Тема 5. Інноваційні тенденції розвитку педагогічної науки

• Глобальні освітні тенденції

• Сутність педагогічних інновацій

• Рівні новизни педагогічної інноватики

• Структура педагогічної інноватики

Література

1. Ліхачов Б. Педагогічні технології. / Б. Ліхачов – К., 1998. – С.148-157.

2. Волков І. Педагогічні інновації.// Дошкільне виховання. – 1999. - №6. – С.8-14.

3. Москаленко П. Педагогічні технології. / П. Москаленко – К., 2001. – С.115-117.

4. Артемова Л. Педагогічні технології. / Л. Артемова – К., 2000. – С.197-200.

5. Буркуна Н. Педагогічні інновації у дошкільній освіті// Дошкільне виховання. – 2000. - №8. – С.11-14.

6. Основи педагогічної інноватики / О.В.Попова, Г.Ф.Пономарьова, Л.О.Петриченко. – Харків: 2009. – 192 с.

7. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. / І.М. Дичківська – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

Педагогічні інновації дедалі частіше стають об’єктом науково-педагогічних досліджень, оскільки вже впродовж тривалого часу системою освіти в різних країнах світу вимагається від педагогічної науки й практики вивчення й впровадження нових методів навчання й виховання дітей.

Педагогічні інновації тісно пов'язані з загальними процесами, що відбуваються в суспільстві. За своїм змістом, формами й методами освіта не виступає незмінним, закостенілим феноменом, адже в ній враховуються тенденції, перспективи розвитку людства. Оновлення навчально-виховної практики не завжди відповідає за своїми темпами темпам цивілізаційного розвитку, соціальних вимог до неї. На сучасному етапі проблемою визначається відставання можливостей організації навчального процесу школи темпам накопичення людством системи знань і способів діяльності. Актуальні вимоги сучасних роботодавців є показником необхідності докорінного оновлення якості педагогічної взаємодії в навчальному процесі, що матиме результатом формування в учня системи прагматичних знань. У сучасній школі недостатньо розвиваються здібності, необхідні її випускникам для того, щоб самостійно приймати обґрунтовані рішення щодо свого майбутнього, бути активними, мобільними суб'єктами на ринку праці, займатись самоосвітою тощо.

Характерною особливістю сучасної системи освіти є існування в її межах двох стратегій організації навчання – традиційної та інноваційної. Терміни "традиційне (нормативне) навчання" та "інноваційне навчання" запропоновані групою вчених у доповіді Римському клубові (1978), який звернув увагу світової наукової громадськості на неадекватність принципів традиційного навчання вимогам сучасного суспільства до особистості, її пізнавальних можливостей. Інноваційне навчання трактувалось як процес і результат навчальної та освітньої діяльності, що стимулює новаторські зміни в культурі, соціальному середовищі, зорієнтоване на формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі завдяки розвитку здібностей, різних форм мислення, а також здатності до співпраці з іншими людьми.

Усвідомлення недоліків сучасної освіти сприяло виникненню й розвитку глобальних освітніх тенденцій.