2. Загальновживані й незагальновживані слова

Основу лексичного складу мови становить загальновживана лек-сика, що вживається в текстах усіх стилів. До загальновживаної лексики належать слова, які називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності. Наприклад, голова, небо, писати, читати, ходити, один, п’ять, зелений, довгий, мало, багато, батько, мати, я, ми тощо. Як бачимо, подані слова стилістично нейтральні, тобто не мають емоційно-експресивного забарвлення.

Але в лексиці є інші групи слів, які можна назвати лексикою вузького і стилістичного призначення. Ці слова пов’язані не з усіма, а з окремими функціональними стилями. До стилістично маркованої або незагальновживаної лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, просторічну лексику, арготизми, діалектизми.

3. Книжна і розмовна лексика

Як відомо, мова існує у двох формах: звуковій (усній) і писемній. Крім загальновживаної лексики, які використовують і в усному і писемному мовленні, в лексичному складі української мови можна виділити книжну та розмовну (уснорозмовну) лексику. Книжні слова використовують в наукових працях, в публіцистичних статтях і в ділових паперах. До них належать слова, що виражають загально-наукові поняття і вживаються в широкому узагальненому значенні: еволюція, компонент, методика, прогрес, а також слова з абстрактним значенням з суфіксами -янн (я-), -енн (я-), -інн (я-), -ств (о-), -цтв (о-) (зайнятість, здійснення, сумісництво та ін.). Ступінь “книжності” мають дієслова на -ува-, -ова-, -юва- (виконувати, дотримувати, здійс-нювати), віддієслівні іменники на -ння, -ття (посвідчення, відряд-ження, прибуття), дієприкметники (знайдений, працюючий, призначе-

ний), дієприслівники (враховуючи, розглянувши) та ін.

До книжної лексики відносяться слова з забарвленням уро-чистості (воїн, благочестивий храм); застарілі слова, які також викорис-товують в сучасній літературній мові (інквізиція, лучник, кольчуга). Книжна лексика переважає в писемному варіанті того чи іншого стилю. Але між книжною й загальновживаною лексикою немає неперехідної межі. З розвитком у суспільстві науки й техніки підвищенням загально-культурного й освітнього рівня слова, які колись вважалися книжними, вживають у розмовній мові, вони стають міжстильовими, нейтраль-ними. Згадаємо такі слова, як газ, реактор, бюджет, електрика.

До складу розмовної лексики належать слова, які, будучи літера-турними, надають мовленню розмовного забарвлення. Вони мають більш конкретне значення і використовуються в усному варіанті літера-турного мовлення. Розмовна лексика відтворює значення прохання, спонукання, заперечення і позначає різні життєві імпульси – процеси, якості і властивість (сіпатися, чухмаритися, репетувати, навстоячки, шкандибати, ледар, красуня тощо).

Отже, можна зробити такі висновки: книжні, а не розмовні, нейтральні, а не урочисті слова завдяки своїй однозначності, точності є найбільш придатними для створення документів.

4. Склад лексики сучасної української мови за походженням

Лексика кожної мови формувалася протягом багатьох тисячоліть. За походженням у лексиці сучасної української мови можна виділити:

1) успадковані слова, тобто такі, які ведуть свій початок з індо-європейської мовної єдності (наприклад, мати, син, брат, жінка, серце, дерево, дім, небо);

2) власноукраїнські слова, що з’явилися на українському ґрунті і були засвідчені в історичних пам’ятках, у художніх творах україн-ського народу (людина, держава, громада, сіяч, жовтень, віч-на-віч тощо);

3) іншомовні слова (менеджмент, комп’ютер, інтерфейс).

Українська мова запозичувала протягом свого розвитку з інших мов слова та окремі елементи слів, оскільки запозичувалися поняття, предмети. Тому запозиченими ставали й слова, що давали їм назву. Але багато запозичень втратили ознаки своєї первісної мови й зараз сприймаються як українські.

Згадаймо такі слова, як огірок, левада, м’ята. Тільки етимо-

логічний словник підкаже нам, що це слова грецького походження. Засвоювання слів з інших мов є одним з шляхів збагачення лексичного складу. Як відомо, запозичені слова складають 10 % від усього словни-кового фонду української мови.

У сучасній українській мові вживаються слова, які засвоєні з слов’янських, романо-германських, тюркських мов. Вони приходили в українську мову з різних джерел і поводили себе по-різному. Значна кількість слів пристосувалась до правил українського словотвору, граматики, фонетики. Інша група слів, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими, рідко вживаються і мають ознаки іншомовних слів, які не властиві українській мові (наприклад, кафе, пюре, таксі, пасаж, попурі тощо) мають наголос на останньому складі, не відмінюються. Із грецької мови засвоєно чимало власних імен людей (Олена, Явдоха, Олексій, Степан тощо), термінів науки, культури, мистецтва (апостроф, граматика, математика, сцена, магніт і інші).

В українській мові багато слів, запозичених з латинської, фран-цузької, німецької, англійської, голландської, східних мов. Наприклад: із латинської мови прийшли слова: мотор, прокурор, ректор, декан, університет, гумор, цирк (найчастіше це слова, які визначають поняття науки, техніки, мистецтва, юридичну, політичну, медичну терміно-логію). Із французької було засвоєно слова, що стосуються побуту, назв одягу, науки, техніки, мистецтва, військових понять: люстра, абажур, одеколон, сюжет, костюм, пальто, корпус, маршал. Німецька мова дала нам назви рослин, птахів, технічні терміни (штат, шахта, квершлаг, бинт, масштаб, бутерброд). Англійські запозичення – лідер, комбайн, бюджет, аут, бокс, тролейбус, мічман, піжама, кекс, тунель, вокзал.

Визначити іншомовне слово можна за фонетико-граматичним оформленням і лексичним значенням. Так, слова, які починаються літерами п, ф, запозичені з інших мов. Специфічним для української мови є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження. Наприклад, бутерброд, штаб, шахта, квершлаг. Багато запозичень зустрічається в діловому мовленні (наприклад: акт, біржа, баланс, резюме, вето, прерогатива, маркетинг менеджер тощо). Правильне й доречне вживання іншомовних слів у діловому тексті потребує певних зусиль укладача документа і знання певних правил.

1) Іншомовні слова в діловому тексті повинні вживатися лише в разі потреби, якщо їх не можна замінити українськими словами з тим самим значенням.

2) Не рекомендується в тексті одного документа вживати запо-

зичене і власномовне слово. Якщо ми вживаємо іншомовне слово, то воно повинно бути присутнім протягом усього контексту: краще буде, коли ми замість слова “конвенція” в тексті документа використаємо слова “умова”, замість прикметника екстраординарний – особливий, патент – авторське свідоцтво.

3) Слід також пам’ятати, що при вживанні іншомовних слів не-обхідно точно знати його значення.

Наприклад: неправильним є речення: “Новий станок – ас серед своїх співбратів”.