НАВЧАННЯ ЧИТАННЯ

РОЛЬ І МІСЦЕ ЧИТАННЯ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Навчити читати — одне з основних завдань шкільного курсу навчання іноземної мови. Проте деякі вчителі вва­жають, що читання як мета навчання є чимсь другоряд­ним порівняно з усною мовою. Така точка зору виникає внаслідок неправильного розуміння таких понять, як «за­сіб навчання» і «мета навчання». Значення, що його на­дають усній мові, як засобу навчання, неправомірно переносять на характеристику усної мови як мети на­вчання, що й спричиняється до певної недооцінки читан­ня в процесі навчання мови.

Відомо, що у своїй майбутній трудовій діяльності учні скоріше зіткнуться з потребою прочитати якийсь спеці­альний текст, ніж застосувати свої розмовні навички в умовах усного спілкування з іноземцями.

Зростання культурних запитів, зокрема інтерес до читання зарубіжної художньої, публіцистичної, науково-популярної літератури, теж створює грунт для викори­стання та вдосконалення навичок читання іноземною мо­вою, набутих у школі.

У ході навчального процесу розвиток уміння читати іншомовні тексти розширює можливості ідейно-виховної роботи учителя іноземної мови. Він може опрацьовувати з учнями змістовні тексти, які містять факти та узагаль­нення, що розширюють кругозір учнів, виховують їх.

До того ж у процесі читання учні набувають й закріп­люють знання з лексики, граматики, які в разі потреби можуть стати основою для розвитку навичок усної мови або їх відновлення, якщо вони були втрачені через від­сутність практики.

Попереднє опрацювання мовного матеріалу текстів

Підручник для кожного класу містить систему тек­стів, робота над якими є важливим елементом навчаль­ного процесу. Навчання читання на цих текстах має свої відмінності в кожному класі. Розглянемо насампе­ред специфічні особливості роботи над текстами в 2-му класі.

У 2-му класі формується механізм читання. Отже, треба створити сприятливі умови для розвитку відповід­них навичок. Для цього важливо, щоб у процесі читання увага учнів, їх зусилля були спрямовані саме на подо­лання труднощів, зв'язаних з озвученням текстів. Чи­тання повинно бути плавним, з правильним паузуванням, без вимушених зупинок, потрібних для роздумів про те, як читати те чи інше слово; важливо також, щоб учні правильно ділили текст на мовні такти.

Щоб процес читання відбувався саме так, треба учнів підготувати до нього. Заздалегідь треба знати ті трудно­щі, які можуть виникнути при читанні. Мова йде про незнайомі або погано вивчені лексичні та граматичні елементи, недостатньо засвоєні фонетичні, орфоепічні явища. Як можна усунути ці труднощі? Для засвоєння правил читання, потрібні спеціальні вправи, про які ми говорили вище. Що ж до лексико-фразеологічного та граматичного матеріалу, то він опрацьовується в попе­редніх усних вправах, і коли учні читають текст, що містить цей матеріал, то вони ним уже в певній мірі усно володіють. Слід підкреслити, що мова йде про певне, а не повне володіння, якого не можна добитися за той короткий час, що передує читанню тексту. Внас­лідок попереднього опрацювання учні уміють вимовити дану лексичну одиницю або граматичну форму, скласти розповідне, питальне, заперечне речення, що включає її, зрозуміти розповідь, звернення, в яких вживається ви­учуване явище. В 2-му класі перед читанням часто буває доцільно усно опрацювати і зміст тексту, бо це полегшує введення нового мовного матеріалу. Зрозуміло, що при такому попередньому опрацюванні лексичних та грама­тичних явищ величезну роль відіграють різні види наоч­ного приладдя, особливо картини.

Попередня усна підготовка до читання тексту перед­бачає не тільки часткове оволодіння новими мовними явищами. Вона є також і способом закріплення, активі­зації пройденого матеріалу, засобом розвитку навичок усного мовлення.

Робота, про яку ми вище говорили, проводиться і в інших класах, але, звичайно, характер її змінюєть­ся відповідно до зростаючих знань, вікових особливо­стей учнів та нових завдань, що постають у ході на­вчання.

Так, у 3 класі зберігається практика поперед­нього усного опрацювання мовного матеріалу текстів, але значно рідше учні ознайомлюються з змістом тексту до читання. Це означає певний крок уперед до справжнього читання: іншомовний текст стає для учнів джерелом нової інформації.

Розвиток такої ж тенденції спостерігається і в 4-му класі, але тут уже можна починати читання текстів, в яких є певні незнайомі лексичні елементи, що їх учні можуть прочитати, спираючись на знайомі їм правила читання. Тепер вже можна починати вчити учнів догаду­ватись про значення незнайомих слів та користуватися словничком, доданим до підручника.

У cередніх та старших класах попереднє усне опрацювання мате­ріалу тексту проводиться лише щодо нових граматичних явищ і частини незнайомих лексичних одиниць. Чому тільки частина нової лексики є об'єктом попереднього засвоєння?

Справа в тому, що учні повинні навчитися працювати над текстами, які містять нову лексику, оскільки саме такі тексти доведеться їм читати, коли вони самостійно використовуватимуть свої знання іноземної мови для одержання потрібної інформації з іншомовних текстів. Отже, в процесі навчання треба їх привчати до цього. Вміння догадуватися про значення незнайомих слів мож­на набути на основі: а) смислового контексту, б) вияв­лення граматичної функції слів, в) аналізу словотворчих елементів, г) впізнавання англійських слів, які мають спільні зовнішні ознаки і однакове значення з словами рідної мови.

До цього ще треба додати уміння користуватися слов­ником, що потребує певних знань та спеціального трену­вання.

Набути всі ці навички та вміння учні можуть тільки в результаті тривалого вправляння. Отже, серйозну ро­боту в цьому напрямі треба починати вже у 8-му класі.

Питання про те, які саме лексичні елементи треба заздалегідь опрацьовувати, розв'язується залежно від різних конкретних завдань, що постають на даному етапі навчання. Іноді треба сконцентрувати увагу на слові, яке читається не за правилами; іноді слід ознайомити учнів зі значенням нового слова, яке може викликати труднощі в розумінні тексту. Бувають випадки, коли вчи­тель використовує усне випередження як засіб розвитку уміння учнів розуміти усну мову: вчитель передає зміст тексту, вживаючи деякі незнайомі слова, значення яких розкривається в ході розповіді.