Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Нові педагогічні технології.doc
Скачиваний:
993
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.57 Mб
Скачать

4. Адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості.

Ця тенденція значною мірою обумовлена посиленням ідей гуманістичної педагогіки в науці та практиці. Цінність особистості, необхідність створення умов для її вільного та повноцінного розвитку прямо вказує на необхідність створення в освітньому просторі сприятливих умов для виявлення й розвитку обдаровань, можливості здійснювати власний вибір під час вибору майбутньої професії, способів і часу її здобуття.

Забезпечення можливості для саморозкриття особистості має глибокий сенс і неабияку користь для економічного, наукового та культурного розвитку держави. Це вказує на актуальність і надзвичайну важливість повноцінної реалізації на практиці зазначеної тенденції.

Вищеописані тенденції дають підстави свідчити, що головною функцією освіти є розвиток людини. Вона має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості умов розвитку та підготовки до життя:

  • знань про людину, природу й суспільство, формування наукової картини світу як основи світогляду й орієнтації у виборі сфери майбутньої практичної діяльності;

  • досвіду комунікативної, розумової, емоційної, фізичної, трудової діяльності, що сприяє формуванню основних інтелектуальних, трудових, організаційних і гігієнічних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті для участі в суспільному виробництві, продовженні освіти та самоосвіти;

  • досвіду творчої діяльності, що відкриває простір для розвитку індивідуальних здібностей особистості й забезпечує її підготовку до життя за умов соціально-економічного та науково-технічного прогресу;

  • досвіду суспільних й особистісних відносин, які готують молодь до активної участі в житті країни, створення сім'ї, планування особистого життя на основі ідеалів, моральних та естетичних цінностей сучасного суспільства.

У зв’язку з постійним покращенням якості життя й паралельними з цим процесом змінами в суспільстві висуваються нові вимоги щодо якості освіти людини. Забезпечити відповідність кожного зазначеним вимогам виявляється можливим лише на короткий проміжок часу з моменту випуску з відповідного закладу освіти. Із плином часу знання стають застарілими й такими, що потребують негайної корекції, розширення, доповнення тощо. Пріоритетними завданнями сучасної освіти стають: удосконалення умінь навчатися, працювати, співіснувати, жити.

Розвиток навчальних умінь полягає у виробленні насамперед уміння оволодівати й оперувати найрізноманітнішою інформацією. На практиці ці вміння втілюються у свідомі послідовні дії людини для пошуку необхідної інформації під час опрацювання різних джерел, аналізу й узагальнення всіх доступних фактів, вироблення висновків і корекції своїх дій відповідно до нових, самостійно здобутих знань.

Розвиток умінь працювати має на меті формування здатності ефективно оволодівати професійними навичками, уміння віднаходити вихід у найбільш непередбачуваних виробничих ситуаціях, співпрацювати в колективі, співвідносити себе з конкретними фаховими ролями та ефективно їх виконувати.

Розвиток умінь співіснувати полягає в розвитку здібностей до налагоджування соціальних та інших міжособистісних стосунків. На практиці зазначені вміння значною мірою сприяють становленню особистості, визначенню її місця в соціумі, самореалізації тощо.

Розвиток умінь жити об’єднує в собі низку актуальних напрямів щодо формування цілісного світогляду та світосприйняття, уміння осмислено бачити особистісний сенс життя, прагнути до духовної зрілості, усвідомлювати відповідальність за долю людства.

Система освіти є частиною суспільної системи, а тому перебуває під впливом багатьох чинників. Стан освіти й перспективи її розвитку значною мірою залежать від політики держави в цій сфері. У багатьох країнах державна освітньою політикою вважається високий професійний і загальнокультурний рівень населення важливою умовою економічного розвитку, збереження й підвищення конкурентоспроможності національної економіки на світових ринках, безпеки й соціальної стабільності. У нашій країні проголошуються саме такі перспективи розвитку освіти, що матимуть результатом збагачення держави, підняття наукового, культурного, соціального рівня розвитку до рівнів розвинутих країн світу.

Воднораз із прямим впливом суспільства на зміни в національній системі освіти слід виокремлювати й ті зміни, що відбуваються внаслідок зміни політики контролю й регламентації інноваційних процесів. Так, суттєві позитивні зміни в педагогічній теорії та практиці мають результатом розроблення різних варіантів змісту освіти, використання можливості сучасної дидактики в підвищенні ефективності освітніх структур.

Водночас сучасний стан системи освіти не вдовольняє багатьох, хто в ній працює. Прагнення до змін, зняття певних обмежень на інноваційну діяльність стало передумовою зародження широкого інноваційного руху в системі освіти, інтенсивного розвитку засобів комунікації та інформаційних технологій. Становленням оновленої освіти передбачаються природні процеси розвитку педагогічної практики, цілеспрямований управлінський вплив на систему підготовки, перепідготовку педагогічних кадрів, суттєві корективи змісту, стилю діяльності педагогічних установ, педагогів (вихователя, учителя, викладача), тобто перехід освітньої системи до функціонування на нових засадах.

Із розвитком цивілізації (продукуванням нових знань, створенням нових технологій, систем комунікацій, ускладненням соціальних зв'язків) постійно оновлюються вимоги до якості освіти, одним із найважливіших засобів забезпечення якої є інноваційність освітнього пошуку.

Інноваційність розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування й запровадження нового, а насамперед як відкритість. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

  1. відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями на засадах рівності психологічних позицій обох сторін;

  2. відкритість культурі й суспільству, що виявляється в прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми й обрати оптимальні способи їх розв'язання;

  3. відкритість свого "Я", власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню й розвитку образу "Я".

Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодостатнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною й самодіяльною особистістю. Саме в цьому й полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця. Ступінь гуманізації цього процесу залежить від того, наскільки він створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості. Орієнтація на особистісну сутність людини, прагнення звільнити її від одноманітності в суспільному бутті й особистісному розвитку домінують у сучасній теорії та практиці виховання й навчання. Складові цієї домінанти є воднораз і характерними ознаками гуманістичної педагогіки:

  • надання ініціативи в пізнавальній діяльності, створення емоційно стимулювального навчального середовища, розвиток саморегуляції та свободи, усвідомлення особистої відповідальності;

  • здійснення навчально-виховного процесу в атмосфері взаємодії, емоційної співдружності;

  • виконання вчителем ролі порадника, консультанта, джерела знань, метою якого є створення для учнів реальних можливостей вибору пізнавальних альтернатив і самореалізації у формі, яка б відповідала рівневі розвитку кожного з них;

  • формування й добір освітніх програм із огляду на максимальні можливості розвитку потенціалу та стимулювання творчих здібностей, обговорення вчителем із учнями проблем пізнавального розвитку, засобів його оцінювання.

У контексті гуманістичної освітньої парадигми принципово іншою визначається й позиція педагога, який відтепер не є не організатором, а визначальним чинником навчального процесу, соратником дитини. Учитель, вихователь є провідною фігурою успішної педагогічної взаємодії з вихованцями, від нього залежить оперативність урахування їхніх особистісних якостей, що постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального вдосконалення.

Докорінна зміна позицій учасників навчального спілкування та взаємодії в педагогічному процесі забезпечило визнання гуманістичної (особистісно орієнтованої) педагогіки інноваційною. Одночасно із цим потреба в людях, готових до життя в постійно змінюваному соціумі, налаштованих і здатних творити нове у своїй діяльності, покликала до життя, стимулює, каталізує (прискорює) інноваційні освітні процеси, вихід яких на новий рівень забезпечує стабільність і розвиток соціуму.

Гуманістична спрямованість інноваційних процесів у системі освіти зумовлена співіснуванням і складними взаєминами в науковій педагогіці й педагогічній практиці традиційної наукової педагогіки, що орієнтована на об'єктивні закономірності виховання й має своїм головним джерелом наукові дослідження, і створюваної педагогами-новаторами педагогіки співпраці.

Педагогічна інноватика належить до системи загальнонаукового й педагогічного знання. Вона виникла й розвивається на межі загальної інноватики, методології, теорії та історії педагогіки, психології, соціології й теорії управління, економіки освіти і є однією з фундаментальних дисциплін, що суттєво прискорює процеси оновлення освіти.

Інноваційність є однією з провідних тенденцій розвитку людства. Із урахуванням цього нова освітня парадигма вибудовується на засадах збереження й розвитку творчості людини, її спрямованості на самовизначення, активної життєдіяльності за змінних соціальних умов, готовності до сприймання й розв'язання нових завдань. Тож для педагогіки пріоритетними є проблеми педагогічної інноватики як спеціальної наукової дисципліни, що розкриває загальні засади теорії педагогічних інноваційних процесів.

Педагогічна інноватика — учення про створення, оцінювання, освоєння й упровадження педагогічних новацій.

Структура інноваційного навчання оптимально відповідає характеру сучасних соціальних процесів. Однією з особливостей сучасного суспільства є відкрита перспектива. Із огляду на це, інноваційне виховання й навчання на противагу традиційному, що реалізовувалось "у сучасному, виходячи з минулого", прагне функціонувати в контексті сьогодення, орієнтуючись на майбутнє.

У зарубіжній педагогіці дослідження інновацій започатковані в 60-х роках XX ст. і мають яскраво виражений прикладний характер. Здебільшого вони зосереджені на теоретичному обґрунтуванні, аналізі різноманітних аспектів інноваційних процесів у системі навчання й виховання, виробленні практичних рекомендацій щодо освоєння, упровадження новацій, забезпечення оптимального режиму функціонування інноваційних проектів і програм. Інтерес до інновацій світової педагогічної громадськості виявляється у створенні інформаційних служб (Центр дослідження інновацій в освіті під егідою ЮНЕСКО, Азіатський центр педагогічних інновацій для розвитку освіти), започаткуванні програм упровадження педагогічних інновацій, проведенні міжнародних конференцій, діяльності організацій, що узагальнюють педагогічні нововведення в різних країнах світу, інформують про них педагогічну громадськість на сторінках спеціальних часописів. Зокрема, Міжнародне бюро з питань освіти (Франція, Париж) публікує такі періодичні видання, як "Педагогічні інновації", "Інформація та інновація в освіті" тощо.

Розвиток педагогічної інноватики в Україні пов'язаний із масовим громадсько-педагогічним рухом, викликаний суперечностями між суспільними потребами щодо розвитку й функціонування навчально-виховних закладів і реальним буттям навчально-виховної справи.

Педагогічна інноватика перебуває в постійному пошуку й упровадженні нових максимально ефективних технологій навчання й виховання, результатом яких має бути формування високо адаптованої до змінних умов, активної діяльної, творчої особистості, яка вміє аналізувати, долати будь-які труднощі, бо вона ще в юному віці з допомогою вчителя пізнала, створила себе, навчилася володіти собою. Орієнтація на нове, пошук і впровадження нового не стає самоціллю педагогічної інноватики. Передусім вона спрямована на забезпечення адекватності навчально-виховного процесу та його результатів вимогам суспільства.

Термін "нове" тлумачиться як уперше відкрите, створене або зроблене, що сформувалося недавно замість попереднього. Дослідники проблем педагогічної інноватики прагнуть співвіднести нове в педагогіці з корисним, прогресивним, позитивним, сучасним, передовим. Для того, щоб реалізація, утвердження нового зумовлювали позитивні зміни, необхідно, щоб воно було засобом вирішення актуальних для конкретного навчального закладу завдань, витримало вимогливу експериментальну перевірку.

Не завжди впровадження нового дає позитивні результати, не кожне нововведення раціональне, виправдане, прогресивне, часто воно дестабілізує функціонування педагогічної системи, створює додаткові труднощі для педагогів і їхніх вихованців. Прогресивним є лише ефективне, що дає максимальні результати, не спричинює шкоди, відкриває нові можливості. Від часу виникнення воно залежить не завжди. Отже, про прогресивність або непрогресивність нового можна судити лише за результатами його освоєння, функціонування.

Нове як особливий феномен співвідносять за такими ознаками:

  • просторово-часова неідентичність (несхожість новоствореної, новосформованої, щойно відкритої системи на інші);

  • актуальність (важливість, нагальність, суттєвість нового для певного часу);

  • стабільність (показник єдності, цілісності, повторюваності основних елементів нового впродовж певного проміжку часу);

  • ефективність (є об'єктивною можливістю за допомогою новацій розв'язувати завдання, заради яких вони були створені);

  • оптимальність (показник найвищої економічності й ефективності створення нового засобу або способу діяльності, а також можливість із його допомогою оптимальним шляхом розв'язувати проблеми);

  • змінюваність (новий засіб, що апробується в педагогічній діяльності, постійно доопрацьовується, модифікується, видозмінюється).

Інновація (лат. іппоvatio оновлення, зміна) нововведення, зміна, оновлення; новий підхід, створення якісно нового, використання відомого в інших цілях.

Іноді інновацією вважають запровадження відомого з незначною модифікацією. Інновації є предметом особливої діяльності людини, яка не вдоволена традиційними умовами, методами, способами та прагне не лише новизни змісту реалізації своїх зусиль, а передусім – якісно нових результатів.

У педагогіці поняття "інновація" вживають у таких значеннях:

  • форма організації інноваційної діяльності;

  • сукупність нових професійних дій педагога, спрямованих на розв’язання актуальних проблем виховання й навчання з позицій особистісно орієнтованої освіти;

  • зміни в освітній практиці;

  • комплексний процес створення, поширення й запровадження нового практичного засобу в галузі техніки, технології, педагогіки, наукових досліджень;

  • результат інноваційного процесу.

У науковій літературі існують певні розбіжності тлумачення поняття "інновація":

  • нововведення – перехід певної системи з одного стану в інший за своїм життєвим циклом;

  • нововведення – це цілеспрямована зміна, що привносить у середовище впровадження нової стабільності елементів;

  • нововведення – комплексний процес створення, поширення та запровадження нового практичного засобу (інновації);

  • нововведення – форма організації інноваційної діяльності;

  • інновація – процес часткових змін, що ведуть до модифікації окремо взятих цілей освіти або способів і засобів їх досягнення;

  • інновації – це ідеї, процеси, засоби, результати, узяті в єдності якісного вдосконалення педагогічної системи;

  • інновації – уперше створені, удосконалені або впроваджені освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності.

Із огляду на суттєві ознаки інновації, є підстави розглядати її як процес і як продукт (результат). Інновація як процес означає часткову або масштабну зміну стану системи й відповідну діяльність людини. Інновацією як результатом передбачається процес створення (відтворення) нового, що має конкретну назву "новація".

Одним із найголовніших аспектів педагогічної інноватики є новизна педагогічного засобу.

Новизна один із основних критеріїв оцінювання педагогічних досліджень; основний результат творчого процесу; властивість і самостійна цінність нововведення.

У педагогічній практиці, як і в інших галузях діяльності, новизна є відносною як в особистісному, так і в історичному плані: те, що нове для одного педагога, може бути не новим для іншого. Новизна завжди має конкретно-історичний характер. Народжуючись у певний час, прогресивно вирішуючи завдання конкретно-історичного етапу, вона з часом стає нормою, загальноприйнятою масовою практикою, або згодом — гальмом розвитку.

У педагогіці виокремлюють конкретні рівні новизни.

Абсолютна новизна. Охоплює принципово не відомі раніше новації, що внаслідок їх реалізації стають радикальними нововведеннями, її фіксують, якщо немає аналогів, прототипів конкретного нововведення. Прикладами абсолютної новизни можуть слугувати авторські методики та технології на момент їх упровадження в практику навчально-виховного процесу.

Відносна новизна визначається в кількох варіантах:

- часткова новизна – полягає в оновленні одного з елементів системи, коли вона стає новою в якомусь одному відношенні. Прикладом може слугувати запровадження нових методів, прийомів, способів за умов збереження загальноприйнятої конфігурації організації освітнього процесу;

- умовна новизна виникає за незвичного поєднання відомих елементів; такими прикладами можуть слугувати авторські методики та технології, що містять уже відомі ефективні прийоми організації навчальної діяльності учнів чи організації виховного процесу, але в цьому випадку вони можуть об’єднувати кілька ефективних прийомів із різних авторських методик (технологій);

- місцева новизна – запровадження новації, що була впроваджена на інших об'єктах, за нових умов. Ідеться про фактичний перенос уже відомих авторських технологій, що були створені для конкретних навчальних дисциплін, на викладання інших дисциплін (можливо, із окремими частковими змінами, що можна розглядати як адаптацію).

Суб'єктивна новизна. У цьому випадку об'єкт є новим для конкретного суб'єкта. Наприклад, предмет чи явище можуть бути абсолютно новими для однієї людини, нормативне новими для конкретної спільноти (наприклад, в одній країні) і не новими в іншій країні для іншої спільноти. Запозичені авторські методики є суб’єктивно новими для педагогів, які їх запозичують.

Окремо слід наголосити на тому факті, що традиційні погляди на інновації як на будь-які зміни в організації педагогічного процесу є однобокими. Практикою доведено, що не всі зміни обов’язково мають позитиві результати. У цьому контексті доцільно розглядати нововведення з точки зору наявності інноваційного потенціалу.

Уважається, що крім новизни, новація має характеризуватись інноваційним потенціалом – здатністю забезпечувати впродовж тривалого часу корисний результат від свого запровадження. Вимога забезпечення пролонгованої дії інновації дає можливість відкинути потенційно безперспективні нововведення, що за нетривалого використання за рахунок виключно своєї новизни тимчасово можуть стимулювати підвищений інтерес учасників освітнього процесу і, як наслідок, підвищення якості отриманого результату.

Якщо нововведення не забезпечує ефекту, то воно є псевдонововведенням. Так часто буває при запровадженні в навчальний процес нових технічних засобів навчання з покладанням на них сподівань щодо фантастичного результату лише внаслідок своєї неповторності, унікальності. Це твердження не має категоричного характеру, що технічні засоби навчання не мають інноваційного потенціалу, – такий потенціал не властивий шляхам їх запровадження в навчальний процес, що дає можливість скористатися їх основними можливостями.

У зв'язку з цим важливою проблемою педагогічної інноватики є вимір новизни об'єкта, чим займається педагогічна кваліметрія. Сфера її застосування досить широка. Це оцінювання підручників, різноманітних засобів забезпечення навчального процесу, а також науково-дослідної роботи учнів, студентів.

Виникає закономірне питання щодо джерел інноватики. Досвідом доведено, що більшість сучасних передових технологій стали результатом педагогічного осмислення авторських методик навчання й виховання. Тобто, тривалий час нововведення в педагогіці залишаються результатом творчого пошуку педагогів-пратиків, яких традиційно називають новаторами.

Результатами педагогічної творчості можуть бути:

    1. педагогічні відкриття – масштабні новаторські педагогічні рішення, пов'язані з формуванням, обґрунтуванням нових педагогічних ідей та їх упровадженням у конкретній педагогічній системі;

    2. педагогічні винаходи – перетворення, конструювання окремих елементів педагогічної системи, засобів, методів, умов навчання й виховання;

    3. педагогічні вдосконалення – модернізація й адаптація до конкретних умов уже відомих методів і засобів.

Наукові інтереси педагогічної інноватики пов'язані з вивченням інноваційних процесів у системі освіти й виховання. Саме такими є процеси створення, освоєння й запровадження педагогічних новацій.

Інноваційні освітні процеси – це зумовлені суспільною потребою комплексні процеси створення, упровадження, поширення новацій і зміни освітнього середовища, у якому здійснюється їх життєвий цикл.

У системі освіти інноваційні процеси є не просто впровадженням нового. Вони реалізуються як цілеспрямовані зміни цілей, умов, змісту, засобів, методів, форм діяльності, яким властиві новизна, високий потенціал посилення ефективності діяльності загалом або в певних їх сферах, здатність забезпечити довготривалий корисний ефект від запровадження. Основу та зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, суть якої полягає в оновленні педагогічного процесу при внесенні новоутворень у традиційну систему, що і є найвищим ступенем педагогічної творчості.

Інноваційною діяльністю займається багато творчих педагогів, серед яких умовно можна виокремити три групи:

  1. педагоги-винахідники, які приходять до нового в результаті власних пошуків;

  2. педагоги-модернізатори, які вдосконалюють і по новому запроваджують елементи створених систем за для позитивного результату;

  3. педагоги-майстри, які швидко сприймають і досконало запроваджують як традиційні, так і нові підходи й методи.

Інноваційні процеси в системі освіти є показником якісно нового етапу взаємодії й розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості та процесів застосування її результатів. Для нього характерною є тенденція до ліквідації розриву між процесами створення педагогічних новацій і процесами їх сприйняття, адекватного оцінювання, освоєння й запровадження, а також до подолання суперечності між стихійністю цих процесів і можливістю та необхідністю свідомого управління ними.

Педагогічна інноватика відповідно до особливостей інноваційних процесів охоплює такі теоретичні блоки понять і принципів:

1. Блок створення нового в педагогіці. У його контексті розглядаються такі проблеми, як нове в педагогіці, класифікація педагогічних новацій, умови створення нового, критерії новизни, міра готовності нового до його освоєння й запровадження, традиції й новаторство, етапи створення нового в педагогіці.

Створення нового в педагогіці має свою специфіку, пов'язану з неповторністю особистості педагога, особливостями класу, групи, кожної дитини, типом, стилем діяльності навчально-виховного закладу.

До головних завдань цього блоку понять на сучасному етапі належать:

  • розкриття суті та джерел зародження нового в педагогіці (соціальних, соціально-педагогічних, педагогічних детермінант нового);

  • розроблення типології нового в педагогічній науці й практиці;

  • визначення критеріїв і ступеня новизни;

  • визначення сприятливих умов становлення, розвитку й утвердження нового в педагогіці;

  • визначення категоріального апарату теорії нового в педагогіці ("нове", "старе", критерії оцінювання нового, етапи розвитку тощо);

  • осмислення, систематизація функцій педагогічної неології (науки, що вивчають нове в педагогіці) у системі педагогічного знання;

  • визначення ролі та значення неології в педагогіці.

Необхідність розроблення неології як напряму досліджень зумовлена посиленням інтенсивності інноваційних процесів, тобто процесів упровадження педагогічних новацій у теорію та практику.

2. Блок сприйняття, освоєння й оцінювання нового. Поняття та принципи, що належать до цього блоку, розкривають специфіку оцінювання, освоєння й усвідомлення педагогічним співтовариством того, що виникає в педагогічній теорії й практиці. Явища консерватизму й новаторства в педагогіці, особливості інноваційного середовища, готовність педагогічного співтовариства до сприйняття й оцінювання нового вивчає педагогічна аксіологія – розділ педагогіки, у якому досліджуються значущі для педагогічної праці цінності навчання й виховання.

У контексті сучасного наукового знання аксіологія розглядається як теорія цінностей із акцентом на їх загальнолюдських аспектах, що зумовлено утвердженням у свідомості людей гуманістичного мислення, нових соціальних реалій. Педагогічна дійсність як частина соціальної охоплює сукупність педагогічних явищ, що беруть участь у цілеспрямованому процесі формування людини. До них належать суб'єкти цього процесу (педагоги й вихованці), зміст і процес навчання й виховання, різноманітні навчально-виховні засоби. Педагогічні явища утворюють першу велику групу цінностей, яку має досліджувати педагогічна аксіологія. Друга група охоплює науково-педагогічні явища: педагогічні теорії, ідеї, принципи та результати науково-педагогічної діяльності.

Педагогічні явища якісно відрізняються одне від одного. Будь-яке з них можна оцінити, однак не кожне може бути цінністю, оскільки деякі є деструктивними щодо розвитку особистості або з плином часу втрачають цінність.

3. Блок вивчення й запровадження нового (вироблення впровадження). У його контексті відбувається осмислення практики застосування педагогічних інновацій, вивчення закономірностей і форм упровадження нового. Усі ці явища вивчає педагогічна праксіологія – галузь педагогічних знань, що досліджує ефективність механізмів упровадження педагогічних інновацій, оптимальної інноваційної діяльності.

У педагогічній інноватиці утвердився такий алгоритм (система операцій) упровадження нового:

  1. вивчення завдань, передбачених нормативними документами;

  2. аналіз практики й зіставлення отриманих у його процесі даних із соціальними вимогами;

  3. моделювання еталонних результатів, яких очікують у результаті перетворення педагогічної практики;

  4. пошук ідей, рекомендацій, що можуть бути впроваджені;

  5. розроблення комплексної програми, що охоплює закономірності впровадження нового;

  6. відбір дидактичних, матеріальних, інформаційних, організаторських засобів тощо;

  7. теоретична, методична, психологічна підготовка учасників упровадження нового;

  8. налагодження зв’язків із авторами рекомендацій.

Інноваційні процеси, що поєднують створення, освоєння й упровадження педагогічних нововведень, здатні значно прискорити процеси оновлення системи освіти загалом, тому вивчення та реалізація всіх трьох блоків інноваційних процесів поширюється в системі освіти на різних її рівнях.

Завдання для самоконтролю.

  1. Дайте характеристику терміна "інноваційне навчання".

  2. Назвіть основні ознаки гуманістичної педагогіки.

  3. Опишіть глобальні тенденції розвитку сучасних систем освіти.

  4. Охарактеризуйте основні напрями інноваційних процесів у національній системі освіти.

  5. Опишіть рівні новизни у структурі педагогічної інноватики.

  6. Дайте визначення інноваційного потенціалу навчального закладу.

  7. Дайте визначення інноваційного потенціалу педагога.

  8. Дайте визначення інноваційного потенціалу педагогічної технології.

  9. Назвіть основні результати педагогічної творчості.