліквідність будь-якого майна безпосередньо пов'язана з його втратами при обміні на будь-яке інше майно або послуги. Тобто ліквідністьце здатність будь-яких активів виступати як засіб оплати угод або без втрат перет­ворюватися в цей засіб. Абсолютно ліквідним є майно, втрати якого при перетворенні на інше майно становлять нуль. Готівкові гроші є абсолютно ліквідними, тому що на них можна швидко і без втрат придбати будь-який інший актив.

    Грошовими агрегатами називаються складові елементи грошової маси, умовно поділені по черзі убування ступеня ліквідності.

    НБУ виділяє 4 агрегати грошової маси: М0, М1, М2, М3.

    М0 = готівкові гроші, тобто банкноти та монети, що знаходяться в обігу.

    М1 = готівкові гроші в обігу + поточні депозити (вклади до запитання, чеки), кошти на розрахункових рахунках.

    М2 = М1+строкові депозити

    М3 = М2 + великі депозити з фіксованим терміном + кошти клієнтів за трастовими операціями банків + рахунків небанківських фінансових установах.

    Грошово-кредитний ринок - перерозподіляє грошову масу між окремими економічними суб'єктами з метою її викори­стання на поточні і довгострокові потреби.

    На грошово-кредитному ринку виступають фінансові посередники — це різні фінансові заклади, серед яких провідну роль відіграє грошова адміністрація — Націо­нальний банк, Міністерство фінансів, Казначейство. Вони визначають і пропозицію грошей.

    Грошово-кредитний ринок, як і будь-який ринок, ха­рактеризується через пропозицію, попит і ціну (відсоткову ставку). Далі розглянемо ці складові грошово-кредитного ринку.

    Пропозиція і попит на грошовому ринку

    Почнемо з пропозиції грошей, яка є реальною грошо­вою масою.

    Грошова пропозиція складається із готівкових грошей поза банківською системою та депозитів. За своїм складом грошова пропозиція визначається грошовим агрегатом М1, де готівкові гроші являють собою зобов’язання Центрального банку, а депозити – зобов’язання комерційних банків.

    Грошова пропозиція контролюється Національним бан­ком через окремі грошові агрегати. Контролюючи грошові агрегати, Національний банк цілеспрямовано впливає на грошовий ринок.

    Графічне зображення пропозиції грошей показано на рис. 5.1. Пропозиція грошей (Ms), як ми побачимо далі, залежить від грошово-кредитної політики Національного банку. Іншими словами, величина грошової пропозиції регулюється Національним банком і не залежить від відсоткової ставки (i)

    Рис. 5.1. Пропозиція грошей

    Рис. 5.2. Попит на гроші для угод

    Грошовий попит — це попит на реальну грошову масу. Він включає попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.

    Попит на гроші для угод показує, скільки грошей економічний агент бажає мати на руках для того, щоб здійснювати повсякденні трансакції (угоди). Попит на гроші для угод знаходиться в прямій залежності від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, що знаходяться в обігу, тим більше потрібно грошей для угод. Обернено на цей попит впливає швидкість обертання грошей.

    Найпростіша формула трансакційного попиту на гроші має вигляд:

    MDТ= P×Q/v, (5.1)

    де MDТ – кількість грошей, що перебувають в обігу;

    P – абсолютний рівень цін;

    Q – реальний обсяг виробництва;

    v – швидкість обігу грошей.

    На рисунку 5.2 графічно відображено співвідношення між попитом на гроші для угод ( MDТ) і ставкою відсотка. Оскільки попит на гроші для угод не залежить від ставки відсотка, він має вигляд вертикальної прямої.

    Цілком справедливо вважати, що немає таких угод, які б не були враховані у ВВП. Тоді попит на гроші для угод дорівнює:

    MDТ = ВВПр/v, (5.2)

    де ВВПр — реальний валовий внутрішній продукт.

    Таким чином, з формули випливає, що попит на гроші для угод залежить від двох факторів: реального обся­гу виробництва — з його зростанням зростає і попит на гроші; швидкості обертання грошей — чим вища швид­кість обертання грошей, тим менша їх кількість, що необ­хідна для обслуговування угод.

    Попит на гроші як активи (MDА) випливає з їхньої функції як засобу заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються як засіб збереження вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на активи.

    Але вартість можна зберігати не тільки у формі грошей, а й у формі фінансових активів (наприклад, облігації). Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки.

    Перевагою володіння грошима є їх висока ліквідність, але їх недолік полягає в тому, що вони не приносять доход їхньому власнику.

    Переваги володіння облігаціями полягають в тому, що вони приносять доход у формі відсотка, але їх недоліком є низька ліквідність.

    Тому особи, які володіють вартістю, постійно вирішу­ють альтернативу: зберігати вартість у формі грошей чи у формі фінансових активів. На її вирішення впливає відсоткова ставка, тобто рівень доходів від фінансових активів. Відсоткова ставка визначає попит на гроші як активи. Чим вища відсоткова ставка, тим більша альтер­нативна вартість грошей, тобто тим більше доходу втрача­ють власники грошей від їх зберігання. Тому за зростання відсоткової ставки зростає попит на фінансові активи і падає попит на гроші як бездоходний актив (див. рису­нок 5.3).

    Рис. 5.3. Попит на гроші як активи

    З графіка видно, що при ставці 8 % попит на гроші як активи (MDА) дорівнює нулю. За умов зниження відсоткової ставки (i) попит на гроші як активи зростає від M/P1 до М/P2 Таким чином, попит на гроші як активи змінюється обернено пропорційно ставці відсотка.

    Попит на гроші для угод і попит на гроші як активи визначає загальний попит на гроші. Отже, сукупний попит на гроші – це реальна грошова маса, яка необхідна економічним суб’єктам для оплати угод та в якості активів, виходячи з попереднього аналізую функцію грошового попиту можна записати таким чином:

    MD = L(Y,i) = kY – hi, (5.3)

    де k та h – коефіцієнти еластичності грошового попиту відповідно за доходом та відсотковою ставкою;

    Y – дохід;

    і – відсоткова ставка.

    Спираючись на визначення грошової пропозиції і грошового попиту, можна побудувати графічну модель грошового ринку:

    На рис 5.4. похила лінія MD – це крива сукупного грошового попиту. Її особливість полягає у тому, що вона зміщена вправо від вертикальної осі на певну відстань (див. стрілку). Таке зміщення відображає величину попиту на гроші для угод, який не залежить від відсоткової ставки. Завдяки цьому крива MD отримує здатність відображати весь грошовий попит. Вертикальна лінія MS1 – це початкова крива грошової пропозиції. Перетин кривих MD та MS засвідчує рівновагу за рівноважної відсоткової ставки – n. Якщо, припустити, що Нацбанк збільшив грошову пропозицію, то її крива збільшиться вправо. І за даної відсоткової ставки рівновага порушується.

    Рис.5.4. Модель грошового ринку.

    Але ринок тяжіє до рівноваги. Механізм відновлення рівноваги виглядає так:

    1) перевищення пропозиції над попитом викликає появу надлиш­ковим, грошей, які спрямовуються на придбання облігацій;

    2) надлишкові гроші збільшують попит на облігації, що підвищує їх ціну;

    3) зростання цін на облігації викликає: зниження відсоткової ставки (n), що випливає із її формули:

    n = відсотковий дохід/ціна облігації×100 (5.4)

    де відсотковий дохід є фіксованою величиною. Тому в разі зростання цін на облігації відсоткова ставка падає. На рис. вона зменшиться до n2, що збільшить грошовий попит до рівня грошової пропозиції і врівноважить грошовий ринок.

    Висновок: нерівновага на грошовому ринку викликає зміни в цінах на облігації і через них — у відсоткових ставках. Ціни на облігації і відсоткові ставки є обернено залежними. Зміни відсоткових ставок впливають на готов­ність заощаджувати гроші, що відновлює рівновагу на ринку грошей. Рівноважна ставка відсотка вирівнює кіль­кість грошей, що пропонуються і потребуються.