1. Масовий характер освіти та її неперервність.

Ця тенденція особливо помітною стала в другій половині ХХ століття. Тоді чимало країн узяли курс на забезпечення можливості здобувати освіту всім верствам населення. Це стало підставою для створення розгалуженої мережі навчальних закладів, що надавали як платні, так і безкоштовні освітні послуги. В результаті реалізації цієї тенденції наприкінці ХХ століття відсоток населення без жодної освіти в розвинутих країнах світу наблизився до нуля. В окремих країнах уряди навіть увели в кримінальні кодекси відповідні статті про відповідальність батьків, чиї діти не відвідують загальноосвітнього навчального закладу.

Воднораз, розвиток ступеневої освіти у ХХ столітті призвів і до негативних наслідків. Ідеться передусім про так звані "тупикові програми", коли, отримуючи диплом про освіту (на рівні професійно-технічного училища), людина позбавляється права продовжувати навчання і власне – підвищувати рівень своєї освіти. Практикою розвинутих країн заведено доцільність створення умов для реалізації прагнення особистості навчатись усе життя.

Слід зазначити, що в Україні як одній із держав пострадянського простору, таких проблем не виникало. Для будь-якої людини створені умови для вибору власної освітньої траєкторії. Можна закінчити 9 класів загальноосвітньої школи, вступити до вищого навчального закладу І-ІІ рівня акредитації й, отримавши диплом молодшого спеціаліста чи бакалавра, претендувати на вступ до вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації. Іншим варіантом передбачається закінчення 11 класів загальноосвітньої школи і вступ до вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації. Отже, людина може отримати різну кількість документів про освіту:

- атестат про загальну середню освіту, диплом бакалавра та магістра;

- атестат про загальну середню освіту, диплом бакалавра, спеціаліста, магістра;

- атестат про загальну середню освіту, диплом молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра;

2. Значущість освіти для суспільства та індивіда.

Іще Я. Коменський наголошував на необхідності створення мережі освітніх закладів, що, із його погляду, сприятиме розвитку торгівлі, ремесел, збагаченню міст і держави. На сучасному етапі розвитку суспільства ці слова залишаються актуальними й набувають іще більшого значення. Рівень освіти значною мірою визначає характер праці людини, рівень її заробітної платні, а для країни в цілому рівень освіти її громадян визначає загальний економічний рівень розвитку.

Світова практика є показником того, що в країнах-експортерах високих технологій рівень життя та доходів громадян значно вищий, аніж у країнах, що експортують сировину. Вкладання коштів у розвиток освітніх центрів стало передовим світовим досвідом наукового, економічного та культурного розвитку держави.

3. Орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності.

Неперервністю освіти як новою якістю одночасно передбачається необхідність створення сприятливих умов для набуття людиною досвіду самоосвітньої діяльності. Інтенсивні темпи оновлення змісту освіти прямо вказують на неможливість за сучасних умов якісної підготовки фахівців, що залишатиметься відповідною актуальним вимогам до професійної підготовки впродовж усього життя людини. Знання поступово оновлюються, їх зміст розширюється та уточнюється з різними темпами в різних галузях науки, але навіть найповільніші темпи окреслюються межами кількох років. Отже, сьогоднішній випускник через 2-5 років стане людиною з застарілими знаннями та поглядами, що потребуватимуть суттєвого оновлення.

Наявність у людини готовності до самоосвітньої діяльності, що підкріплюється комплексом відповідних сформованих умінь, забезпечує їй можливість постійно оновлювати свої знання, підтримувати їх на високому сучасному рівні. Із метою забезпечення зазначеного процесу професійного самовдосконалення ще на етапах навчання в навчальних закладах різного рівня особистість повинна виробить всі необхідні для ефективної самоосвітньої діяльності вміння й навички.